Конституційний лад

Конституційний лад — 1) Сукупність правовідносин, що виникають у зв’язку із застосуванням норм конституції та інших джерел галузі конституційного права. 2) Сукупність основоположних правовідносин, закріплених і нерідко спеціально виділених конституцією. 3) Система конституційних положень, здебільшого сутнісного характеру, що наділені іноді найвищим рівнем юридичної жорсткості (убезпечені від скасування чи змін).

У багатьох конституціях термін «конституційний лад» вживають без офіційного визначення змісту відповідного поняття. Проте це визначення можна зробити з аналізу конкретного конституційного тексту. При цьому поняття «конституційний лад» у різних країнах об’єктивно різне.

Конституцією України встановлено: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» (ст. 5). Тим самим рішення щодо зміни конституційного ладу можуть бути прийняті лише шляхом проведення всеукраїнського референдуму.

Саме в такий спосіб можуть бути внесені зміни до розділів І, III, XIII Конституції, зміст яких становить і визначає сутність конституційного ладу в Україні. Розділ І «Загальні засади» фіксує основи конституційного ладу. Він містить положення сутнісного характеру, більшість із яких виконує роль юридичного підгрунтя, нормативні першооснови для інших конституційних положень, включно до положень розділів III і XIII. Цей розділ є змістовим стрижнем Основного Закону. Значна частина його норм є нормами-принципами, які забезпечують найзагальніший рівень регулювання. Водночас ці норми за юридичною природою й силою аналогічні іншим конституційним нормам і також є нормами прямої дії.

Розділ III «Вибори. Референдум» у розвиток відповідних основ конституційного ладу визначає загальні умови здійснення народного волевиявлення через форми безпосередньої демократії. Зміст розділу відображає юридичні параметри реалізації ідеї народного суверенітету, або народовладдя. Він має важливе значення, адже на основі саме його положень унормовується порядок прийняття владних рішень безпосередньо самим народом, здійснення чи не найсуттєвішого з політичних прав громадян — виборчого права і, нарешті, формування ключових ланок державного механізму. Положення цього розділу Конституції є основою механізмів як безпосередньої, так і представницької демократії.

Зміст розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» засвідчує фундаментальний характер Основного Закону, його найвищу силу. При цьому особливий, жорсткий порядок зміни Конституції є одним із свідчень її юридичної сили. Співвіднесеність положень розділу XIII Конституції з явищем конституційного ладу має своєрідне інструментальне значення: він містить положення, за яким законопроект про внесення змін до розд. І, III і XIII має бути затверджений всеукраїнським референдумом. Це положення конкретизує вимогу ст. 5 Конституції, за якою право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові. У Конституції викладено застереження щодо заборони утворення й діяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані, зокрема, на «зміну конституційного ладу насильницьким шляхом» (ст. 37).