Конституційна скарга

Конституційна скарга — засіб ініціювання фізичною особою в органі конституційної юрисдикції спеціальної процедури щодо захисту її прав, порушених актом державного органу. Конституційною скаргою, по суті, ініціюється визнання неконституційності акта державного органу. Звичайно предметом відповідного розгляду є певні індивідуальні акти органів виконавчої влади, або адміністративні акти. В окремих країнах з конституційною скаргою звертаються у зв’язку з порушенням конституційних прав і свобод шляхом застосування нормативно-правового акта чи навіть закону. Поширеною є вимога, що до звернення в конституційний суд зі скаргою особа має використати всі інші національні засоби правового захисту.

Інститут конституційної скарги генетично пов’язаний з європейською (австрійською) моделлю судового конституційного контролю. Він існує у 15 країнах Європи, передусім у Австрії, Іспанії та ФРН. Відповідний досвід саме цих країн нерідко слугував за приклад. З іншого боку, інститут конституційної скарги має досить вузьке застосування в інших частинах світу. Серед країн — членів СНД він прийнятий у Киргизстані й Росії.

Конституцією України інститут конституційної скарги не передбачений. Проте Закон «Про Конституційний Суд України» (1996) запровадив своєрідний замінник. Якщо при тлумаченні якогось закону буде встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд України в цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності даного закону (ст. 95 Закону). Тим самим створено можливість захисту прав і свобод особи через визнання неконституційності застосованого закону шляхом ініціювання нею в органі конституційної юрисдикції процедури щодо офіційного тлумачення цього закону.