Етнополітика

Етнополітика — система тактико-стратегічних дій, заходів і накреслень певного політичного суб’єкта (держави, політичної партії, громадсько-політичного руху та ін.) в галузі етно-історичних, етнокультурних та інших взаємин народів-етносів між собою та в їхніх стосунках з державою. Об’єктом етнополітики є досить складна сукупність політико-етнічних (етнополітичних) явищ, а саме: політичне життя народів-етносів, що є громадянами даної держави (державотворчість, електоральні кампанії, референдуми, плебісцити, місцево-регіональне самоврядування, муніципальна громадсько-політична діяльність); геополітичне розташування народів-етносів і етногруп на юрисдикційному терені даної держави; соціально-економічні і політико-культурні взаємини самих народів-етносів і етногруп між собою, з одного боку, та їхні взаємини з державою — з іншого; стосунки народів-етносів і етногруп, підданих даної держави, з їхніми етнородичами, геополітичними сусідами і суміжними етносуб’єктами, тобто «міжнародне життя» у широкому значенні цього поняття.

Як і будь-яка інша галузь політики, етнополітика існує на двох сутнісних рівнях — теоретичному (ідеальні уявлення, умоглядні накреслення, концептуальні розробки) та практичному (організаційні заходи, прагматичні експерименти, праксеологічні апробації). У зіставленнях цих двох рівнів перший завжди має передувати другому, тобто етнополітика має бути науково, теоретично обґрунтованою, що дасть змогу уникнути волюнтаризму урядових сил, з одного боку, та екстремізму, анархізму, охлократизму, етносепаратизму та інших аполітичних проявів у етномасиві підданського громадянства — з іншого, а також сподіватися на активний рух у бік політично стабільного, консенсусного громадянського суспільства. Особливо ж виваженою в теоретичному плані має бути етнополітика в поліетнічних суспільствах, країнах і державах. Тут етнополітика є не просто специфічною галуззю політики, а «найпроклятішою політичною діяльністю в найделікатнішій сфері життя» (Р. Люксембург).

Поряд з необхідністю теоретичного обґрунтування сучасна етнополітика стосовно суспільно-політичного розвитку України має повсякденно розв’язувати ряд буденно-практичних завдань, зокрема: виявивши стадії соціоцивілізаційної зрілості народів-етносів, забезпечувати соціально-політичні умови для їхнього послідовного просування в напрямку подальшого етноісторичного і соціального прогресу; сприяти всім народам-етносам в автохтонному розташуванні на геополітичній площині нинішньої держави у максимальній адекватності до їхніх колишніх етноплацент і етноойкумен; культивувати позитивні етновалентні симпатії й уподобання народів-етносів і сприяти їм у налагодженні консенсусу і загальногромадянської злагоди; виробляти загальногуманні критерії оцінки і розв’язання т. зв. «історичних несправедливостей» стосовно окремих народів-етносів країни, заподіяних у минулому (насильницьке роздержавлення, агресивні війни, ініціація конфліктів, територіальні анексії, майнові контрибуції, депортації і т. ін.); забезпечувати умови для реалізації всіма народами-етносами країни загальнолюдських прав громадянина і етнічності у внутрішньодержавних і міжнароднозовнішніх стосунках з іншими етноісторичними і політичними суб’єктами.

Див. також Етнодержавознавство, Етнокультурна політика, Етнологія політична, Етнополітологія, Етнос.