Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Київської Русі політична думка

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Київської Русі політична думка — первісні політичні уявлення, ідеї та вчення представників стародавньої східнослов’янської держави Київської Русі — пращурів наступного українства. Перші писемні пам’ятки політичної думки вітчизняних пращурів, що дійшли до сучасних поколінь українського народу, припадають на 10—11 ст., тобто вони майже на 4 тисячоліття «молодші» від ранніх давньоєгипетських і шумерських текстів, на 2,5—3 тис. років — від індійських Вед, китайських «Шуцзін» та «Шіцзін», вавилонських законів, на 1,5—2 тис. років — від «Іліади» та «Одіссеї», Біблії й «Авести», конфуціанської «Лунь юй» і каутільської «Артхашастри», платонівської «Держави» й арістотелівської «Політики», на тисячу років — від політичних постулатів Цицерона і догматів Ісуса Христа. У ці чотири тисячоліття предки українства пройшли власний шлях стійкого й організованого кочівництва, матріархату, патріархату, племінної організації, поганських вірувань і первісної військової демократії. Знали сучасні українські землі й найвищу державно-політичну еллінську культуру, і римські традиції, й «демократичні» царства скіфів, і державне утворення протоукраїнських слов’янських племен, і вплив на первісні політичні процеси готів, гунів, аланів, аварів, хазарів, варягів, угрів, печенігів, половців та деяких інших чужинців. Врешті-решт Київське князівство, що виникло у середній течії Дніпра на межі 8—9 ст., стало політичним осередком величезної імперії — Руської (Київської) держави. Головним джерелом вітчизняної політичної ідеології цього часу виявили Старий і Новий Заповіти, неоплатонівські релігійні вчення Афанасія Александрійського, Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та найвизначнішого ідеолога розколу християнства константинопольського патріарха Фотія (810—891).

Завдяки священнослужителям-літописцям дійшла до нашого сучасника і давньоруська політична міфологія, і відомості про найважливіші політичні події, і свідчення про головні політичні настрої слов’ян, і тексти деяких політико-правових документів світського характеру — договори Русі з Візантією 10 ст. та «Руська Правда». В останніх закріплювались характерні для середньовіччя політичні принципи панування сили зовні й усередині держави, станового поділу людей на повноправних, неповноправних і безправних, недоторканності приватної власності, божественного чи напівбожественного походження влади князя тощо. Чимало політико-правових норм «Руської Правди», не кажучи вже про церковні устави Володимира Великого та Ярослава Мудрого, виходили з біблійного Кодексу Мойсея, Еклоги — візантійського законодавчого зводу 8 ст., «Закону судного людям» — південнослов’янські переробки Еклоги, Прохірону — візантійського зводу законів 9 ст. Важливо й те, що у церковних уставах князі добровільно йшли на деяке обмеження своєї влади, визнаючи зверхність Бога, тобто божественних, природних законів, хоч прямо про це в уставах не йшлося. В 11 ст. водночас жили і творили засновники чернецтва та Печерської лаври Антоній (983—1073) і Феодосій (?-1074), які людину вважали вінцем творіння Бога, а князя — богоугодним володарем, заклали основи політичної доктрини династичного князювання на Русі, обґрунтування якої продовжив при переробці найдавніших літописних зведень 30—40-х pp. 11 ст. ігумен Никон (?—1078), а повністю завершили у «Повісті врем’яних літ» диякон Нестор (?—1113) та ігумен Сильвестр (?—1123). «Повість» прагне охопити найважливіші події від біблійного потопу до започаткування християнства на Наддніпрянщині апостолом Андрієм Первозванним, від розселення народів до політичного гуртування слов’ян, племен, їхніх перших політичних провідників, покликання варягів, виникнення власної держави тощо.

Найвизначнішим із політичних мислителів того часу виявився київський митрополит Іларіон (11 ст.), який у творі-проповіді «О законі Мойсеєм даному і о благодаті і істині Ісусом Христом бившим» (1030—1050) виступив проти рабського стану суспільства, за мир і злагоду між народами, які всі рівні між собою, за політичну самостійність Київської Русі, відкинув закони іудеїв як такі, що порушують природну рівність і свободу людини, обстоюють твердження про богообраність лише одного народу, і закликав підпорядковуватись не такому закону, а благодаті, тобто євангельським істинам, що скасовують рабство, славлять свободу людини, роблять церкву вірною служницею держави і князя. У літописаннях духівництва збереглися й інші цікаві пам’ятки політичної думки 11—13 ст. В «Ізборниках Святослава» (1073—1076), складених рукою «грішного Іоанна», у листі Володимира Мономаха до Олега Святославича (1096), у його ж «Повчанні дітям» (1121), у посланні митрополита Клима Смолятича пресвітеру Фомі (1149), у «Словах» Кирила Турівського (1130—1182) порушуються політичні проблеми мистецтва державного управління, політичної моралі, пом’якшення наслідків соціально-економічної нерівності людей. Невідомий автор «Слова о полку Ігоревім» (1187) першим на Русі висловив думку про виникнення держави на ґрунті суспільного договору між князем і народом. Ідеалами парагуманізму сповнений Києво-Печерський патерик (1215—1230). Судити людей не за багатством, а за розумом, наближаючи до себе мудрих і справедливих, закликає князя «Моленіє Даниїла Заточника» (кін. 12 — поч. 13 ст.). Низку проблем запровадження високоморальної політики порушує у повчаннях архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон Владимирський (?—1275). Патріотичним прагненням до політичного єднання руських земель навколо Києва, до сильної, централізованої політичної влади князів проникнутий Галицько-Волинський літопис (1201—1292). До того ж його автори майстерно подають політичний портрет Данила Галицького, у котрого «від голови до ніг нема пороку», політичні настрої боярства, характеризують міжнародні політичні відносини Волинської землі із сусідніми державами.

Див. також Київська Русь, «Руська Правда».

bigmir)net TOP 100