Дюркгейм Еміль

Дюркгейм Еміль (1858—1917) — французький соціолог, один з найвідоміших суспільних мислителів кінця 19 — поч. 20 ст. Закінчив Вищу нормальну школу в Парижі, в 1896 р. очолив першу у Франції кафедру педагогіки і соціології в Бордо, тоді ж почав видавати «Соціологічний щорічник». З 1906 р. — керівник кафедри виховання і соціології в Сорбонні. Дюркгейм великого значення надавав обгрунтуванню особливого місця соціології серед наук про людину. Предмет соціології він визначав як соціальні факти, що існують поза індивідом і володіють щодо нього примусовою силою. Один з перших застосовував структурно-функціональний аналіз у соціології й розробив концепцію соціологізму (соціологізм реалізму).

Однією із основних проблем, яку порушує Дюркгейм у своїх працях, є проблема взаємовідносин між індивідом і колективом, індивідом і суспільством, раціонального співіснування індивідів. Цю проблему Дюркгейм розглядав у контексті поділу праці, основна функція якого полягає в тому, щоб «створювати поміж двома або кількома особистостями почуття солідарності». Учений розрізняв дві форми солідарності — механічну та органічну. Основою механічної солідарності (притаманна примітивним, архаїчним суспільствам) є подібність, недиференційованість індивідів, яким властиві однакові відчуття, цінності. Органічна солідарність зароджується внаслідок диференціації індивідів, які не подібні один до одного, виконують різні функції (як органи живого тіла), що зумовлює їх функціональну взаємозалежність. Вона характерна для розвинутих суспільств. Кожному типові солідарності відповідає свій тип права: репресивне право, що карає помилки і злочини, і реститутивне, або кооперативне право, суть якого не в переслідуванні порушень суспільних правил, а в поверненні предметів у стан, при якому була скоєна помилка, або в організації кооперації між індивідами. Одна з основних проблем сучасного суспільства — відношення індивідів і групи. Людина стала надто свідомою, щоб погоджуватись із соціальними імперативами. Разом з тим надмірний індивідуалізм може призвести до того, що індивід вимагатиме від суспільства більше, ніж воно може йому дати. Звідси необхідність дисципліни, яку може нав’язати тільки суспільство. Дюркгейм підкреслював, що єдина суспільна група, яка може сприяти залученню індивіда до колективного, раціонального (на основі консенсусу) співжиття індивідів — це професійна група, або ж корпорація.