Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з банківської справи

Платіжні системи

Контрольна робота

На главную
Реферати з банківської справи

План

1. Платежі пластиковими картками. Банківські установи на ринку пластикових карток
2. Організація розрахунків у платіжних системах
3. Ризики платіжних систем
Література

1. Платежі пластиковими картками. Банківські установи на ринку пластикових карток

Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструментів, наприклад, платіжних карток.

Навіть у країнах із розвиненою економікою готівка (банкноти та монети) залишається найбільш розповсюдженим засобом здійснення платежів на невеликі суми безпосередньо у пункті реалізації товарів чи послуг. Зі збільшенням вартості трансакції набуває поширення тенденція до використання безготівкових інструментів для здійснення платежу.

Удосконаленням платіжної системи є системи масових платежів за товари та послуги за допомогою пластикових карток.

Основні учасники системи карткових розрахунків:

— власник картки;

— банк-емітент;

— підприємства торгівлі або сфери послуг (торговельних);

— банк-еквайр.

З правової точки зору, суть трансакції з кредитною (платіжною) карткою полягає у тому, що власник картки і продавець після попереднього відкриття рахунків у банку домовляються, що будь-яку угоду між ними буде врегульовано шляхом кредитування рахунку торговельника і дебетування рахунку власника картки. За винятком окремо обумовлених випадків цей платіж буде безумовним і остаточним.

Розглянемо права та обов'язки учасників системи карткових розрахунків. Власник картки:

— може використати картку для оплати товарів і послуг, які надаються іншими учасниками угоди, а також для отримання у банку кредиту в готівковій формі в межах встановленого ліміту;

— може погасити свою заборгованість банку за покупки протягом пільгового періоду без виплати відсотків;

— може скористатися продовженим кредитом банку (за межами пільгового періоду з виплатою встановлених відсотків);

— зобов'язаний погасити борг і відсотки відповідно до схеми, яка визначена угодою.

Банк — емітент картки (одночасно за використаною тут спрощеною схемою є банком-еквайром):

— видає картку після детальної перевірки фінансового стану й оцінки кредитоспроможності клієнта;

— відкриває власнику картки спеціальний рахунок, на якому обліковуються всі трансакції з використанням картки;

— щомісяця надсилає клієнту витяг зі зазначенням розмірів заборгованості, сум і термінів погашення боргу;

— стягує комісійні та відсотки згідно з встановленими тарифами;

— зобов'язується оплачувати рахунки торговельного підприємства, що стосуються трансакцій, зроблених з використанням карток, за відрахуванням комісійних зборів (дисконту);

— може відмовитись від оплати торговельних рахунків, якщо порушені будь-які умови угоди (наприклад, збільшений ліміт покупки без відповідного дозволу банку-емітента).

По-перше, зручність карткової системи розрахунків для користувача полягає у тому, що йому не потрібно мати при собі велику суму готівки при відвідуванні магазинів.

По-друге, перевага карток — це можливість отримання кредиту. В картковій системі розрахунків кредит надається покупцю автоматично, без спеціального звернення в банк. У момент купівлі використовується кредитна лінія, причому ліміт її відновлюється у міру погашення боргу.

По-третє, перевага карткових розрахунків полягає в отриманні користувачем інформації від банку в такій формі, що він може перевірити кожну трансакцію і висунути претензії у разі неправильного оформлення трансакцій.

Внутрішньобанківська платіжна система створюється банком із метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу коштів між його підрозділами.

У такому разі розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків. За багатьма основними параметрами внутрішньобанківські платіжні системи подібні до міжбанківських. Важливою умовою їх ефективного та надійного функціонування є тісна співпраця з міжбанківськими системами. Внутрішньобанківські платіжні системи можуть визначатися різним ступенем досконалості, надавати різноманітний спектр платіжних послуг клієнтам та мати більш чи менш обмежену сферу діяльності. У будь-якому разі наявність власної платіжної системи створює певні переваги для комерційного банку чи банківської структури з точки зору конкурентоспроможності та привабливості для потенційних клієнтів.

Внутрішньодержавні небанківські платіжні системи мають право здійснювати діяльність, пов'язану з переказом, виключно після їх реєстрації в Національному банку України та отримання відповідного дозволу Національного банку України.

