Зміст і порядок формування власного капіталу банку

Реферат

Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Банки мають право придбавати власні акції або паї за умови письмового повідомлення НБУ. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень, або якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.

Комерційні банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій інвестору за ціною вищою, ніж номінальна вартість, виникає емісійна різниця, яка використовується як власний капітал комерційного банку.

Комерційний банк може викуповувати у акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників, дарування. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних банком акцій. Здійснювати придбання власних акцій до повної оплати всіх раніше випущених акцій не дозволяється.

Комерційний банк має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний капітал.

Інколи викуп банком власних акцій пов’язаний з метою реінвестування дивідендів. Суть полягає в тому, що банк викуповує частину акцій, що дозволяє йому збільшити розмір прибутку на одну акцію. Це пов’язано з тим, що викуплені акції не враховуються при розподілі прибутку комерційного банку.

Збільшення статутного капіталу акціонерного комерційного банку здійснюється шляхом випуску нових акцій, збільшення номінальної вартості акцій або обміну облігацій на акції, переведення субординованого боргу до розряду статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного банку не більше, як на 1/3, може бути здійснено за рішенням правління, якщо таке передбачено статутом.

При збільшенні статутного капіталу шляхом обміну облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента, статутний капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. В даному випадку номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, повинна дорівнювати номінальній вартості акцій.

Зауважимо, що збільшення статутного капіталу допускається за умови, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче, ніж номінальна.

Збільшення статутного капіталу пайового банку відбувається за рахунок додаткових внесків учасників, причому вони можуть не впливати на розмір частки учасників в статутному капіталі, зазначеної в установчих документах, якщо інше не передбачено цими документами.

Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти акціонерів (засновників, учасників), а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу їх частини у власників з метою анулювання.

Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку безпосередньо або через андерайтерів. Банку дозволяється виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.

Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів у вигляді паїв у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. При виході учасника з пайового комерційного банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації пайового банку кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 % вкладу, а повністю внесення вкладу повинно відбутися не пізніше року після реєстрації пайового банку.

Значною складовою власного капіталу комерційного банку є резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви. Чинним законодавством регулюється порядок створення та використання лише статутного і резервного капіталу. Інші фонди, призначені для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, вирішення соціальних питань та матеріального стимулювання його працівників, комерційні банки мають право створювати самостійно з урахуванням вимог чинного законодавства.

Резервний капітал формується в процесі основної діяльності комерційного банку. Він призначений для покриття можливих втрат за операціями та послугами, які виконує чи надає комерційний банк, а також якщо недостатньо прибутку для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комерційного банку, що, в свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності і зменшує вірогідність банкрутства. Резерви, створені під виявлене погіршення якості певних видів активів або визнаних зобов’язань, не повинні входити до складу власного капіталу комерційного банку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління комерційного банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку комерційного банку.

Резервний капітал формується в порядку, встановленому загальними зборами учасників, засновників (акціонерів). Мінімальний розмір резервного капіталу визначений законодавством і не може бути меншим 25 % статутного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибутку.

Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються. Використання коштів резервного капіталу повинно бути цільовим і оформлене відповідним чином, зокрема, рішенням правління комерційного банку.

Актуальним є питання про розмір відрахувань від чистого прибутку до резервного капіталу комерційного банку. Прискорені розміри відрахувань з метою найшвидшого створення резервного капіталу можуть суттєво знизити розмір прибутку, що використовується на виплату дивідендів. Це може негативно вплинути на вартість акцій та подальший процес формування статутного капіталу комерційного банку. Занадто низькі розміри відрахувань від прибутку збільшать термін формування резервного капіталу та можуть негативно вплинути на фінансову стійкість банку. Тому банки, виходячи з їх власних потреб, застосовують, як правило, змішаний порядок формування резервного капіталу, коли протягом кількох років здійснюються підвищені розміри відрахувань від прибутку, а потім встановлюються помірні чи невеликі розміри відрахувань до досягнення встановленої величини цього капіталу.

До складу власного капіталу комерційного банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством комерційні банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів встановлюється загальними зборами учасників, засновників (акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів виступає чистий прибуток комерційного банку.

Власний капітал комерційного банку включає такий компонент, як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів. Резерви переоцінки виникають двома способами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості здійснювати переоцінку своїх фіксованих активів. Такі переоцінки відображаються у балансі комерційного банку як резерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки може бути присутньою у балансі в результаті довгострокового володіння деякими активами, відображеними у балансі за історичною вартістю їх придбання.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки, який визначається діленням справедливої вартості об’єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат, крім певних випадків.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а залишається у комерційного банку, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів акціонерів (засновників, учасників) банку або чинного законодавства. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів (засновників), та результат поточного року.