Реклама на сайте Связаться с нами
Побут українців

Сповіщення про смерть

На главную
Побут українців

Раніше, коли вмирала людина, на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі хустки чи перемітки. Це мало бути знаком для всіх родичів та односельців. Серед українців Карпат було прийнято розкладати перед хатою покійного велике вогнище, гуцули ж у такому випадку сурмили у трембіти — далеко лунали їх сумні голоси над безмежними полонинами...

Сьогодні навряд чи хто буде вивішувати хустки у місті, хоча подекуди в селах це активно практикують, але ритуал сповіщення, нехай і за допомогою надбаннів сучасності (телефона, наприклад, або ж телеграми), має місце повсюдно. Усіх рідних, близьких, знайомих, сусідів і приятелів обов’язково повідомляють про смерть того, з ким вони або були в тісних стосунках, або зрідка якимось чином перетиналися в житті, аби кожен з них міг провести в останню путь небіжчика, зайвий раз згадати, що доброго він зробив у своєму житті, чим прислужився людям, і таким чином вшанувати його пам’ять.

Смерть позначається на поведінці всіх близьких до померлого. Життя цього часу уповільнюється й затихає, бо не можна ані гучно розмовляти, ані виконувати роботи, що викликає якийсь галас. Усі заплановані святкування (дні народження, весілля тощо) відкладаються. На селі не годиться вивозити гній, садити капусту чи підсипати яйця під квочку, бо «все це завмре». З цієї ж причини з двору небіжчика забирають вулики та все насіння, а з хати намагаються винести й кота, бо якщо той стрибне через покійного, останній перетвориться на упиря.

Особливо делікатно слід ставитися до душі померлого: якщо в хаті літає муха, не можна її вбивати, бо не виключено, що саме вона і є його душею; забороняється пити воду в хаті небіжчика, адже її могла пити душа; коли хтось хоче сісти на лаву, мусить подмухати на неї, аби не розчавити душу покійного.

bigmir)net TOP 100