Банки, а також небанківські фінансові установи, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах, а також зобов'язані зареєструвати укладені договори в порядку, встановленому Національним банком України. Платіжні організації міжнародних платіжних систем — резиденти зобов'язані повідомляти Національний банк України про укладені договори з нерезидентами щодо їх членства та участі в цих системах у порядку, встановленому Національним банком України.

2. Організація розрахунків у платіжних системах

Міжбанківські платежі за принципами організації розрахунків поділяють на дві системи розрахунків:

1) електронну міжбанківську систему великих грошових переказів (брутто-розрахунки), або розрахунків на валовій основі;

2) систему роздрібних операцій, яка обслуговується традиційно кліринговими палатами (нетто-розрахунки), або розрахунків на чистій основі.

Розрахунки на валовій основі передбачають, що відповідно з кожним дорученням або вимогою проводиться окрема операція шляхом відповідного переказу коштів.

При класичній процедурі розрахунків на валовій основі виконується перевірка кожного платіжного документа, в ході якої встановлюється наявність у платника достатніх коштів для покриття платежу (у формі залишку на рахунку або кредиту).

Якщо ліквідність перевіряється за станом сальдо, то платіж буде виконаний лише в разі наявності достатніх коштів на депозиті на момент його ініціювання. В іншому разі платіжне доручення повертається відправнику (відхиляється) або затримується до надходження протягом операційного дня достатніх коштів (для покриття доручень за черговістю їх надходження). Така система вимагає машинної обробки інформації в масштабі реального часу, а також операційного контролю, який дозволяє центральному банку запобігти використанню денного кредиту.

Перевагою цього підходу є те, що розрахунок стає остаточним раніше, ніж у випадку взаємозаліку. Однак така система вимагає значних ліквідних коштів, оскільки платежі, що надходять, не використовуються для розрахунків за платежами, що відправляються. Це також ускладнює обробку платежів, оскільки платіжні документи доводиться обробляти по одному.

Одна з потенційних проблем розрахунків на валовій основі при відсутності денного кредиту полягає у небезпеці виникнення так званої безвихідної ситуації, коли жоден платіж не може бути оброблений через нестачу ліквідності на конкретних рахунках. Для запобігання або попередження таких ситуацій учасникам може бути надана можливість користуватися денним овердрафтом. Денний кредит, звичайно, надається за умови, що необхідні кошти будуть депоновані до закінчення операційного дня.

Розрахунки на чистій основі — залік взаємних вимог і зобов'язань (нетинг, кліринг) розрізняють, як:

— двосторонній залік між двома банками;

— багатосторонній залік, який здійснюють три і більше банків.

Клірингові трансакції переважно здійснюються щоденно в розрахункових палатах, організованих банківськими центрами або державними установами. Часто організація, управління і керівництво розрахунковими палатами належать до сфери діяльності центрального банку в особі його місцевих відділень.

Наприкінці кожного циклу клірингова палата розраховує чисту позицію кожного учасника клірингу, беручи до уваги платежі, які цей учасник відправив усім іншим банкам-учасникам, а також платежі, які він отримав від усіх інших банків. У результаті кожен банк переказує лише суму чистої позиції щодо всіх інших учасників клірингу. Цей переказ відбувається в кінці дня, коли операції в розрахунковій палаті закінчуються, й у визначений час, що залежить від країни, регіону і міста, сальдо за дебетом і за кредитом проводиться за рахунками, які всі установи, що беруть участь у клірингу, повинні мати в спільного агента з розрахунків, роль якого, здебільшого, належить центральному банку.

Коли клірингом керує центральний банк, то він може безпосередньо дебетувати та кредитувати рахунки установ, оскільки відразу ж має відомості про розміри сальдо; якщо кліринг проводить приватна організація, то центральний банк отримує інформацію про сальдо від організатора клірингу.

Банки, які за результатами багатостороннього клірингу виявилися чистими боржниками, покривають свої зобов'язання шляхом переказу відповідної суми коштів на рахунок розрахункової палати в установі, що є агентом з розрахунків. Потім розрахункова палата сплачує отримані кошти тим банкам, які за результатами багатостороннього клірингу виявилися чистими кредиторами. У кінці розрахунків сума всіх зобов'язань учасників повинна дорівнювати нулю.

