Форфейтинг

Реферат

Як правило, форфейтуванню підлягають торгові тратти або прості векселі, але заборгованість у будь-якій формі може бути форфейтована, наприклад, акредитив або відстрочені платежі, що випливають із нього. Перевага простих і переказних векселів пояснюється їх застосуванням як інструментів торгового фінансування протягом тривалого часу та властивою їм операційною простотою.

Остаточний вибір того або іншого платіжного засобу в міжнародних торгових і кредитних угодах залежить від багатьох юридичних, економічних і політичних чинників, що не дозволяє виробити загального правила для розв’язання цієї проблеми.

Якщо імпортер не є першокласним позичальником, що користується безсумнівною репутацією, будь-яка форфейтингова заборгованість обов’язково повинна бути гарантована у формі аваля або безумовної і безвідзивної банківської гарантії, прийнятної для форфейтера.

Виконання цієї умови особливо важливо, якщо розглядати угоду як необоротну, тому що у випадку неплатежу з боку боржника форфейтер може покластися тільки на цю форму банківської гарантії як на єдино можливу.

Форфейтування — найбільш часто застосовувана і важлива серед середньострокових угод, тому що охоплює термін від 6-ти місяців до 5-6 років. Проте кожен форфейтер установлює свої часові межі, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.

При форфейтуванні купівля векселів здійснюється авансовим дисконтом за весь термін кредиту. Таким чином, експортер фактично перетворює свою кредитну операцію за торговою угодою на операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця остання обставина, разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфейтування вигідною послугою для експортера та відносно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування.

При форфейтуванні необхідно додержуватися основних правил страхування від ризиків. Для цього експортер повинен стежити за тим, щоб позичальник належав до першокласної компанії, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або гарантією банку країни боржника. Більшість компаній, що форфейтують, беруть на себе зобов’язання тільки в період можливого для форфейтера виникнення ризиків.

Покриття інших ризиків, як валютних, здійснюється форфейтером. До укладання форфейтингової угоди саме він визначає спроможність країни імпортера виконувати свої валютні зобов’язання. При покритті валютних ризиків більшість компаній, що здійснюють форфейтування, ведуть розрахунки тільки у визначених валютах, які можна безперешкодно і швидко рефінансувати (долари США, ЄВРО, швейцарські франки).

Недоліки для експортера зводяться до можливих відносно більш високих витрат з передачі ризиків форфейтеру. Але, звертаючись за форфейтуванням, фірма-експортер виходить із стратегічних міркувань, а з погляду на це форфейтування може здатися їй дуже вигідним.

Аналізуючи головні умови угоди форфейтування, основну увагу варто приділити механізму погашення, валюті, дисконтуванню, видам форфейтованих документів, видам банківських гарантій.

Нормальною умовою кредиту є регулярне його погашення частинами. Ризики кредитора зменшуються в результаті скорочення середнього терміну. Там, де заборгованість виступає у формі простого або переказного векселів, це досягається виставленням ряду векселів на певний строк, як правило, на термін до шести місяців. Отже, при форфейтуванні на термін до п’яти років можна оперувати з десятьма простими векселями, виписаними на однакову суму, — кожний на термін шість місяців після чергового відвантаження товару послідовно.

Боргові розписки і вексель виписуються, як правило, у доларах США, ЄВРО і швейцарських франках, хоча здійснити облік векселя можна у будь-якій валюті. На практиці форфейтери майже завжди використовують ці три валюти в силу їх переважного поширння на євроринках, а також, щоб уникнути ускладнень із проведенням операцій в інших валютах. Більше того, оскільки вартість операцій з форфейтування визначається, головним чином, основними витратами форфейтера, то через ризики, пов’язані зі слабкими або нестабільними валютами, надзвичайно підвищилася вартість таких операцій. Зрозуміло, що платежі повинні здійснюватися у вільно-конвертованій валюті. Для цього боргові розписки або векселі завжди включають це важливе застереження, коли вони виражені в іншій валюті, ніж валюта місця платежу.

Дисконтування, тобто утримання погодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя, має місце після того, як форфейтер одержав вексель. У результаті дисконтування експортер одержує за дисконтований вексель певну суму готівки. З погляду експортера операція на цьому завершена, оскільки він уже одержав оплату за поставлені товари цілком, і за умовами домовленості з форфейтером укладена з ним угода зворотної сили не має. Операції з форфейтування рідко відбуваються за плаваючими дисконтними ставками.

