Групи тиску

Групи тиску — суспільно-політичні об’єднання, які прагнуть задовольнити власні інтереси, впливаючи на державну владу або політичні партії. Від партій групи тиску відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і не беруть участі у керівництві й управлінні державою. Першою великою теоретичною працею в напрямку вивчення груп тиску була книга американського дослідника А. Бентлі «Процес державного управління. Вивчення суспільних тисків» (1908), яка й досі вважається класичною. Один з перших дослідників груп тиску французький політолог Ж. Мейно вважав, що характерною рисою цих груп є відсутність регламентації їхніх дій з боку закону.

Більшість сучасних політологів виділяють три основні ознаки груп тиску: 1) існування і діяльність групи поза офіційними структурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політичні інституції з метою прийняття державними органами певних рішень; 3) вимоги групи відображають специфічні інтереси тієї чи іншої верстви або об’єднання громадян. Групи тиску можуть бути офіційно зареєстровані, як наприклад, у США, або діяти нелегально (характерним прикладом кримінальної групи тиску є мафія). Найвідоміші групи тиску — лобі, що мають вигляд розгалуженої системи агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовців з метою прийняття рішень (законів, отримання замовлень від уряду, субсидій) в інтересах певних організацій, великих корпорацій і навіть іноземних держав.

Тактика груп тиску пов’язана з вибором засобів і методів впливу на органи державної влади і варіюється від конституційних методів до неконституційних (або методів «прямої дії»), від легальних до протизаконних. Конституційні дії передбачають: участь в урядових і парламентських консультаціях, офіційних слуханнях, які проводить уряд чи парламент; безпосереднє представництво груп тиску в парламенті; заяви, рекомендації напередодні слухань у парламенті; лобіювання (якщо воно офіційно дозволене); частково конституційні дії (правові норми, які обмежують вплив груп тиску на державні органи, не порушуються, але обминаються); субсидування політичних партій або окремих кандидатів у депутати; технічна або організаційна допомога при проведенні виборчих кампаній та іншої політичної діяльності; використання колишніх державних чиновників в апараті організацій, які здійснюють вплив на державні органи; просування «своїх» функціонерів у органи державної влади; протекціонізм, прихований або «легальний» підкуп (подарунки, «дружні вечірки», офіційні прийоми і т. ін.). До методів впливу з елементами прямої дії належать демонстрації, пікетування, застосування інших форм масового лобіювання (листи, телефонні дзвінки, телеграми до уряду та парламенту). Методи прямої дії передбачають: страйки з висуненням ультиматумів до органів влади; несанкціоновані демонстрації, мітинги, пікети; кампанії громадянської непокори; насильницькі акції (включаючи терор); порушення громадського порядку. Групи тиску можуть також впливати на владу, формуючи громадську думку засобами відкритої чи замаскованої пропаганди через засоби масової інформації. У демократичних країнах корпорації, громадські організації і навіть державні органи створюють спеціальні структурні підрозділи для зв’язків з громадськістю.

Наявність груп тиску у політичному житті, з одного боку, примножує кількість опосередкованих політичних суб’єктів, виступає як своєрідне доповнення до багатопартійності, розширюючи плюралізм. З іншого боку, має місце зрощування найпотужніших груп тиску з партійними і бюрократичними угрупованнями, зростання олігархічних і корпоративних тенденцій. Разом з тим різноманітність і достатня розгалуженість групових інтересів забезпечує в цілому їх взаємозбалансованість у політичній системі. До того ж групи тиску відіграють інтегративну роль тією мірою, якою вони слугують єднальною ланкою між низами й верхами, між тими, хто делегує повноваження, і між публічною владою. Становлення конституційних і цивілізованих форм впливу груп тиску на органи державної влади та їх участь у політичному процесі є однією з найважливіших умов демократизації суспільства, його нормального і стабільного розвитку.

Див. також Груп теорія, Групи інтересів.