Реклама на сайте Связаться с нами

А. М. Черній

Словник
з релігієзнавства

Додаток до "Релігієзнавство.", Черній А. М.: Посібник.- Київ: Академвидав, 2003

На главную
Словник з релігієзнавства

А

Абат (сирійськ. abba — батько) — настоятель монастиря в католицькій церкві.

Абсолют (лат. absolutus — безумовний, повний, необмежений, досконалий) — нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джерелом і першоосновою світу. Християнство рисами абсолюту наділяє Бога.

Авеста — священна книга зороастризму.

Автокефалія (гр. autos — сам і kephale — голова)— повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Агіографія (гр. hagios — святий і grapho — пишу) — різновид церковної літератури; життєписи (житія) святих.

Агностицизм (гр. agnostos — незнаний) — філософське вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, істини, абсолютизуючи відносний характер людського пізнання.

Адам (староєвр., досл. — земля) — за Біблією, перша людина, створена Богом із пороху земного за його образом і подобою на шостий день творіння.

Адвентизм (лат. adventus — пришестя) — течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник — Вільям Міллер (1782—1849).

Аксіологія (гр. axios — цінний або ахia — цінність і logos — вчення) — вчення про ціннісне ставлення людини до світу (релігійне, етичне, естетичне).

Алілуйя (староєвр. халлелу— хваліть, ях — Ягве) — хвалебний приспів у християнському богослужінні.

Аллах (араб, альїлах — божество, Бог) — ім'я Бога в ісламі.

Амінь (гр. і лат. amen, давньоєвр. — хай буде істинно) — слово, що вживається наприкінці християнських молитов, священних текстів тощо.

Амулет (араб, hamula — носити) — предмет, який за допомогою уяви наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть і приносити вдачу.

Аналіз (гр. — розклад, розчленування) — метод пізнання, який полягає в уявному (мисленому) розчленуванні цілого на частини з метою його детального вивчення.

Анафема (rp. anathema — прокляття) — у християнстві прокляття від імені Бога, найвища кара для віруючого.

Ангели (гр. angelos — вісник) — згідно з віровченнями іудаїзму, християнства та ісламу створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям волю Всевишнього.

Аніматизм (лат. animatus — живий) — віра в єдину безособову силу, що керує явищами природи та впливає на життя людей.

Анімізм (лат. аnima —- душа або animus — дух) — віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в людину, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх.

Антихрист — супротивник Ісуса Христа, беззаконник, який мусить з'явитися перед другим пришестям Христа і протидіяти Месії. Прагнутиме знищити християнство, але сам буде знищений Христом-переможцем.

Антропоморфізм (гр. antropos — людина, morphe — вид, форма) — надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

Антропософія (гр. antropos — людина і sophia — мудрість) — релігійно-містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину.

Апокрифи (гр. apokriphos — таємний, секретний) — релігійні твори, які офіційно не визнані священиками, а відтак не є канонічними.

Апостоли (гр. apostolos — посланець) — у християнстві група учнів, обрана Ісусом Христом для поширення його ідей.

Архат (санкср., досл. — достойний, гідний, праведник) — істота, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари).

Архетипи (гр. аrhе — початок, походження і topos — відбиток, форма) — вроджені праобрази, першоознаки, що складають зміст колективного несвідомого (К.-Г. Юнг) та можуть відкриватися людині у сні, містичному прозрінні, міфі, релігійній уяві тощо.

Архієпископ (гр. аrhі — старший, episkopos — наглядач) — старший єпископ, один із найвищих титулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом.

Архієрей (гр. arhiereus — старший священик) — у православ'ї загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) з числа чернецького (чорного) духовенства.

Аскетизм (гр. asketes — добре навчений) — моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ.

Астральні культи (гр. astron — зірка) — релігійні дії, пов'язані з обожненням небесних тіл.

Атеїзм (гр. а — не і teos — Бог) — форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного.

Атрибут (лат. attributum — додане) — невід'ємна властивість предмета чи явища. Наприклад, за Р. Декартом, атрибутом матерії є протяжність, а душі — мислення.

Аят — вірш у Корані.

Б

Баптизм (гр. baptizo — занурювати, хрестити у воді) — протестантський напрям, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вважається Джон Сміт (1554—1612). Членами баптистських общин є приблизно 35 млн. осіб зі 122 країн світу.

Берегині — поліморфні образи добрих духів у давніх східнослов'янських віруваннях.

Біблія (гр. biblia — книги) — священна книга християнства та іудаїзму (Старий Завіт). Має дві частини — Старий Завіт (50 книг) і Новий Завіт (27 книг). Складалася протягом І тис. до н. е. та II—III ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів.

Благодать — термін християнського богослов'я, що позначає дію Бога в людині як дар.

Бог — першооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка обдарована вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається. Передбачає неосяжну віру і виступає як об'єкт культу.

Богослужіння — сукупність дій, обрядів, церемоній, пов'язаних із системою релігійних уявлень, що відтворюють певний аспект віровчення.

Бодхисатва (санскр., досл. — той, хто прагне просвітлення) — людина чи інша істота, яка прийняла рішення вийти з кола сансари і стати Буддою.

Будда (санскр. будх — пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) — 1) Сіддхартха Гаутама, який є засновником і основоположником буддійської релігії; 2) антропоморфний символ, який втілює в собі ідеал межі духовного розвитку; 3) людина, що досягла найвищого ступеня духовного розвитку.

Буддизм — найдавніша світова релігія, яка виникла в VI—V ст. до н. е. в Індії і набула поширення в Південно-Східній, Центральній Азії та на Далекому Сході.

Буття з Богом — внутрішнє саморозкриття людини стосовно Бога через акт прозріння.