Великдень

Потаємні бажання, загадані під час великоднього богослужіння, мають магічну силу, як і майже все, що пов’язане із цим чудовим святом. У відповідь на священикове «Христос воскрес!» треба не відповідати «Воістину воскрес!», а загадати заповітне бажання — і воно обов’язково здійсниться. Певною мірою моторошне вірування наших предків: вважається, що на Великдень можна похристосуватися навіть із померлими родичами. Для цього слід піти на могилу до них під час богослужіння в церкві та сказати традиційне «Христос воскрес!» — і у відповідь, кажуть, можна почути прямо з могили «Воістину воскрес!».

Вітати одне одного — христосуватися — люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками. Приклад подають священики, які правлять службу (зазвичай великодню службу править не один, а кілька священиків).

Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за святковий стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчується, що все в порядку, посипає свяченою сіллю, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. Звичай велить пригостити худобу та бджіл святою їжею — кожному дати по маленькому шматочку свяченої паски. І тільки після всіх цих дій господар заходить до хати, де в цей момент дбайлива господиня подає на стіл святковий обід. Перед тим як сісти до столу й узятися до смачного обіду, уся родина урочисто вмивається в мисці з водою, у яку покладено три крашанки червоного кольору.

Народна традиція велить першою вмитися дівчині на порі, потім — синам, потім — матері, а наостанку вмивається сам господар.

За свяченою паскою за старих часів намагалися передбачити, як буде вестися господарство. Наприклад, якщо випадково на пасці буде знайдено білу шерстинку, значить, біла худоба буде плідна та здорова, а якщо шерстинка якогось іншого кольору, то саме такого кольору й треба заводити в господарстві худобу.

Обряд розговіння, що припадає на Великдень, — дуже важливий етап святкування. Уся родина спочатку молиться Богові, щоб і наступного року мати щастя святкувати Великдень. Потім усі члени родини сідають до святкового столу. Господиня ховає шматок першої паски й пригощає корову — щоб добре телилася. А потім уже сім’я береться до обіду. Уживати алкогольні напої протягом цього періоду вкрай небажано. Старі люди говорять, що п’яницю Бог покарає — і буде людина ходити весь наступний рік наче вві сні або во хмелю.

Прийнято в цей день поминати померлих родичів або тих, про кого невідомо зараз нічого. Якщо родина все ще очікує зниклих членів, то слід заховати в сухому теплому місці шматок великодньої паски й три крашанки. Усе це треба прикрити висохлою материнкою, яка є символом вічної надії. Після великоднього обіду люди йдуть на цвинтар привітати померлих родичів зі світлим воскресінням Господнім, залишають на могилах родичів і друзів паски та крашанки, щоб діти забирали та поминали.

Є дуже цікавий великодній звичай — гойдалка. Походить він ще з дохристиянських часів, є однією з найулюбленіших народних розваг. За часів християнства, як і більшість язичницьких свят, гойдалка пристосувалася до православних переказів. Тепер вважається, що кожен — і найстарший, і наймолодший — має обов’язково погойдатися на Великдень на згадку про те, що зрадник Іуда повісився.

У великодній понеділок люди ходять одне до одного в гості, обмінюються крашанками та пасками, цілуються-христосуються. У першу чергу слід відвідати близьких людей — родичів, друзів, священика та ін. Урочистий обов’язок віднести святкові пироги покладається на дітей. Ті, хто отримує подарунки, заохочують маленьких візитерів солодощами та дрібними грішми, причому солодощами має пригощати жінка, а грішми обдаровувати — господар дому. А наступного дня діти, здебільшого хлопчики, виголошували перед родичами та друзями великодні вірші, вітаючи всіх зі святом і бажаючи всього найкращого:

Коли прийняв Ісус муки,
Узяли його під руки,
Його мати стояла,
Такі слова промовляла:
«Як будеш ти воскресати,
Перед тобою будуть янголи літати,
Зі святим Воскресінням вітати».

За свої привітання малеча отримує знову ж таки гроші та солодощі, на додачу — крашанку.

У деяких регіонах України зберігається звичай обливатися водою у великодній понеділок, він так і називається — обливальний понеділок. Здебільшого дістається дівчатам, оскільки хлопці в цей день не тільки дотримуються народних традицій обливання водою, але й користуються нагодою в такий спосіб позалицятися.

Корені цієї «обливальної традиції» — у вірі в очисну силу води. Не тільки українці завзято очищують себе та свою оселю за допомогою води. Ще давні римляни були переконані, що обливатися текучою водою корисно для здоров’я. Німці вважають, що треба у великодню неділю мовчки зачерпнути води з джерела, причому зачерпувати слід за течією й бажано о дванадцятій годині ночі. Ця вода, на думку німців, має цілющі властивості, дарує здоров’я. У чехів, наприклад, також є традиція обмивати руки й ноги на Великдень. Серби також вірять у цілющу силу води: вони обливають свої доми, виганяючи в такий спосіб нечисту силу. Боснійці мають звичай купатися у джерельній воді — це приносить здоров’я та удачу. Поляки, як і українці, також обливають дівчат водою.

Третій день Великодня — день проводжання свята. Молодіжні громади збиралися на танці, ігри й розваги. Від цього дня починається так звана «вулиця» (своєрідні молодіжні вечорниці на вулиці, просто неба). Триває «вулиця» аж до 14 вересня. «Вулиця» передбачає веселе проводження часу: музику, співи, танці тощо. Завдяки цьому звичаю зберігалися народні традиції, позитивні дружні стосунки. Зараз цієї традиції вже майже не дотримуються, молодь обирає дещо інші розваги. Але чи не є сучасні дискотеки оновленим варіантом «вулиці»?