Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Колоніалізм

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Колоніалізм (від лат. colonia — поселення) — панування більш розвинених країн (метрополій) над залежними від них і розташованими, як правило, поза їх межами країнами, територіями та їх населенням.

Політичну основу колоніалізму становило примусове позбавлення населення колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права, які узурпувалися метрополіями. З погляду механізму цього процесу можна виділити: колоніалізм збройний — підкорення силою, шляхом колоніальних воєн (Англія — в Індії, Бірмі; Франція — в Алжирі, В’єтнамі, на Мадагаскарі та ін.) та колоніалізм договірний — примусове нав’язування нерівноправних угод про визнання васальної залежності, встановлення протекторату та ін. (Англією — окремим індійським князівствам, князівствам басейну Перської затоки; Францією — Марокко, Тунісу та ін.). Збройний та договірний колоніалізм нерідко поєднувалися, доповнюючи один одного. Особливою формою був переселенський колоніалізм — переселення окремих верств населення метрополій до колоній (грецькі колонії у Північному Причорномор’ї, англійські — у Північній Америці, Австралії та ін.).

Колоніалізм зародився у часи існування Стародавніх Греції та Риму. Під час «хрестових походів» володіння на Близькому Сході здобули Генуя, Венеція та інші держави. Становлення ж колоніалізму як світової системи почалося у період первісного накопичення капіталу в європейських країнах. У міру подальшого розвитку капіталізму до колоніальної експансії вдаються найрозвиненіші на той час країни (Іспанія, Португалія, Англія, Голландія, Франція, Німеччина), внаслідок чого наприкінці 19 ст. світ був остаточно поділений між провідними колоніальними державами. Їм належало понад 1/2 території Азії, 90 % — Африки. Площа найбільшої тоді колоніальної імперії — Британської — становила 32,5 млн. км2, а власне Англії — лише 309,8 тис. км2 — менше як 1 %.

За політичним режимом колонії поділялися на несамоврядні, у яких влада здійснювалася колоніальною адміністрацією або безпосередньо («французька» модель), або із залученням представників місцевої верхівки із суто дорадчими функціями («англійська» модель), та самоврядні, в яких населення, обрані ним посадові особи та політичні структури мали обмежені повноваження, головним чином у внутрішній політиці. Самостійність ряду країн (Афганістану, Китаю, Туреччини та ін.) формально не скасовувалась, але за допомогою кабальних угод суттєво обмежувалась, і вони перебували у становищі напівколоніальної залежності.

Спонукальними мотивами колоніалізму були прагнення правлячої верхівки і владних структур метрополій до розширення сфери панування, отримання прибутків від експлуатації населення й природних ресурсів колоній, зміцнення військово-стратегічних позицій. Колоніалізм гальмував суспільний розвиток колоній, прирікав їх населення на відсталість, зубожіння та безправ’я. Це породжувало опір населення колоній, розгортання національно-визвольного руху, під тиском якого в середині другої пол. 19 ст. систему «традиційного» колоніалізму було зруйновано. Однак відчутні прояви непрямого, неоколоніального панування розвинених країн над колишніми колоніями зберігаються й понині.

Див. також Гандизм, Гегемонія, Імперія, Колонізація України, Ненасильство у політиці, Рух неприєднання.

bigmir)net TOP 100