Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Громадянство

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Громадянство — формально зафіксований постійний правовий зв’язок особи з державою, який знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах і обов’язках. Громадянство є не єдиною, але найпоширенішою формою відносин між особою і державою. Ця форма властива державам з республіканською формою правління. У монархічних державах існує підданство. Громадянство є також основним видом громадянського стану особи. Поряд з громадянством певної держави розрізняють такі види громадянського стану особи, як безгромадянство або подвійне громадянство. Основний сенс громадянства полягає в тому, що воно дає особі батьківщину й відповідно її юридичну і моральну захищеність.

Ідея громадянства зародилася в греко-римському. полісі — громадянській спільноті (громаді), яка безпосередньо перетворюється у своєму подальшому розвитку на державу. Інститут громадянства становив ідейно-політичну й духовну основу полісу. Велике історичне значення понять «громадянин» і «громадянство» полягало в тому, що завдяки їм було висунуто й закріплено уявлення про певні права людей. Адже належність права і є тим, що робить особу громадянином. Від самого початку громадянство фактично означало міру визнання соціальної значущості людини, ступінь її допущення до спільноти. У демократичному античному полісі завжди й беззаперечно існувало розрізнення громадянських прав — населення всякого полісу складали повноправні, неповноправні (метеки та ін.) і безправні. Слід додати, що й серед повноправних громадян існувала градація, наприклад, поділ на громадян від народження (civis nati — у римському полісі) і громадян, що стали такими за постановою народних зборів («визнані громадянами» — civis facti).

Одним з перших, хто зробив спробу систематично осмислити поняття «громадянин», був Арістотель, який визначив, що громадянами можна і слід вважати тих, хто бере участь у суді й народних зборах. У практиці ж грецьких полісів громадянином переважно вважався тільки той, у кого батьки були громадянами. Щоб бути громадянином Афін, треба було належати до однієї з десяти філ, мати земельну власність в Аттиці, житло, освячене домашнім божеством. На думку І. Канта, громадянином, носієм громадян, особистості є тільки той, хто не змушений добувати засоби до існування, служачи комусь іншому, крім держави. Той, хто слугує панові, є його підданим і не може бути громадянином. Отже, громадянином є тільки та людина, яка не має над собою іншого суверена, крім держави.

Нині поняття громадянства, крім приналежності людини до якоїсь держави, означає ще й певний політико-юридичний її статус, підданство, підпорядкованість законам держави. На громадянина поширюється суверенна влада держави як на території даної країни, так і поза її межами. До того ж громадянський статус особи означає, що держава зобов’язана захищати її інтереси. Інститут громадянства в сучасних умовах набуває суто юридичного значення, коли від належності індивіда до тієї чи іншої держави, до відповідної правової системи залежить характер правосуб’єктності громадянина. Така правосуб’єктність складається із сукупності можливостей, що їх надає людині держава, та із здатності й обов’язку особи діяти відповідно до юридичних вимог, відповідати за наслідки своїх дій, виконувати певні обов’язки перед державою. Коло цих обов’язків в основному зводиться до сплати податків, виконання військової повинності, дотримання законів. Інакше кажучи, тільки володіючи статусом громадянина даної держави, особа може бути суб’єктом державно-правових відносин. Громадянство регулюється в основному внутрішнім законодавством держав. Ним встановлюються умови набуття і втрати громадянства, регламентуються інші питання. Оскільки кожна держава діє самостійно в даній галузі, виникають колізії законів про громадянство різних країн. Для їх ліквідації і запобігання держави укладають відповідні міжнародні угоди.

Див. також Громадянин, Громадянство України.

bigmir)net TOP 100