Якщо на рахунку якоїсь установи недостатньо коштів, то можливі два шляхи: якщо це незалежна установа, то вона повинна шукати кошти на грошовому ринку або звернутися за допомогою до центрального банку для отримання необхідної суми, а якщо це філія, то звернутися до казначея материнської фірми для кредитування на необхідну суму свого місцевого рахунку, або доводиться дебетувати на цю суму центральний рахунок материнської фірми в центральному банку.

За допомогою взаємозаліку спрощуються, здешевлюються і прискорюються розрахунки, зберігається готівка, а завдяки цьому підвищується рівень прибутковості та ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках.

Розрахунки на валовій основі можливі тільки при достатньому залишку (або кредиті), який дозволяє виконати платежі між учасниками. Якщо учасник не має достатнього залишку коштів, то, враховуючи залишки коштів і неоплачені платіжні доручення інших учасників, може виникнути безвихідна ситуація. При процедурі розрахунків на чистій основі всі платіжні доручення накопичуються і зараховуються у кінці дня. Кінцеве сальдо буде таким же. Хоча така процедура виключає безвихідну ситуацію, це досягається шляхом взаємного непрямого кредитування учасників.

У власне механізмах розрахунків на валовій і чистій основі є ще чотири суттєві відмінності у:

1) завершеності платежів;

2) ризиках, пов'язаних із позицією партнера;

3) потребі щодо ліквідності;

4) вимогах до обробки.

Основна відмінність між системами розрахунків на валовій і чистій основі стосується завершеності платежів. При розрахунках на валовій основі кожний платіж є остаточним, а при розрахунках на чистій основі платежі стають остаточними лише після завершення клірингового циклу, як правило, в кінці кожного дня. Через таку кардинальну відмінність завершеність значно впливає на тривалість і характеристику ризиків, пов'язаних із позицією партнера. При розрахунках на валовій основі ці ризики залежать від конкретної трансакції і здебільшого тривають лише декілька секунд або хвилин, тобто поки платіж не стає остаточним (хоча у випадку розрахунків на валовій основі з використанням денних кредитів ці ризики можуть передаватися агенту з розрахунків і тривати довше). Ризики, що пов'язані з позицією партнера, у випадку систем розрахунків на чистій основі більше залежать від циклу обробки, а не від окремих платіжних документів, а, отже, тривають до завершення циклу, здебільшого, один день.

Системи розрахунків на чистій основі, як правило, вимагають остаточного розрахунку за рахунками в центральному банку, а системи розрахунків на валовій основі — прямої участі центрального банку у здійсненні розрахунків. Центральний банк закономірно є останньою інстанцією у процесі розрахунків з причини свого особливого статусу установи, що не загрожує для власників рахунків кредитним ризиком або ризиком ліквідності. Більше того, оскільки у багатьох країнах кредитно-грошовий режим потребує підтримки певного залишку коштів у центральному банку, комерційні банки вважають доцільним використовувати такі залишки для виконання своїх зобов'язань з міжбанківських розрахунків.

3. Ризики платіжних систем

Платіжні системи характеризуються наявністю досить значного рівня ризику в декількох сферах, що пояснюється обсягом та розміром виконуваних у цих системах операцій. Користувачі платіжних систем наражені на ризик втрат через такі основні причини:

— помилки;

— надзвичайні події (порушення енергопостачання, порушення зв'язку, стихійні лиха);

— шахрайства;

— банкрутство одного чи кількох постачальників платіжних послуг;

— невизначеність щодо остаточного виконання платіжних зобов'язань.

Ризики у платіжних системах поділяють на фінансові та нефінансові.

Банком міжнародних розрахунків визначаються такі види ризиків, що виникають у платіжних системах:

— кредитний ризик;

— ризик нестачі ліквідності;

— системний ризик;

— правовий ризик;

— операційний ризик.

Кредитний ризик — ризик того, що учасник операції, який має виплатити кошти, виявиться не в змозі виконати розрахунок за своїми зобов'язаннями у визначений термін унаслідок своєї повної чи часткової неплатоспроможності.

