Реклама на сайте Связаться с нами

Л. М. Ємельяненко, В. М. Петюх, Л. В. Торгова, А. М. Гриненко

Конфліктологія

Навчальний посібник

Київ
КНЕУ
2003

На главную
Конфліктологія. Ємельяненко Л. М., Петюх В. М., Торгова Л. В., Гриненко А. М.

Страйки як надзвичайний засіб вирішення колективних трудових суперечок, їхня суть, різновиди та проблеми врегулювання й вирішення

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) працівниками підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як надзвичайний (коли всі інші можливості вичерпано) засіб вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або вповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників (уповноваженого ними органу), профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Страйк — це одна з найбільш гострих і розповсюджених на підприємствах та організаціях, компаніях форм соціально-трудових конфліктів.

Страйк — це груповий, організований, привселюдний (на відміну від саботажу) і цілеспрямований вплив на виробничий процес шляхом тимчасової відмови соціального суб'єкта від участі в регламентованій трудовій діяльності з метою задоволення висунутих ним органам управління вимог.

Виділяють такі типи страйків:

— страйк звичайний — коли працівники припиняють виробництво й залишають свої робочі місця.

— страйк «навпаки» — конфліктери виконують свої трудові обов'язки, але відмовляються отримувати заробітну плату. Такий страйк вимагає широкого залучення громадськості та створення страйкового фонду; він (страйк) досить складний для адміністрації з точки зору можливого використання репресивних заходів.

— робота за правилами («італійський страйк») — працівники не припиняють роботу, а починають виконувати свої посадові обов'язки суворо за вимогами технологічних процесів, з урахуванням вимог охорони праці, екології і т. п. Наслідком найчастіше є блокування нормального темпу виробництва, нерідко його повне припинення через те, що деякі «ланки» виробництва розпадаються.

— окупаційний страйк — означає припинення роботи та висування вимог, але працівники при цьому залишаються на своїх робочих місцях. Цей вид страйку досить ефективний у боротьбі проти штрейкбрехерів.

— пульсуючий страйк — відбувається шляхом часткового припинення роботи, наприклад на одну годину під час зміни;

— страйк солідарності — оголошується на підтримку колег, суміжників; умовою його припинення є задоволення тих вимог, із якими солідаризувались страйкарі.

Надзвичайними формами прояву соціально-трудових конфліктів, крім страйків, виступають:

— саботаж;

— бойкот;

— колективне голодування;

— масове добровільне звільнення працівників;

— окупація підприємства;

— пікетування підприємств;

— фізичне насилля з боку конфліктерів, у т. ч. руйнування обладнання і т. п.;

— цькування, переслідування, репресії з боку адміністрації і деякі інші.

У науці й практиці виділяють цілий ряд ситуацій припинення або виходу зі страйку.

Ситуації припинення або виходу зі страйку:

— злом страйку;

— повне задоволення вимог страйкарів;

— часткове задоволення вимог страйкарів;

— згасання (танення) ресурсів колективу, страйкарів.

Як правило, усі проблеми, пов'язані з урегулюванням соціально-трудових конфліктів, вирішуються в демократичних країнах за допомогою спеціальних законів. В Україні прийнято й діє з 3 березня 1998 р. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», який і дозволяє цивілізовано регулювати конфліктні ситуації (спори) й самі конфлікти, (див. розділ III, ст. 17—34). Особлива роль належить у цій справі Національній службі посередництва і примирення, незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудових арбітражів.

Але з метою недопущення критичних конфліктних суперечностей, які нерідко ведуть до страйку, необхідно більшу увагу приділяти соціальному партнерству на всіх його рівнях.

bigmir)net TOP 100