Реклама на сайте Связаться с нами

А. М. Черній

Релігієзнавство

Посібник

Київ
Академвидав
2003

На главную
Релігієзнавство. Черній А. М.

Неопозитивістська форма вільнодумства

Вільнодумство як ідейно-духовна течія не є однорідним, що цілком закономірно, адже строкатість та розмаїття найбільше відповідають його сутності. Це складне проблемне духовне поле, де своєрідно переплелися релігійні, політичні та секулярні погляди і тенденції — як наслідок творчого осягнення істини, оновлення задогматизованих релігійних поглядів і переконань.

Секулярний (гр. saeculahs — мирський, світський) — вивільнений від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

У сучасному вільнодумстві поширеною є його неопозитивістська форма. В її осноеі — філософія позитивізму, яка проголошує необхідність підпорядкуванням науковим знанням усіх інших сфер людського життя. Оцінюючи релігійну сферу, неопозитивісти виходять із принципу її неверифікованості: оскільки релігію, як і атеїзм, не можна раціонально обґрунтувати, вона не може бути ні спростованою, ні підтвердженою науковими даними.

Так, найвідоміший представник англійського неопозитивізму Альфред-Джулс Айєр (1910—1989) зазначав, що коли твердження, що Бог існує, не має сенсу, то і думка атеїста, що Бога немає, є також безглуздою, оскільки осмислено суперечити можна тільки осмисленому висловлюванню. Неверифікованість, із погляду неопозитивістів, ще не означає відсутності сенсу. Визнаючи наявність у релігії проблем, вони стверджують, що як цілісне явище вона має свій сенс, хоча не всі його повністю розуміють. Тому релігійність — це особиста справа людини. Тим паче що, на відміну від науки, релігійні висловлювання не виражають фактів, а мають емоційне значення.

Звідси і твердження, що відмінність релігії від науки — суто мовна: якщо наука користується мовою, семантика якої побудована на дослідній перевірці і чіткому співвідношенні значення слів і фактів, то релігія використовує мову «емотивну» (емоційну), значення якої залежить від емоцій, що переживає людина. Не маючи стосунку до фактів і мови науки, релігія, на думку неопозитивістів, може мати власну мову, що здатна відкрити шлях до «космічного прозріння», віри в Бога. Із того, що існування Бога не перевіряється експериментально, твердять вони, ми не мусимо відразу робити висновок, що про нього не можна думати правильно чи помилково, раціонально чи ірраціонально і т. п. Адже відкриття здійснювалися не тільки Колумбом і Пастером, а й Толстим, Достоєвським і Фрейдом. Про речі нам здатні повідати не лише вчені з мікроскопами, а й поети, художники і пророки.

Фрейдистський напрям вільнодумства

Психоаналітичне тлумачення релігії безпосередньо пов'язано з творчістю 3. Фрейда. Його інтерес до дослідження релігії вперше мав вияв у праці «Нав'язливі дії і релігійні обряди», а згодом — у «Тотем і табу», «Майбуття однієї ілюзії», «Мойсей і монотеїзм». У них відомий психіатр торкнувся майже всіх суттєвих релігійних проблем свого часу: походження, еволюції і перспектив існування релігії, сутності релігійних уявлень, почуттів і ритуалів; ролі релігії у житті людства, її відношення до моралі, права, науки, мистецтва тощо.

Релігійне вчення, на думку Фрейда, дає нам історичну правду, а тому відмова від нього у мабутньому є відмовою від історичної істини. Як основний фактор культурного розвитку людства, релігія гальмує, витісняє прояви природних пристрастей, загрозливих для культурного прогресу. І в цьому полягає її основна відмінність від звичайних неврозів як засобів витіснення тільки сексуальних потягів. Тому вчений називав релігію найважливішим елементом «психічного інвентарю культури» на тривалій «донауковій» стадії її розвитку. Без релігії, твердив він, не було б людської культури, не виникли б і не утвердилися б моральні норми, різноманітні соціальні інститути.

Отже, Фрейд не заперечував релігію. Здебільшого критикували не власне релігію, а лише її найконсервативніші аспекти і його послідовники. Фрейдизм породив багато релігієзнавчих та теїстичних концепцій. Серед них теорія про релігію як фактор репресії. Так, відомий представник сучасного фрейдизму Філіп Ріф вважав, що завдяки релігії з'являється покірність владі, довір'я їй та залежність від неї.

