Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Винославська, О. А. Бреусенко-Кузнєцов, В. Л. Зливков,
А. Ш. Апішева, О. С. Васильєва.

За наук. ред. О. В. Винославської.

Психологія

Навчальний посібник

Київ
ІНКОС
2005

На главную
Психологія. Винославська О. В.

Предмет та об'єкт психології

Об'єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає, безвідносно до самого факту вивчення (тобто оскільки ця реальність є об'єктивною). Об'єкт психології становить психічна реальність як така. Якщо не мати сумнів у існуванні цієї реальності (а далі цей можливий сумнів буде нами розвіяний), то психологія теж має право на існування. У чому ж специфіка психічної реальності? За видатним вітчизняним психологом Г. І. Челпановим, який стояв біля витоків наукової психології взагалі, відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних, які складають предмет наук про природу, полягає в тому, що:

1) психічні явища не можуть бути сприйнятими через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можуть безпосередньо пізнаватися тільки шляхом внутрішнього досвіду;

2) психічні явища можуть бути підвладні безпосередньому спогляданню тільки тієї особи, яка їх переживає - тоді як фізичні явища можуть сприйматися великою кількістю споглядачів;

3) психічним явищам не може бути приписана просторова протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних).

Щодо третього пункту можна зазначити, що згідно сучасним поглядам просторовість психічним явищам може бути приписана (але не протяжність у «фізичному» просторі, яку справедливо заперечував Г. І. Челпанов).

Психічна реальність - чи є вона взагалі? Як це не дивно, у цьому не впевнені навіть деякі психологи, хоча якщо її немає, то нема й сенсу в існуванні психології як окремої науки. Довести існування психічної реальності можна за допомогою зв'язків психіки з іншими планами, рівнями дійсності. Якщо вона не є повністю обумовленою жодним із них, якщо взаємодія психічного з непсихічним відбувається «на рівних», то психіка становить самостійну реальність, таку ж об'єктивно існуючу, як всі інші. Головні аргументи існування психічної реальності:

1) психофізичний - психічний образ не визначається остаточно структурою фізичного об'єкта, який у ньому відображується, залежність між інтенсивністю подразника та інтенсивністю відчуття не пряма, а логарифмічна (психофізичний закон Вебера-Фехнера) чи ступенева (закон Стівенса);

2) психохімічний - вплив на психіку фармакологічних речовин викликає такі явища (наприклад, галюцинації), які не можна пояснити, виходячи з формули речовини;

3) психофізіологічний - психічний образ у своєму змісті не збігається із фізіологічним носієм - нервовим імпульсом, який іде рефлекторною дугою через нервову систему;

4) психосоматичний - психічні особливості певною мірою залежать від будови тіла (конституціональні типології характеру Кречмера й Шелдона, френологія Галля), але не визначаються ними остаточно - так збільшений об'єм мозку зовсім не свідчить про вищі розумові здібності людини, тоді як недостатній може спричинити їх відсутність;

5) психосоціальний - психіка людини не є повністю залежною від оточуючого суспільного світу, інакше уніфікація людей у межах певного суспільства була б всеосяжною і повною.

Кожна наука відрізняється від інших за своїм предметом та методом як шляхом його пізнання. Предметом кожної науки має бути сутність її об'єкту. Що ж може бути визначеним як сутність психічного? На це питання є дуже багато відповідей, оскільки предмет науки (на відміну від об'єкту) залежить від того кута зору, під яким сприймають досліджувану реальність науковці. Протягом існування науки її предмет може певним чином трансформуватись, і це не завжди буде свідчити про те, що на зміну одній науці прийшла інша. Рефлексія над своїм предметом, прагнення до його все більш точного визначення, переформулювання у зв'язку з новими точками зору й повернення до попередніх формулювань у пошуку втрачених аспектів смислу - все це нормальні процеси життя науки. Кожне з наведених нижче формулювань предмету психології має певні переваги.

Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології - і єдине до середини XIX століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки. Навіть тоді, коли душа заперечується у якості предмета психології, все одно залишається потреба в ідентифікації того, що мається на увазі під словом «душа». Зрештою, цього вимагає сама назва науки. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ.

У науковій психології кінця XIX століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у XX століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, - і саме в 1900 році вийшла книга 3. Фрейда «Тлумачення сновидінь», яка викликала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки зі свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме. 3. Фрейд порівнював відносну вагу свідомих і несвідомих чинників поведінки людини із нафтовою плівкою на поверхні океану. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології - але разом із нею було заперечене і все суб'єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об'єктивна поведінка - як сукупність нервовом'язових реакцій на зовнішні подразники.

Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. Поняття «психічні явища» більш конкретне, ніж «душа»; кожен психолог розуміє його однаково, без залежності від того, традиції якої психологічної школи він презентує у своїй творчості. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально. Поняття «психічні явища» не бере до уваги сутнісної сторони психіки. Воно концентрується на одному боці філософської опозиції між сутністю та явищем, а саме на боці явища. Але дослідження явищ (психічних, чи будь-яких) узятих окремо, не дає доторкнутися до глибинних сутнісних механізмів цих явищ. У явищах проявляють себе сутності. Сутнісного рівня в предметі радянської психології позначено не було. Психологія, що присвятила себе дослідженню психічних явищ, виграла в можливості більш точного знання, програла в глибині розуміння.

Наука, яка концентрується на дослідженні явищ, обираючи їх предметом, працює у «поверхневому» пласті реальності, не наближаючись до глибинного, сутнісного розуміння досліджуваного. Сутність людини («душа») опинялася поза увагою психології. Людина розглядалася як біосоціальна істота, майже повністю детермінована зовнішніми чинниками. Не маючи власної сутності, вона обумовлювалась іншими сутностями.

Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо «світ» - це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).

Який предмет слід обрати як остаточний? На це питання кожний дослідник відповідає сам, виходячи з власного досвіду, але ці відповіді мають різний ступінь виправданості. Людині, яка бажає зрозуміти сутність психології як науки, необхідно досконально знати всі наявні варіанти з їх недоліками та перевагами.

bigmir)net TOP 100