Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Гуманізм

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Гуманізм (лат. humanus — людський, людяний) — філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. Теорія і практика гуманізму спирається на багатовікову традицію. В її основі — ідеї та ідеали розуму та людяності, що їх послідовно розвивали філософи античної доби, діячі культури епохи Ренесансу, мислителі Просвітництва, в т. ч. Ф. Прокопович, Г. Сковорода, інтелектуали Нового часу.

Започатковане ще у 2 ст. до н. е. Цицероном поняття «гуманізм» містило в собі уявлення про цінність і значущість людини, про можливість реалізувати гуманістичний ідеал соціальними засобами, насамперед вихованням (система шкільного виховання — «Humanioria»). Видатні діячі епохи Ренесансу (Данте, Петрарка) поглибили цицеронівське розуміння гуманізму, представили його як вираз «цілісності людського духу», свідчення «повноти та неподільності природи людини». З часів італійського Відродження термін «гуманізм» почав вживатися в двох основних значеннях — як визначення літературно-художнього напряму, що утверджує образ людини як освіченої й високоморальної особистості, та як філософське вчення, що об’єднує теорії, які виходять з положення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. Гуманізм, окрім того, має ще один, суто особистіший «вимір». Його розуміють як систему установок індивіда на соціальні об’єкти (людина, спільнота, жива істота), а саме: співчуття, співпереживання; щира радість за вдачу і успіхи іншого; наявність мотивацій, які спонукають людину на дружнє спілкування, зумовлюють «поведінку, що допомагає» (симпатія, альтруїзм). В усіх цих значеннях гуманізм протягом своєї багатовікової еволюції набував різних форм та відтінків. Істотні відмінності відрізняють теологічні та атеїстичні версії гуманізму. Світський гуманізм, у свою чергу, поділяється на натуралістичний та соціально-культурний різновиди. «Космічні» гуманістичні ідеї співіснують з екзистенційними, прагматичними, суто «земними». «Трагічна» концепція гуманізму конфронтує з оптимістичною, гуманізм «слухняності та адаптації» заперечується «звільненням завдяки бунту». Особливо гостра суперечка спостерігається між марксистською, атеїстичною, соціально-визначеною концепцією гуманізму та її численними теологічними (християнство, протестантизм, католицизм) альтернативами.

Історія гуманізму знає свої злети та падіння. Останні десятиліття XX ст. (60—90-і pp.)позначені новим спалахом інтересу до проблеми людини, гуманізації суспільства. «Перевідкриття гуманізму» — головна риса сучасного стилю мислення (С. Тулмін). «Новий погляд» на гуманізм означає насамперед уточнення принципів розуміння людини і світу, її буття, відмову від уявлень про людину лише як «агента соціальних сил» і елементарного «продукту» суспільних відносин. Його істотною рисою є відродження «ренесансного» тлумачення людини як вільної у своїй самореалізації особи, злитої зі світом природи, повернутої до емоцій, еросу, власного тілесного начала. «Перевідкриття гуманізму» зумовлене тією загрозливою ситуацією, в якій опинилося людство на порозі нового віку, сукупністю глобальних суперечностей, які піддають сумніву подальше існування «homo sapiens». Ідеї «оновленого гуманізму» — людський вимір економіки і політики, екологічна етика та «мораль ненасильства», діалог та толерантність як імперативи людських взаємин, «активізм» як принцип ставлення до несприятливих умов буття («позитивний екзистенціалізм»), соціальний прагматизм, орієнтація на реальні проблеми і турботи «земної людини» — забезпечують йому широку соціальну базу, підтримку з боку різних верств населення. Істотна особливість концепції «нового гуманізму» полягає ще й у тому, що вона виходить із положення про поєднання індивідуальних та групових ціннісних вимог, соціальних, національних та загальноцивілізаційних інтересів. І тому вона більш гнучка і всеосяжна. Цивілізація 20 ст. з її величезним технічним прогресом і не менш разючими трагедіями, з одного боку, створила можливості для реалізації проектів справжнього гуманізму, а з іншого — спричинила поглиблення дії кризових чинників, які «тотально» загрожують людству. Внаслідок цього людство стоїть перед вибором, вирішальна роль у якому належить гуманізму і гуманістичним цінностям. За цих умов дотримання прийнятих гуманістичних стандартів має стати основним критерієм цивілізованості політичних діячів, партій, громадських рухів, держав і державних союзів.

Див. також Гуманітарна експертиза політичного рішення, Гуманітарна співпраця, Гуманітарний рух.

bigmir)net TOP 100