Теплий Олекса

30 березня знаменує початок роботи пасічників. Якщо погода вже тепла, сніг зійшов, то пасічники виносять вулики з бджільника, замовляють бджіл, щоб інших хазяїв не шукали, а потім моляться, щоб Бог послав гарне літо й, відповідно, багато меду.

Якщо ж сніг іще не зійшов, морози ще досить сильні, то пасічники обмежуються примовляннями, зверненими до бджіл, аби ті потихеньку прокидалися й готувалися до роботи.

Народна традиція велить пасічникам, випускаючи бджіл на теплого Олексу, викопати посередині пасіки невеличку дернину й обнести пасіку цією дерниною три рази. Під час третього обходу слід доторкнутися дерниною до всіх вуликів і проказати наступне:

— Як земля не зрушує зі свого місця, так най і бджоли мої не зрушують від свого хазяїна!

За стародавнім віруванням, на теплого Олексу вівсянка співає свою першу в цьому році пісеньку — це одні з перших звуків весни. Щука цього ж дня лід хвостом розбиває, і це навіть почути можна, варто тільки вийти рано-вранці до води й прислухатися. За легендою, ту весняну щуку, що лід розбиває, можна голими руками впіймати, один мужик так і зробив, але через три дні помер. А перед смертю йому весь час здавалося, що спіймана щука зі страшенною силою його хвостом по голові б’є.

Якщо спіймати цю щуку, то можна з рибальством сміливо прощатися — не буде вже вдачі. Щука викидає ікру зазвичай на теплого Олексу, тож завзяті рибалки святкують цей день, сподіваючись, що з Божою допомогою рибалити будуть вдало.

Народна хитрість підказує: якщо бажаєш гарного врожаю пшениці, то на Явдохи, сорок святих і теплого Олекси слід, вийшовши із церкви, одразу вибрати якнайкраще зерно для посіву. Тоді зернові дуже добре вродять.

У цей час журавлі повертаються з вирію. Відповідно до фольклорних переказів, журавель «відповідальний» за лад і згоду між птахами. Існує повір’я, що якщо діти кинуть на землю червоний пояс або хустку, то журавлі далі не полетять, а кружлятимуть над тим місцем, де пояс лежить, і потроху спускаються до землі. Цей звичай має назву — «перев’язування дороги червоним поясом».

Зруйнувати журавлине гніздо — великий гріх, оскільки журавель — небесний птах.

Ведмеді прокидаються та, худі, облізлі й голодні, починають шукати чогось їстівного.

Про те, як ведмеді з’явилися, існує легенда.

«Якось раз просився чернець до хати переночувати — у лісі, бач, заблукав. Але жоден господар не пустив ченця на ніч. Чернець розгнівався та прокляв жорстоких людей — і вони стали ведмедями».

Інша ж легенда ось як пояснює факт ведмежого існування: «Одного разу мірошник хотів Ісуса Христа перелякати, тому й надягнув кожух хутром нагору. Коли Ісус Христос повз нього проходив, мірошник почав ревіти, а той і говорить:

— От і реви так, поки світ стоїть і сонце світить!

І одразу після цих слів став мірошник ведмедем».