Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Зовнішньоекономічна політика

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Зовнішньоекономічна політика — політика, що здійснюється державою або угрупованням держав у сфері економічних відносин з іншими державами або групами держав, спрямована на забезпечення найсприятливіших умов включення економіки країни або груп країн у світову економіку. Зовнішньоекономічна політика становить складний комплекс політико-економічних відносин в окремих сферах, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності: експорту та імпорту товарів, послуг, робіт (експортна та імпортна політика), іноземних інвестицій (інвестиційна політика), грошових відносин (валютна політика), науково-технічних відносин, міжнародної промислової кооперації, міжнародної трудової міграції тощо.

В основу вільної зовнішньоекономічної політики покладено такі базові принципи: принцип свободи торгівлі; принцип протекціонізму; специфічна комбінація названих принципів. Політика свободи торгівлі означає невтручання держави в зовнішньоекономічні зв’язки суб’єктів економічної діяльності (підприємств, організацій), відсутність або наявність мінімальних обмежень для розвитку таких зв’язків, відмову від державної підтримки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності даної держави в конкуренції з іноземними фірмами. Протилежний принцип зовнішньоекономічної політики — протекціонізм — передбачає активний захист національних товаровиробників у їх конкуренції з іноземними постачальниками товарів, надання суб’єктам зовнішньополітичної діяльності даної країни вагомої державної підтримки за рахунок митних, податкових, кредитних, страхових та інших пільг. Для більшості країн світу, в більшості історичних періодів характерна зовнішньоекономічна політика, яка є певним компромісом між згаданими основними принципами. В окремі періоди в світовій економіці переважав протекціонізм (кризовий період 30-х pp., період Другої світової війни).

Після Другої світової війни, у зв’язку з різким посиленням інтернаціоналізації економічних процесів зовнішньоекономічна політика абсолютної більшості країн світу стає все ліберальнішою. Цьому сприяє діяльність провідних міжнародних економічних організацій, насамперед Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ), а з січня 1995 р. — Світової організації торгівлі (СОТ). Внаслідок завершення у 1994 р. Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у рамках ГАТТ досягнуто комплексної угоди про суттєву комплексну лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків.

У другій пол. 20 ст. визначальною рисою зовнішньоекономічної політики все більшої кількості держав є орієнтація на регіональну економічну інтеграцію. Це знайшло прояв у створенні регіональних інтеграційних об’єднань та угруповань. Для більшості з них характерним є проведення країнами-членами погодженої або спільної зовнішньоекономічної політики. У найбільш інтегрованому об’єднанні — Європейському економічному співтоваристві — було здійснено перехід до єдиної зовнішньоекономічної політики співтовариства, що проводиться його наднаціональними органами. При цьому окремі країни-члени добровільно відмовились від своїх національних повноважень у сфері формування торговельно-економічного режиму.

Україна започаткувала проведення самостійної зовнішньоекономічної політики у 1991 р. прийняттям Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність». Зовнішньоекономічна політика України спрямована на послідовну лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, інтеграцію економіки у світові господарські структури.

Див. також Зовнішня політика.

bigmir)net TOP 100