Реклама на сайте Связаться с нами

Юрій М.Ф.

Політологія

Підручник

Київ
Дакор
2006

На главную
Політологія. Юрій М.Ф.

Функції політики та її види. Структура політики

Таким чином, призначення (функції) політики полягає в такому:

  • політика є інструментом реалізації владно значущих інтересів соціальних груп;
  • політика покликана забезпечувати урегульованість і порядок соціальних процесів і відносин, умов матеріального суспільного виробництва і сумісної праці;
  • політика забезпечує як спадкоємність, так і інноваційність суспільного розвитку. Інновація проявляється в обгрунтуванні і реалізації нових моделей розвитку;
  • політика необхідна для того, щоби раціоналізувати суспільні відносини, згладити соціальні протиріччя і направити ситуацію на пошук зважених рішень.

Функція раціоналізації суспільного життя диктується цілим рядом обставин:

  • небезпекою для суспільства випадкових і не передбачуваних явищ, які можуть бути детерміновані природним фактором, діями інших країн, егоїстичними інтересами індивідів і, груп, необдуманими рішеннями політиків;
  • необхідністю більш раціонального виробництва і збереження матеріальних і духовних цінностей;
  • потребою в передбаченні майбутнього і раціональних шляхів його досягнення.

Однак раціональну складову в політиці не можна абсолютизувати. В політиці суттєвий момент складають ірраціональні фактори, емоції, що проявляється, наприклад, в упередженнях одних етнічних груп стосовно інших, в електоральних перевагах, коли голосування визначається не раціональним вибором на користь програми кандидата, а симпатіями чи антипатіями стосовно політика.

Політика має складну, багатовимірну структуру. Вона може бути розглянута на рівні суб'єктів. Суб'єктами політики виступають різні соціальні групи (класи, етнічні і конфесіональні спільноти тощо), держави, партії, міжнародні організації тощо. Треба визначити, що під суб'єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Останнє значить, що вони усвідомлюють своє становище у суспільстві і безпосередньо через владу (в першу чергу, державну) намагаються реалізувати свої інтереси і завдання. В політології для позначення суб'єкта політики використовують поняття актор. Маючи відтінок театральності, воно достатньо точно характеризує учасника політичного життя як носія певної ролі (функцій). Ці ролі в політичному процесі не є рівнозначними, наприклад, роль рядового виборця і роль представника правлячої еліти. Активність політичного актора може бути виражена на індивідуальному, груповому і інституціональному рівнях.

Одна з найбільш відомих типологій акцентує увагу на трьох рівнях суб'єктів політики:

  • соціальний: індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп (в умовах кризи і відсутності організованої політичної сили може встановитися охлократія, тобто влада натовпу), корпоративні групи (певні фінансові і промислові бізнес-еліти);
  • інституціональний: партії, органи державної влади, суспільні організації тощо; політика представлена і такими суперінститутами, як держава-нація: ООН, НАТО;
  • функціональний: армія (виступаючи частиною держави, нерідко сама бере владу в свої руки, встановлюючи воєнний режим правління), органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія. Бюрократію можна відносити і до соціального рівня. Бюрократія - це соціальна група, покликана зробити процес управління ефективним (функціональний аспект). Але вона часто використовує знання механізмів управління: надання їй повноваження у власних інтересах і здатна концентрувати владу в своїх руках. Бюрократія виступає суб'єктом політики через те, що на неї покладається функція проведення якихось державних (управлінських) рішень у життя, тому вона здатна заблокувати виконання будь-якого з них, якщо воно суперечать її інтересам.

Об'єктами політики виступають суспільні явища, на які направлена діяльність суб'єктів політики, зокрема влада. Суб'єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть визначатися політичними інтересами учасників, які є безпосередньо спонукальною причиною політичної активності. Вони формуються з усвідомлення економічних, соціальних (релігійних, етнічних) інтересів, усвідомлення свого становища на основі порівняння зі становищем інших груп і передбачають орієнтацію на участь у політично управлінській діяльності як умова закріплення або зміни цього становища.

Характер політичної діяльності і відносин визначається також ціннісними орієнтаціями, ідеалами і дуже часто емоціями, тобто політичною свідомістю. На рівні раціонального усвідомлення політична свідомість виступає як ідеологія, а на рівні емоцій, переживань і почуттів - як політична психологія.

Нарешті, з середини 50-х pp. XX ст. суспільнознавці стали виділяти особливий феномен, який хоч і має багато спільного з політичною свідомістю, але ж повністю не дублює його - політичну культуру.

У структурі політики можна виділити нормативний аспект, виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів. Названі елементи політичного життя можна об'єднати в більш загальні види явищ: політичну систему, політичні режими (частина політологів розглядає політичний режим як функціональну підсистему політичної системи) і політичні процеси.

Політична система включає в себе відносно стійкий клас явищ (інститути, відносини, політичну культуру тощо) і характеризує устрій політичної влади у суспільстві.

Політичний режим розкриває функціональні і динамічні аспекти політичної системи.

Політичні процеси включають у себе відносно більш змінні явища. Політичний процес - це взаємодія суб'єктів політики, результатом яких є зміни, переміни в політичному житті суспільства.

Політика - явище багатоаспектне, що дозволяє виділяти її різні види.

1. Так, залежно від сфери суспільства, в якій політика виражена своєю регулюючою функцією, виділяють економічну, соціальну, національну, науково-технічну, екологічну, культурну і воєнну політику.

2. За масштабом вона може бути внутрішньою і зовнішньою. Залежно від пріоритетності говорять про політику нейтральну, "відкритих дверей", національного примирення, компромісів.

3. За змістом і характером розрізняють прогресивну, реакційну, науково обгрунтовану і волюнтаристську політику.

4. За суб'єктами політики, тобто залежно від того, хто її здійснює, вона може виступати політикою держави, світового співтовариства, політикою партії, політикою суспільних організацій, політикою банку або фірми тощо.

bigmir)net TOP 100