Реклама на сайте Связаться с нами
Побут українців

Родини

На главную
Побут українців

Родини (пологи, злоги, народини, родиво) відкривають цикл родильних обрядів. Зважаючи на драматичність події, пологи з давніх-давен найбільшою мірою пов’язані з обереговими та магічними обрядами.

Під час пологів наші пращури обов’язково відкривали скрині, двері та вікна, відчиняли всі замки, розв’язували всі вузли, розстьобували коміри сорочок, щоб дитина легше вийшла на світ; породіллю ж обкурювали зіллям. Справа в тому, що вважається, ніби на матір і дитину, слабких і безпомічних, чекає багато небезпек від злих сил та від людей. Нечистий навіть може забрати в матері дитину та підкинути свою. Тому треба їх належним чином охороняти, і це зазвичай робила баба-повитуха (пупорізка, народна лікарка або ж багатодітна, а отже, досвідчена, мати). Як правило, запримітивши перейми, за повитухою посилали односельці, або ж її кликав чоловік, ідучи до неї з хлібом, символом багатства та щастя. Баба не може відмовитись із жодної причини, бо це праця Божа.

Баби-пупорізки зналися на таємницях пологів, оскільки спадкоємно передавали знання про перебіг пологів, ті ускладнення, що вірогідно очікувати; вони для пологів готували відповідні тканини (конопляні, з льону, пізніше — бавовняні, шовкові), прали їх, попередньо кип’ятили, змочували у відварах і настоях та використовували для бинтування пуповини, а також для породіллі, приймали пологи, шептали замовляння біля породіллі та обрізали пуповину; вдавалися й до раціональних прийомів — вправно робили породіллі масаж, компреси з навару льону, розтирання маслом, вигрівання гарячим зерном тощо. Саме вони першими повідомляли породіллю та рідних про те, що знайшовся син чи дочка. Схильні до утаємниченого гумору, усміхаючись, розголошували, що дитинку з далекого краю приніс лелека чи її знайшли у капусті. Коли народжувався син — особливо раділи, коли дочка — радість ставала меншою. Спрацьовувала народна споконвічна прагматичність: «Готуй сина для себе, а доньку — для людей».

Баба-повитуха була не лише помічницею породіллі, але й жрицею, яка вводила нову дитину у члени роду. Сьогодні, здавалося б, всі її завдання зовсім відпадають, оскільки діти народжуються переважно в лікарні — спеціальному пологовому будинку, а там мають точні приписи, як необхідно обходитися з ними. Але ж останнім часом дедалі більше стає популярним народжувати «в природних умовах» — вдома, де так по-домашньому затишно й поруч близькі та рідні. (Раніше, до речі, традиційним місцем пологів була комора чи лазня, або й поле: дітей, які народилися на ниві, називали житничками.) І в такому разі допомога досвідченої літньої жінки, яка на своєму життєвому шляху не раз брала на руки новонароджене маля, актуальна як ніколи. Вона й «пошепоче» над породіллею та немовлям, і обробить пуповину, соски, перса для профілактики маститу, при розривах пологових ходів проведе необхідне спринцювання, промивання та примочки з відповідних настоїв і відварів. Годі вже говорити про ті села, звідки до пологового будинку так далеко, що можна встигнути народити не одну дитину...

Перед тим як прийняти роди, справжня повитуха на знак того, що саме відбувається в хаті, стелить на призьбі веретку, а на вікні ставить пляшку з буряковим борщем. Прийнявши дитину, вона намагається прищепити дитині необхідні риси характеру: відтинає пупа хлопчику на сокирі (щоб господарем був), дівчинці на гребені (щоб доброю пряхою була).

У цей час на честь народження дитини стріляють з рушниці (більш сучасний варіант — піротехніка), аби боги дізналися про таку визначну подію й не обійшлі увагою дитину в майбутньому, наділивши її щасливою долею.

Великого значення при родах надають першій купелі — і не лише з гігієнічних міркувань, а й з оберегових. Адже вода, за народними уявленнями, символізує силу й чистоту. Щоб дитина росла здоровою, використовують освячені трави та квіти (свячене зілля), у купіль дівчинки додають меду, іноді молока (щоб вродливою була), хлопчикам кладуть коріння оману (щоб сильними були, міцними й витривалими) або й сокиру (щоб умів майструвати). Кожен, хто приходить до хати під час купання, має кинути у купіль монету — на щастя.

При можливості скупану дитину обсушують біля палаючої печі, що зумовлено давнім звичаєм: прилучення до домашнього вогнища. Серед гуцулів було прийнято прив’язувати до правої ручки дитини мішечок зі шматочком глини, узятої з домашньої печі. В інших регіонах як обереги використовували ножиці або ніж, котрі клали у люльку, вугілля з печі чи шматочок хліба з сіллю.

Зараз, після повернення з пологового будинку, нерідко дитині кладуть у головах хліб — знак життя...

Часом бувають випадки, що дитина народжується разом із послідом матері, у тій «сорочці», у якій була в лоні, — вважається, що така дитина буде щасливою і про неї кажуть: «У сорочці народилась». А хто народиться з якоюсь ознакою на тілі, буде віщим. Узагалі пильно приглядаються до будь-яких ознак на тілі немовля, але, на жаль, все менше тих, хто здатен «читати» ці закодовані послання-перестороги...

Новонароджену дитину сильно стережуть від нечистої сили, аж поки не охрестять, бо саме цього часу вона може найбільше нашкодити. Тому, вважається, і вмирають подекуди діти без наочної причини — навіть спантеличені лікарі розводять у розпачі руками. Диявол боїться ножа, і його кладуть під головку дитині й матері. Але сьогодні це практикують усе рідше. У всякому разі не варто згадувати нечистого в хаті породіллі, бо явиться відразу й учепиться в дитину.

bigmir)net TOP 100