Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Конституанта

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Конституанта (франц. Constituante, букв. установча — складова назви Assemblee nationale constituante — Національні установчі збори) — загальнонаціональний колегіальний представницький орган держави, спеціально утворюваний для розробки і прийняття конституції. У різних країнах конституанта має різні назви: установчі збори, конституційні збори (асамблея, конгрес, конвент), великі народні збори тощо.

Історично конституанти утворювалися у різний спосіб. Відомі приклади, коли роль конституанти виконував парламент, ухваливши спеціальну процедуру (якої сам і дотримувався) розробки та прийняття конституції (Греція, 1975; Бразилія, 1988). Іноді парламент прямо проголошував себе конституантою і діяв відповідним чином (перші конституції, прийняті у 60-х pp. 20 ст. в африканських країнах — колишніх колоніях Франції).

Ідея конституанти була сформульована політичним діячем часів Великої французької революції абатом Е. Ж. Сієйєсом (1748—1836). Саме йому належить авторство концепції установчої влади, покладеної в основу діяльності перших Установчих зборів Франції. За цією концепцією, установча влада первинна стосовно влади — законодавчої, виконавчої і судової. Установча влада належить народу, котрий, реалізуючи її через представників (установчі збори), приймає конституцію. На думку Сієйеса, депутати установчих зборів мають спеціальний мандат, який дає їм змогу брати участь у вирішенні питань прийняття конституції. Наявність такого мандата забезпечує найвищий рівень легітимності прийнятих у відповідний спосіб конституцій.

Установчими зборами були прийняті перші конституції — основні закони, проте не завжди конституанта формувалася шляхом загальних виборів (а саме такий порядок сучасні теоретики вважають класичним). Так, конституція США 1787 р. була прийнята конвентом, сформованим шляхом непрямих виборів, а конституція Франції 1791 р. — органом (Генеральними штатами), обраним з іншою метою, який згодом проголосив себе Національними установчими зборами. Характерно, що практика утворення конституанти вперше мала місце не у Франції, а в США. В 19 ст. створювані в інших країнах представницькі органи нерідко мали назву конституційних конгресів або конвентів.

Нині прийняття основного закону конституантою як спеціальним представницьким органом є звичайною, хоч і не загальною практикою. З мотивів прагматизму нерідко застосовується прийняття конституцій парламентом.

Широко використовується референдум, що прямо узгоджується з концепцією установчої влади. Іноді, як і раніше, референдуму передують розробка та попереднє схвалення конституції установчими зборами (Румунія, 1991).

Найчастіше прийняття основного закону спеціально обраною конституантою відбувається, по-перше, після здобуття політичної незалежності або після реставрації демократичного режиму (Італія, 1947; Індія 1950; Португалія, 1976); по-друге, коли організація й діяльність конституанти є традиційним способом прийняття основного закону (Болгарія, 1991). Трапляється й поєднання обох умов (Франція, 1946).

Політичній історії України періоду 1917—1920 pp. також відома практика утворення конституанти. У листопаді 1917 р. Українська Центральна Рада прийняла закон про вибори до установчих зборів і затвердила виборчі округи. В умовах надзвичайного стану вибори відбулися лише в частині округів. Органи з проведення виборів були ліквідовані в 1918 р.

Легітимність організації й діяльності конституанти забезпечує спеціальний правовий акт, який встановлює порядок проведення виборів її членів. В умовах розбудови державності нерідко виникають сумніви щодо законності або навіть конституційності такого акта, особливо коли державний механізм не конституйовано, а орган, уповноважений видавати відповідний акт, відсутній. За таких обставин важливу роль відіграє сам факт проведення виборів до конституанти; вибори мають бути не лише загальними за природою, а й демократичними за характером. Завданням конституанти є прийняття нової конституції. Іноді сама конституція передбачає формування відповідного органу для внесення змін до основного закону або його ревізії.

bigmir)net TOP 100