Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Імперативний мандат

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Імперативний мандат — 1) Юридична форма взаємовідносин обраних членів представницького органу державної влади, керівного виборного органу політичної партії, обраних посадових осіб і тих, хто брав безпосередню участь у виборах. 2) Тип депутатського мандата — функції члена парламенту, що випливає з його обрання й наділення повноваженнями (правами та обов’язками) у сфері державного управління.

У сучасному конституційному праві імперативний мандат за формально-юридичною природою наближений до цивільно-правового договору доручення. До того ж сам термін «мандат» (лат. mandatum — доручення) взято з римського цивільного права. За феодалізму імперативний мандат був юридичною основою станового представництва: обрані члени (депутати) станово-представницьких установ (насамперед від т. зв. третього стану) звичайно отримували від своїх виборців матеріальну винагороду за здійснення відповідного представництва. Водночас таке представництво було подібним до цивільно-правового не тільки за суттю, а й за формою. Так, у Франції виборці вручали члену Генеральних штатів (станово-представницької установи) наказ. Депутат видавав розписку, що на певних умовах він погоджується прийняти на себе обов’язки їх представника. Приймаючи доручення, він присягав суворо виконувати наказ і в разі необхідності звертатися до своїх виборців із пропозицією дати йому додаткові повноваження. Після закінчення сесії Генеральних штатів депутат звітував перед виборцями про виконання наказу. У разі незадовільної діяльності депутата виборці могли достроково припинити доручення й відкликати його. У наш час імперативний мандат ґрунтується на прямій юридичній залежності депутата від виборців: депутат вважається представником не всього народу, а лише виборців округу, де він балотувався і був обраний.

Депутат юридично відповідальний перед тими, хто його обрав. Передумовою такої відповідальності є наказ виборців. Депутат зобов’язаний звітувати перед своїми виборцями і може бути достроково відкликаний (позбавлений мандата) у разі невиконання або неналежного виконання наказу. Відкликання депутата звичайно передбачене конституцією, а його порядок визначено законодавством. Імперавний мандат був характерний для радянської моделі побудови державного механізму. Саме такий мандат мали депутати рад усіх рівнів. У ст. 96 Конституції УРСР 1978 р. було записано: «Депутат зобов’язаний звітувати про свою роботу і роботу Ради перед виборцями, а також перед колективами та громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати. Депутат, який не виправдав довір’я виборців, може бути в будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців у встановленому законом порядку».

Імперативний мандат мав місце в країнах т. зв. соціалістичного табору. Сьогодні він зберігся в країнах, де конституційно закріплений або фактично визнаний демократичний централізм як принцип побудови державного механізму (В’єтнам, КНДР, КНР, Куба та деякі ін.). У ряді розвинених країн імперативний мандат визнано за членами (радниками) представницьких органів місцевого самоврядування — муніципалітетів. У сучасній Україні тип депутатського мандата Конституцією чітко не визначено. Зокрема, вона не містить положень щодо юридичних зв’язків, які існують між народними депутатами України й депутатами сільських, селищних, міських рад, з одного боку, і виборцями — з другого.

Серед передумов дострокового припинення повноважень народного депутата, визначених у ст. 81 Конституції, відсутнє відкликання його виборцями. Це може опосередковано свідчити про прийняття типу вільного мандата члена парламенту. Проте Закон «Про статус народного депутата України» (1992) встановлює, що депутата, який не виправдав довір’я виборців, може бути відкликано (ст. 7). Про наявність саме імперативного мандату у народних депутатів свідчать також назва і зміст Закону «Про відкликання народного депутата України» (1995). З іншого боку, прийнятий після набуття Конституцією чинності Закон «Про вибори народних депутатів України» (1997) запровадив змішану виборчу систему, що не відповідає природі імперативного мандату. Зазначені юридичні невідповідності потребують розв’язання шляхом офіційного тлумачення або уточнення конституційних положень щодо статусу народного депутата або ревізії відповідного законодавства.

Тип мандата членів інших представницьких органів, обрання яких передбачене Конституцією, визначено предметніше. По-перше, Конституція не містить жодного положення про юридичні взаємовідносини між членами інших представницьких органів влади і виборцями. По-друге, природу мандата відповідних представників визначено у ряді законів, прийнятих після набуття Конституцією чинності. Так, у Законі України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» (1998) передбачено, що «повноваження депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим припиняються достроково за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим у випадках... відкликання виборцями». У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997) визнається можливим відкликання депутата місцевої ради у встановленому законом порядку. Нарешті, Закон України «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів» (1994, зі змінами 1998) містить спеціальний розділ «Порядок відкликання депутата місцевої ради народних депутатів». Таким чином, імперативний мандат членів Верховної Ради АР Крим і членів представницьких органів місцевого самоврядування отримав законодавче закріплення.

bigmir)net TOP 100