Ризик нестачі ліквідності виникає внаслідок небезпеки того, що учасник операції або посередник, який має виплатити кошти, може зіткнутися з труднощами при покритті своєї від'ємної позиції і не виконати повністю свої зобов'язання у визначений термін. Ризик ліквідності не означає, що посередник або учасник є неплатоспроможним, бо він, можливо, зуміє розрахуватися за своїми дебіторськими зобов'язаннями пізніше, у не визначений точно час у майбутньому.

Ризик ліквідності суттєво відрізняється від кредитного ризику, оскільки останній пов'язаний з можливістю збитків, які зрештою мають бути якось розподілені між тими, хто вступав у відносини з учасником платіжної системи, котрий не виконує своїх зобов'язань. Кредитний ризик може стати причиною втрати основної суми та викликати супутній ризик ліквідності. Ризик ліквідності переважно означає відсутність достатніх коштів.

Ризики як кредитного, так і ліквідного характеру можуть виникати і через запізнення розрахунків, їх несинхронність або невиконання зобов'язань емітентом розрахункових коштів.

Системний ризик. Цей вид ризику визначається тим, що, коли один учасник системи виявиться неспроможним своєчасно виконати розрахунок за своїми зобов'язаннями, то наслідком цього може стати невиконання зобов'язань іншими учасниками, спричиняючи тим самим ланцюгову реакцію, що іноді також називають "ефектом доміно". У результаті невиконання зобов'язань він набуває настільки широких масштабів, що виникає загроза для всієї фінансової системи.

Системний ризик може виникнути як з фінансових причин, так і внаслідок збоїв у енергопостачанні, мережах зв'язку або відмов обладнання чи недоліків програмного забезпечення.

Правовий ризик. До таких нефінансових ризиків, пов'язаних із платіжною системою, належать: недосконала правова база, підробка фінансових документів, крадіжка, шахрайство та помилки.

У будь-який момент процесу виконання платежу можуть виникнути помилки, до платіжної інформації можуть бути внесені зміни з метою шахрайства, будь-який учасник, крім центрального банку, може зазнати банкрутства.

Операційний ризик виникає через можливість порушень систем обробки даних, оскільки діяльність централізованих платіжних систем усе більше залежить від захищеності, безпеки та безперебійності функціонування систем обробки та передачі даних. Зростання автоматизації операцій призводить до зростання залежності від технологічного забезпечення та більш високого ступеня вразливості у випадках технічних порушень.

Технічні системи можуть вийти з ладу в будь-який момент процесу здійснення платежу. Готовності системи особливо загрожує вихід з ладу складових прикладної системи та системи зв'язку (апаратних засобів, програмного забезпечення, а також каналів зв'язку) або умисні дії, що порушують безпеку операцій.

Інша проблема може виникнути через особливості передачі повідомлень між відправником, центральним банком та отримувачем. Якщо ця передача організована таким чином, що інформація надходить до отримувача перш, ніж виконується остаточний розрахунок, то виникає проблема неправильного розуміння статусу платіжної інструкції. Адже отримувач може вважати платіж остаточним або практично остаточним і планувати використання відповідних коштів, виходячи з цього припущення.

На платіжні операції можуть також впливати стихійні лиха — повені, пожежі, землетруси тощо, які можуть порушити різним чином інфраструктуру платіжної системи, включаючи будівлі, обладнання, шляхи і, що має особливе значення, лінії електропередач та телекомунікацій.

Ризики в системі чистих розрахунків. У країнах з ринковою економікою платіжні системи традиційно функціонували таким чином, щоб забезпечити на кінець дня виконання розрахунків за чистими позиціями учасників, що утворилися протягом дня в результаті обміну платіжними документами. При такому порядку розрахунків ризики у платіжній системі виходять на перший план.

Відповідне визначення витрат платіжних систем на чистій основі, пов'язаних із ризиком, обумовленим непрямим кредитуванням з боку учасників системи, а також втрат, викликаних невиконанням розрахунків, досить ускладнене. Отже, в системі існують приховані витрати.