З точки зору американського психолога Еріка Еріксона (1902—1994), буття релігії ґрунтується не на страху, а на почутті «суттєвої довіри» («basic trust»), що має глибшу основу. Воно коріниться у стосунках між батьками і дітьми, в яких актуалізуються перші вияви релігійності. Тому як релігія, так і теологія є невід'ємними аспектами людського існування. З погляду американського психолога Карла-Ренсома Роджерса (1902—1987), в основі релігійності — не невростичне почуття пригніченості, що своїм корінням сягає інфантильної потреби особи в батьках чи інших дорослих заступниках, а неуникна залежність людини від інших людей. Отже, послідовники Фрейда відійшли від розуміння релігії як масового неврозу. Для них характерне сприймання релігійного почуття не як патології, а як норми, що випливає з природних людських стосунків. Чимало представників цього напряму розглядають релігію як необхідний і сприятливий фактор існування, вважаючи, що ідея Бога посилює відчуття реальності сприйняття світу.

Атеїстичний екзистенціалізм

Основна увага атеїстичного екзистенціалізму спрямована на свідомість людини, що втратила віру, і тому є розколотою, внутрішньо суперечливою, часто безпорадною.

Термін «атеїстичний екзистенціалізм» увів французький філософ Жан-Поль Сартр (1905—1980) для позначення як власної філософії загалом, так і нової форми атеїзму зокрема. Відмітною рисою концепції французького мислителя була критика атеїзму марксистського. Сартр підкреслював, що його атеїзм не схожий на той, який витрачає свої зусилля, щоб довести, що Бога не існує. За його словами, немає жодного доказу неіснування Бога. Атеїзм, переконував філософ, це безпосереднє визначення позиції щодо проблеми, яка виходить за межі нашого досвіду. Існування Бога Сартр не заперечував, обмежуючись хіба що особливою думкою щодо принципу креаціонізму: він відкидав можливість творення світу, але тільки таким Богом, який дуже схожий на ті уявлення, що побутують серед віруючих. Він визначає Бога як «чисту суб'єктивність», а «буття феноменів», тобто предметів людського досвіду, називає «чистою об'єктивністю». Через суперечність суб'єктивності і об'єктивності, гадав Сартр, Бог не тільки не може створити «буття феноменів», але навіть мати уявлення про нього. Завдяки онтологічній відмінності Бога як «чистої суб'єктивності» є неможливим будь-який його вплив на створений світ.

Ця точка зору називається індепендентизм («незалежність»). Вона лежить в основі тлумачення Сартром абсолютної свободи людини. За словами французького філософа, людина «приречена» на свободу, яка є важким тягарем і навіть карою для неї. Втративши віру в докази буття Бога, людина почуває себе надто розгубленою, дезорієнтованою в житті. Їй незатишно без Бога. До того ж, якщо Бога не існує, твердив Сартр, то ми позбавлені будь-яких моральних цінностей і настанов, які б виправдовували наші вчинки. Тоді все дозволено. Але підґрунтям будь-якої моральності може бути тільки віра в Бога. Ототожнюючи моральність і релігійність, Сартр вважав модифікацією «ідеї святості» будь-яке серйозне, відповідальне і захоплене ставлення людини до своєї діяльності, що поціновується нею як служіння людям чи людству загалом.

Гуманістичні рухи вільнодумства

Сучасне вільнодумство розвивається під впливом глобальних проблем, що виникли в XX ст., глибоких роздумів людства над шляхами свого подальшого прогресу, майбутньою долею людини. Домінуючим напрямом розвитку суспільства — у цьому вільнодумці єдині — є гуманізм. Та в поясненні сутності гуманізму такої одностайності немає.

Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський)— історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Є кілька концепцій гуманізму: секулярний, етичний, еволюційний, натуралістичний тощо.

Секулярний гуманізм. У його основу покладено вимогу всебічного розвитку науки, поза якою, на думку представників цієї концепції, гуманізм є чимось абстрактним. Наука, що є формою поведінки людини і методом дослідження природи, у свою чергу, повинна бути спрямована на зміну суспільства і людини. Обстоюється необхідність не лише раціональних засобів пізнання дійсності, а й етичного виховання, мета якого — моральне зростання людини. Важливими завданнями вважається боротьба за міжнародну безпеку, права людини, автономність освіти щодо релігії, контроль за розвитком виробництва і технологій, створення відкритого суспільства.

