Лібералізм

Лібералізм (від лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, приватної власності, вільного підприємництва і демократичних свобод. Термін «лібералізм» увійшов до широкого вжитку в першій пол. 19 ст., коли в ряді країн Зх. Європи виникли політичні партії «лібералів». Однак витоки лібералізму сягають епохи буржуазних революцій 17—18 ст. Ідеологія раннього лібералізму відігравала прогресивну роль, тому що в ній були сформульовані основні принципи нового суспільного устрою, який прийшов на зміну феодалізму. Прибічники лібералізму вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституційного ладу і допущення вихідців з третього стану до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв дворянства і духовенства. Ідеологи буржуазних революцій зробили суттєвий внесок у розробку і втілення в практику парламентського устрою. Пізніше багато ідей, витриманих у дусі концепції «правової держави» — конституційного правління, заснованого на поділі влади на законодавчу, виконавчу і судову; забезпечення основних політичних прав громадян, включаючи свободу слова, друку, віросповідань, проведення зборів тощо — увійшли в ідейно-політичний арсенал лібералізму.

Ринкова економіка сприяла формуванню середнього стану (купців, підприємців, управлінців, інтелігенції) з різночинців, тобто недворян; інституцій соціального спрямування і різної політичної орієнтації, незалежних від держави. Внаслідок багатолітньої еволюції названих чинників і сформувались цінності сучасного лібералізму як системи соціально-економічних та політичних поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, договірний характер державної влади, вільну конкуренцію тощо. Лібералізм виходить з положення, що світ підпорядковується законам, які нам не підвладні. Тому природним принципом поведінки людини повинні бути здоровий глузд, адаптація до обставин і вимог суспільства. Лібералізм від самого початку відмежовувався від егоїзму, аморальності, байдужості до розв’язання суспільних завдань. Він звертався до високоморальної особи, яка діє зважено, поєднує свої інтереси з інтересами соціального цілого й несе за нього відповідальність. Лібералізм, на думку його ідеологів (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, І. Кант, Г. Гегель, Є. Бентам, Б. Констан, Т. Джефферсон, Д. Медісон, М. Острогельський, Б. Кістяківський, М. Драгоманов та ін.), — це заснований на особистій ініціативі й свободі вибору спосіб дій, готовність до сприйняття нових ідей і разом з тим заперечення диктату ідеологій, політики, влади. Такий «спонтанний порядок», на думку деяких вчених (Гі Сорман), спроможний забезпечити саморегулювання суспільного організму краще за будь-які плани.

Найважливіший постулат лібералізму — встановлення балансу між сферами суспільних та особистих інтересів. Вважається, що лібералізм — це не ідеологічна догма, а «проект суспільства», який може бути адаптований до місцевих історичних, національних і культурних умов.

Згідно з ліберальним ідеалом мета створення держави — збереження і захист природних прав людини, відносини між окремою людиною і державою повинні мати договірний характер, а верховенство закону є інструментом соціального контролю. У суспільстві надається пріоритет громадянським свободам над політичними, юридичними та моральними нормами. Вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатись в економічне життя суспільства. Політичному стилю лібералізму властиві прагматизм, меркантилізм, раціоналізм. Спосіб політичних відносин — пошуки і досягнення консенсусу; засоби поліпшення суспільних умов — реформування, філантропія, добродійність.

«Етатистським» різновидом лібералізму є неолібералізм з характерними для нього посиленням державно-монополістичного регулювання економіки, інституціоналізацією нових форм державного втручання в суспільне життя.

Більшість партій — прихильників лібералізму — об’єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений 1947 р. Партіями-засновниками прийнято «Маніфест лібералів». В Європарламенті ці партії (понад 30) мають п’яту за чисельністю фракцію.

Див. також Неолібералізм.