У системах багатостороннього взаємозаліку загальні потреби учасників у ліквідних коштах скорочуються, але натомість зростає концентрація попиту на ці кошти наприкінці циклу обробки платежів, коли всі учасники системи, що є чистими боржниками, мають одночасно сплатити свої від'ємні позиції. Це збільшує ризик ліквідності.

Кредитний ризик, притаманний таким системам, випливає з наявності інтервалу в часі між моментом обміну платіжними документами й остаточним розрахунком у кінці циклу.

Ризики у системах валових розрахунків. Завдяки своїй організації системи на валовій основі забезпечують одержувачу більш надійний захист від ризику. Однак ризик присутній і в цих системах, хоча й в інших проявах.

Зокрема, у системах валових розрахунків у режимі реального часу, на відміну від систем чистих розрахунків, кошти, що надходять, не використовуються для взаємозаліку за вихідними платежами. Тому учасники переважно мають більшу потребу в ліквідності, ніж у системі чистих розрахунків, оскільки кожен з них мусить мати достатньо коштів на рахунку в установі, що виконує роль агента з розрахунків (здебільшого ним є центральний банк) перш, ніж надіслати платіжну інструкцію до системи.

Отже, при дефіциті ліквідності деякі учасники можуть відкладати свої платіжні доручення, що може дозволити їм, кожному окремо, заощадити втрати, але це не пошириться на систему загалом. Така практика ускладнює нормальне функціонування системи і може, врешті, призвести до тих ризиків, яких намагалися уникнути. Цю проблему часто називають ризиком блокування системи.

Відповідає за кредитний ризик у таких системах агент з розрахунків, якщо він допускає утворення незабезпечених дебетових сальдо на рахунках протягом дня, як це робиться у системах з денним овердрафтом.

У процесі розробки та реалізації заходів боротьби з ризиком у платіжних системах бажано керуватися деякими загальними принципами. До них належать, зокрема, такі:

— рішення мають відповідати ринковим вимогам;

— ризиком повинні управляти ті, хто має найкращі можливості робити це з мінімальними витратами;

— потрібно виявляти гнучкість у визначенні шляхів досягнення поставленої мети;

— вирішення технічних питань, за винятком визначення стандартів та відносин із центральним банком, краще залишити на розсуд учасників. Технічні стандарти не можна нав'язувати;

— використані заходи повинні стимулювати найбільш економічні вирішення проблеми управління ризиком;

— бажані оприлюднення частоти помилок, їх характерних особливостей, випадків шахрайства, а також централізований аналіз параметрів та причин помилок;

— жодна окрема особа не повинна мати повноваження затверджувати (вводити) і надсилати платіжні інструкції;

— варто звести до мінімуму можливості вносити зміни в платіжні інструкції та платіжну інформацію;

— необхідна періодична перевірка заходів протидії шахрайству із внесенням необхідних змін у платіжний процес.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У протилежному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 % суми переказу. Водночас банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу та про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення.

У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу цьому банку банк-порушник залишає цю суму у власному розпорядженні. При цьому, у разі порушення неналежним отримувачем зазначеного триденного строку, банк-порушник має право вимагати від неналежного отримувача повернення суми переказу, а також сплату пені в розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день, починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 % суми переказу. У разі помилкового переказу з рахунку неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати відповідну суму коштів з рахунку платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком за короткостроковими кредитами, за кожний день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. У разі переказу з рахунку платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунку платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком за короткостроковими кредитами, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Банк платника не має права на списання з рахунку платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Якщо всупереч отриманому документу на відкликання сума переказу була списана з рахунку платника та переказана отримувачу, повернення отримувачем платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. В цьому разі банк, що не виконав документ на відкликання або прострочив його передачу банку платника, має сплатити платнику штраф у розмірі 1 % суми переказу. Спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.

Література

1. Платіжні системи: Навч. посіб. / В. А. Ющенко і ін. К.: Либідь, 1998. — 416 с.

2. Вовчак О. Д. і ін. Платіжні системи: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 341 с.

3. Чайковський Л. І. Платіжні системи: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2006. — 210 с.

4. Пиріг С. О. Платіжні системи: Навч. посіб. К.: ЦУЛ, 2008. — 240 с.

bigmir)net TOP 100