Етичний гуманізм. Ця концепція ґрунтується на принципі людської відповідальності і особистої оцінки всього, що відбувається у світі. Гуманізм ідентифікується як моральна революція, що відкриває людський аспект життя, на який тиснуть сучасні технології. Шлях до такої революції — нова етична релігія, що здатна у поєднанні з освітою відновити «істинну сутність людини».

Еволюційний гуманізм. Це найпоширеніша система гуманізму. Втілення цієї концепції в життя, на переконання її фундаторів, приведе до гуманістичної революції — нового мислення, що базується на еволюціоністських та гуманістичних ідеях. Теорія еволюції, на їхню думку, здатна забезпечити вирішення глибоких проблем, які стоять перед людством, зокрема обґрунтувати таку модель суспільства, яка б обмежувала людські інстинкти і рятувала б людство від жорстокості та непізнаванності світу. З метою створенння єдиної системи поглядів на світ, людство і суспільство вони написали спочатку «Гуманістичний маніфест І», згодом «Гуманістичний маніфест II» — програмні документи гуманістів усіх країн. Людська еволюція розглядається в цих працях не тільки як біологічна, а й психосоціальна, тобто така, в якій діє механізм культурної традиції, що включає самореалізацію і самовідтворення інтелектуальної продукції. Ці стадії взаємопов'язані між собою і спрямовані на постійне удосконаленя системи. Виступаючи за природні процеси еволюції, прибічники цієї теорії вважають її вченням не лише про минуле, а й про теперішнє і майбутнє.

Еволюція культури виявляється у зміні культурних досягнень і їх закріпленні в традиціях. У контексті даної еволюції розглядається і еволюційна етика, яка визначає поняття добра і зла, зразки правильного і неправильного, а морально істинним вважає тільки те, що узгоджується із загальним еволюційним напрямом. Однак який напрям вважати правильним, коли існують різні еволюційні теорії (дарвінізм, неодарвінізм, ламаркізм, сучасні теорії еволюції)? Відповідь єдина — необхідна нова релігійна система, яка б замінила різноманітні релігії, що конфліктують, борються за духовність людини; необхідний новий погляд на Всесвіт із новою роллю людини в ньому.

Натуралістичний гуманізм. За своєю суттю близький до еволюційного. Його прихильники вважають, що розум людини є результатом її психофізіологічного розвитку і еволюційного прогресу. Основні завдання натуралістичного гуманізму — служіння людству в єдиний раз даному житті, заперечення усіх видів надприродного на підставі того, що розум, наука і демократія поціновуються як сили, які приводять людину до щасливого життя та вирішення усіх її проблем.

Ідейна неоднорідність складу гуманістичних організацій не дає їм змоги ефективно використати наявні можливості. Тому вони все частіше об'єднуються під егідою різних комітетів. Найвпливовіший серед них — Комітет з наукових досліджень паранормальних явищ, заснований Петером Куртцом у 1976 р. На сьогодні він налічує до ста організацій. До нього належать відомі філософи, соціологи та психологи. Видається журнал «Скептичні дослідження». Відомим є і Комітет із секулярного гуманізму, який став основою для створення у 1984 р. міжнародної Академії гуманізму. Її завдання — дослідження походження та історії релігії, всебічний аналіз гуманістичної, етичної думки минулого, захист і пропаганда наукових теорій, вирішення актуальних проблем людства. Аналіз гуманістичних рухів засвідчує, що сучасному вільнодумству властиве прагнення не стільки заперечувати релігію, скільки відроджувати релігійність у нових формах і модифікаціях або трансформувати її в гуманістичне вчення.

Атеїзм як форма вільнодумства

Як елемент духовної культури атеїзм є таким же давнім, як і релігія. Своїми витоками він сягає родового суспільства.

Атеїзм (гр. а —не і teos — Бог) — форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного.

Найвиразніших виявів атеїзм набув, починаючи з епохи Просвітництва. Цей радикальний напрям вільнодумства пов'язаний передусім із іменами французьких філософів П'єра Бейля (1647—1706), Франсуа-Марі Вольтера (1694—1778), які критикували догми католицизму, інквізицію та єзуїтів.

Найдовершенішу атеїстичну форму вільнодумство мало у творчості французьких матеріалістів Жана Ламетрі (1709—1751), Дені Дідро (1713—1784), Клода Гельвеція (1715—1771), Поля Гольбаха (1723—1789), які не лише критикували ортодоксальні форми релігії, а й вдавалися до її повного заперечення шляхом відкидання ідеї Бога. Їх справа отримала своє продовження у творчості німецького матеріаліста Людвіга Фейєрбаха (1804—1872). На відміну від своїх попередників, таємницю релігій Фейєрбах намагався розкрити не шляхом аналізу суспільного середовища, а шляхом вивчення природи самої людини. Однак, заперечуючи наявні релігії, зокрема християнство, Фейєрбах висунув ідею створення нової релігії, в основу якої поклав обожнення людських стосунків, почуттів у контексті принципу «людина людині — Бог».

