Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з банківської справи

Поняття операцій банків із цінними паперами

Реферат

На главную
Реферати з банківської справи

У залежності від національного законодавства тієї чи іншої країни, історичних традицій і особливостей формування національних фондових ринків банки можуть відігравати на них різноманітну роль.

Основна теоретична і практична проблема тут полягає в тому, як розподілити ризики, що властиві звичайним «класичним» банківським операціям (депозитно-позиковим і розрахунковим), від ризиків, що виникають у зв’язку з тим, що банки беруть участь на фондовому ринку.

Світова практика знає два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності з діяльністю на ринку цінних паперів.

Згідно з першим – банкам забороняється займатись деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів (брокерською, дилерською, організатора ринку), а також повинні бути суттєво обмежені окремі види непрофесійної діяльності як інвесторів (вкладення в недержавні цінні папери крім дочірніх банківських і фінансових компаній).

Цей підхід застосовується в США, де розподіл універсальних банків на комерційні та інвестиційні на межі 30-х років XX ст. був запроваджений у відповідь на хвилю масових банкрутств банків. Причиною цих банкрутств була надмірна активність банків із вкладання залучених коштів клієнтів у недержавні цінні папери. Сувора економічна криза і депресія призвели до масових банкрутств компаній, як наслідок – до ланцюжка банкрутств банків. Свою роль зіграла також відсутність певного державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, в тому числі суттєвих обмежень на таку діяльність. У результаті економічної кризи ринок цінних паперів і банківська система США були настільки зруйновані, ослаблені і дискредитовані, що довелось фактично спочатку перебудовувати систему державного регулювання фінансового ринку. На цьому фоні концепція розподілу банків на комерційні та інвестиційні («Закон Гласса—Стігала») була легко прийнята і протягом декількох десятиріч з успіхом вирішила поставлену – захист коштів масових вкладників від ризиків, властивих інвестиціям у цінні папери.

Розподіл банків на комерційні та інвестиційні означає заборону комерційним банкам (які приймають вклади та депозити) здійснювати деякі непрофесійні операції з цінними паперами (інвестувати в недержавні цінні папери), які є основним джерелом ризику, а також заборона на деякі види професійної діяльності, що несуть високий ризик (наприклад, дилерську).

Протягом останнього десятиріччя в США спостерігається «розмивання» меж між інвестиційними і комерційними банками — шляхом прийняття поступових поправок у законодавство, що розширяють права комерційних банків, а також шляхом впровадження нових видів банківських операцій (особливо з похідними фінансовими інструментами), які прямо не попадають під існуючі обмеження.

Другий підхід становить собою дозвіл банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як професійних, так і непрофесійних). Такий підхід переважає в європейських країнах і прийнятий як основний для об’єднаної Європи. Згідно з цим підходом обмеження ризиковості банківських інвестиційних операцій повинно здійснюватись не кардинальними заходами прямого розподілу функцій, а шляхом ведення спеціальних «вбудованих» обмежень, дестимулюючих надмірні інвестиції банків у цінні папери, шляхом належного державного контролю за банківською діяльністю, а також надмірної уваги до проблеми конфлікту інтересів при операціях на фінансових ринках.

У самому завершеному вигляді цей підхід переважає в Німеччині, де за законодавством виключно банківські організації мають право на підставі спеціальної ліцензії працювати з фінансовими засобами клієнтів як у сфері «класичних» банківських операцій, так і в сфері інвестиційної діяльності і обслуговування цієї діяльності (наприклад, як депозитаріїв).

Під впливом конкуренції в Європі деякі банки самі впроваджують у свою діяльність концепцію спеціалізації і розділу різних банківських функцій по різним філіям та дочірнім підприємствам. При цьому, однак, необхідно підкреслити принцип добровільності, самостійності в виборі банківської стратегії, законодавчо закріплену можливість при необхідності сполучати різні банківські операції в рамках однієї юридичної особи.

Із моменту зародження сучасної української банківської системи (кінець 80-х — початок 90-х років) законодавство дотримувалось іншого підходу — універсальності банків.

Отже, комерційні банки в Україні можуть здійснювати всі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені чинним законодавством, а саме:

• управління інвестиціями і фондами;

• брокерська та дилерська діяльність;

• розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів;

• ведення реєстру та депозитарне обслуговування;

• консультаційна діяльність тощо.

Із позиції значимості для банку найбільш важливим і складним видом операцій банків з цінними паперами є управління інвестиціями в фінансові активи. Тим більше, що будь-який цінний папір придбаний банком, автоматично може перетворитись в інвестицію, якщо не буде реалізований протягом встановленого терміну.

bigmir)net TOP 100