Іншими кредитними документами, також придатними для форфейтування, є рахунки дебіторів і відстрочені зобов’язання за акредитивами. Вони більш-менш схожі, виходячи зі складності цих операцій. Їх здійснення вимагає від учасників гарної поінформованості про юридичну та ділову практику, що застосовується в країні боржника. Обидва види боргових документів вимагають повного викладення всіх умов. Більш того, всі терміни погашення об’єднані в документі, виставленому на користь бенефіціара, і часто без права індосації без спеціального дозволу боржника. Це викликає численні правові й операційні ускладнення і, як правило, знижує придатність для форфейтера таких документів, як дебіторські рахунки й акредитивні зобов’язання, хоча і не виключає можливості проведення з ними операцій з форфейтування.

Щодо форфейтування простого і переказного векселів, із юридичної точки зору, існує розходження інтересів учасників. Це відноситься до застереження «без обороту» і відображається в Міжнародній конвенції про комерційні векселі, яка встановлює, що індосант простого векселя має законне право звільнитися від будь-якого зобов’язання на підставі застереження про відсутність зворотної вимоги в його індосаменті. У випадку з переказним векселем кредитор виступає як векселедавець і тому, із погляду права, завжди відповідальний, незалежно від того він напише на векселі розпорядження, що виключає це правило, або ні. На практиці це створює ряд проблем.

Саме з цієї причини експортери віддають перевагу простим векселям як платіжним документам, які дозволяють легше здійснити переведення ризику.

Прості, або переказні векселі, що акцептуються при форфейтуванні, майже завжди супроводжуються банківським страхуванням у вигляді звичайної гарантії, або аваля. Гарантом, як правило, виступає діючий на міжнародному ринку та відомий форфейтеру банк, який є резидентом у країні імпортера і спроможний підтвердити платоспроможність імпортера. Така гарантія важлива не тільки для зменшення ризику форфейтера, але також для того, щоб при необхідності мати можливість переобліку зобов’язань на вторинних ринках позичкових паперів. При наданні гарантії обіцянка набуває форми підписаного гарантом самостійного документа, що цілком викладає умови, які стосуються угоди.

Аваль у міжнародній практиці можна розглядати як безвідзивну і безумовну гарантію про оплату на певну дату, що видається гарантом, якби він сам був боржником. Це найбільш зручна і надійна форма страхування для форфейтера.

Бюргшафт (поручительство) — оголошення зобов’язання, прив’язаного до певного контракту. Але у зв’язку з тим, що контракт не залежить від правового обгрунтування, то ця форма гарантії при форфейтуванні менше застосовується. Як правило, форфейтер зневажає необхідністю перевірки законності всіляких документів, акцептуючи бюргшафт тільки після підтвердження, що поставки товарів відповідним чином завершені. Ця обставина значною мірою скорочує сферу застосування даної форми гарантії.

Щодо протікання угоди, то часто зацікавлені експортери звертаються до форфейтера на ранньому етапі угоди. Експортер, будучи часто не в змозі самостійно запропонувати імпортеру середньостроковий кредит, задовго до укладання експортного контракту захоче з’ясувати, чи є, в принципі, можливість організації форфейтованого фінансування на покриття витрат з експорту. Форфейтер, незнайомий із усіма необхідними подробицями, буде не в змозі зробити остаточну пропозицію, але повідомить, можливе або ні таке фінансування і назве приблизні дисконтні ставки. Після цього експортер зможе на цій основі продовжити переговори і, якщо необхідно, узгодити витрати з можливого форфейтування його дебіторської заборгованості. Нарешті, форфейтер робить експортеру пропозицію надати необхідні кошти за фіксованою ставкою, хоча поки ця пропозиція приймається експортером, може пройти певний час. Цей опціонний період (період вибору), протягом якого не стягається ніякої комісії, як правило, не перевищує 48 годин. Можливий і більш тривалий (до 1-3 місяців) період опціона, але в цьому випадку утримується опціонна комісія.

Набагато більш важливий проміжок часу від моменту угоди про купівлю векселів до фактичного постачання, оскільки підготовка фінансування, як правило, проходить від моменту відвантаження товарів. Протягом цього періоду форфейтер пов’язаний домовленістю форфейтувати зобов’язання за фіксованою ставкою на весь термін або аж до встановленої дати, коли експортер зобов’язаний надати узгоджені документи. Експортер може анулювати контракт із форфейтером тільки за взаємною згодою з ним, сплативши при цьому належну форфейтеру неустойку.

Можна зробити висновок, що форфейтування служить найбільш юридично поширеним засобом рефінансування зовнішньоторговельного комерційного кредиту.

Переваги форфейтування для експортера пов’язані, у першу чергу, із повним перенесенням валютних, комерційних, політичних, переказних й інших видів ризику на форфейтера (банк), що робить форфейтування найбільш вигідним для продавця.