Форми вчення про релігію як фантастичне відображення тих зовнішніх сил, які панують над людиною, атеїзм набув у творчості К. Маркса і Ф. Енгельса. Вони намагалися показати роль матеріальних чинників в існуванні релігії, описати їх соціальні функції. Підкреслювали, що релігія є однією з форм ідеології, яку використовують для зміцнення свого становища панівні класи. Звідси і висновок про можливість практичного вирішення проблеми існування релігії — шляхом пролетарської революції. Основоположні ідеї марксистського атеїзму викладено у праці Маркса «До критики гегелівської філософії права. Вступ». Практично реалізувати їх прагнув російський політичний, державний діяч, один із ідеологів Жовтневої революції 1917 р. Володимир Ленін (1870—1924). Це призвело до спотворення самої суті атеїзму. У житті кількох поколінь радянських людей він перетворився на квазірелігію.

Квазірелігія (лат. quasi — ніби, майже) — несправжній, удаваний (нерелігійний) об'єкт поклоніння.

Історія свідчить, що атеїзм легше проголосити, ніж здійснити. Річ у тім, що підґрунтям атеїзму є раціоналізм. Він надає цій формі вільнодумства рис прозорого і систематизованого світогляду. Але водночас раціональний підхід до побудови власної картини світу звужує сферу впливу атеїзму, оскільки вимагає відповідної підготовки для сприймання наукових аргументів та їх критичного аналізу. І якщо носії атеїзму не здатні до критичного мислення, тоді на його ґрунті проростає фанатизм — як наслідок людської обмеженості, роздратування від неспроможності захистити свої погляди силою здорового глузду, аргументами розуму. У такій ситуації недостатня і невміла критика релігії призводить до того, що на місці віровчення, яке критикують, з'являється певна квазірелігія. Це особливо яскраво і проявилося в Радянському Союзі.

Атеїзм, як справедливо зазначає український релігієзнавець Анатолій Колодний, — специфічна форма людинознавства. Його соціальний зміст полягає не у звільненні свідомості індивідів від релігійних уявлень, а в утвердженні людини в такому бутті, яке заперечує необхідність звернення за допомогою до надприродних сил тоді і там, де вона діє сама. Тобто атеїзм зорієнтовує людину на свідомий контроль за всіма процесами своєї життєдіяльності.

Резюме

  • Вільнодумство — вияв критичного підходу людини до релігії, раціонального осмислення її догматів і засіб відстоювання права на свободу думки в пошуках істини.
  • Вільнодумство тісно пов'язане з релігією. Воно спрямовує свої зусилля на раціональне обгрунтування важливості, свідоме осмислення і критичне сприйняття змісту традиційних релігійних вчень і «нових релігій».
  • Атеїзм надає людині змогу пізнавати світ і власні сутнісні сили, сприяє нагромадженню знань, збагаченню інтелекту. Це важливий спонукальний чинник активної творчої діяльності людини. Однак атеїзм не враховує того, що людина духовно спрямована на більше, ніж просто раціональне осягнення дійсності. Їй притаманний одвічний онтологічний потяг до Абсолюту, завдяки чому вона конституюється як духовна особа.

Література

Колодний А. Н. Атеизм как фактор человекотворчества // Культура. Религия. Атеизм. — К., 1991.
Історія і теорія релігії та вільнодумства. — К., 1993.
Лобовик Б. А. Религия и атеизм как слагаемые культуры // Культура. Религия. Атеизм. — К., 1991.
Любак А. Драма атеистического гуманизма. — Милан—Москва, 1997.
Тажуризина 3. А. Идеи свободомыслия в истории культури. — М., 1987.
Трофимова 3. П. Гуманизм, религия, свободомыслие. — М., 1992.
Свободомыслие и атеизм в древности. — М., 1986.
Философские проблемы истории свободомыслия и атеизма. — М., 1987.
Хэтчер У. С. Понятие духовности. — К., 1994.
Черній А. М. Онтологія духовності: Антропологічна цілісність у релігієзнавчому вимірі. — К., 1996.
bigmir)net TOP 100