Квітковий пилок

Реферат

За поживністю пилок з різних рослин ділять на три класи. До першого класу відносять пилок з верби, груші, конюшини білої й червоної, вересу, подорожника та інших видів, який забезпечує найбільшу тривалість життя і найкращий розвиток органів бджоли; до другого — з кульбаби, соняшника, клена-явора, в'яза, тополі, бука, осоки, кукурудзи. Пилок третього класу бджоли збирають з берези, вільхи, граба, ліщини, осоки, сосни, ялини, кедра, ялиці. Він малопоживний, збирається бджолами рідко.

Обніжжя з різних рослин. Збирання пилку і формування обніжжя залежить від видового складу рослин, що цвітуть. Найбільше його надходить у вулик з рослин родини айстрових, розових, капустяних, бобових, губоцвітих, вербових, кленових.

Ранньою весною, коли після зимівлі у бджіл проявляється підвищена потреба у поповненні запасів перги, важливими пилконосними рослинами є ліщина, вільха, верба козяча, різні кущові види верби, клени гостролистий і ясенелистий, а також різні трав'янисті рослини: мати-й-мачуха, проліска, пшінка, яснотки, фіалки, ряст тощо. Дещо пізніше зацвітають верба біла, ламка і попеляста, суцвіття яких виділяють багато яскраво-жовтого пилку. Він дуже поживний, і бджоли посилено його заготовляють, внаслідок чого сім'ї інтенсивно розвиваються.

Плодові насадження для бджільництва мають особливе значення. Якщо різні лісові рослини, які цвітуть перед ними, тільки усувають загрозу білкового голоду, то з вишні, яблуні та інших культур саду створюються запаси перги на довший період, що дає змогу використовувати пилковловлювачі навіть для заготівлі товарної продукції. Особливо продуктивні щодо пилку груша, слива і яблуня, а також горіхові насадження. Майже одночасно з плодовими культурами цвітуть кульбаба лікарська, клен-явір і дуб. Їх квіти інтенсивно відвідують бджоли в періоди підвищеної потреби в пилку. Розташування пасік у лісах забезпечує і надалі збір пилку. Після цвітіння садів добре надходить пилок з малини, жовтої акації, клена татарського, жимолості, калини, глоду, шипшини, бархату амурського, птелеї трилистої, ожини.

Польові сільськогосподарські культури, крім медоносності, мають добру пилконосність. Найважливіші з них ріпак озимий, еспарцет, конюшина червона і біла, гречка, фацелія, соняшник. Багато пилку приносять бджоли з огірків, гарбузів та інших культурних рослин, який використовують для осіннього нарощування сімей бджіл, а частину його заливають медом у стільниках на зимово-весняний період, коли починається виховання розплоду у новому сезоні.

Серед лісового і лучного різнотрав'я високу пилконосність мають: звіробій, цикорій, дивина, лядвенець, волошка і шавлія, буркун, подорожник, зніт, вероніка, синяк, гірчиця польова тощо. В окремих районах бджоли відвідують чоловічі суцвіття кукурудзи, тому її плантації мають пилконосне значення.

Кількість зібраного пилку та видове співвідношення обніжжя в тій чи іншій місцевості залежить від поширення і площ рослин, які цвітуть, поживності корму і запасів пилку на 1 га тощо. З наявних запасів бджоли вибірково заготовляють пергу протягом сезону.

Установлено, що до складу обніжжя входить, як правило, пилок одного виду рослин. Обніжжя змішаного пилку становить від 0,1 до 3 %. Вилетівши з вулика, бджоли працюють переважно на одних і тих же рослинах. Інколи їх перелік буває настільки вузький, що у вулик надходить обніжжя майже однорідне. В деяких випадках можна зібрати пилковловлювачами пилок спеціального призначення, наприклад, з гречки, в якому підвищений вміст вітаміну Р.

Хоча склад обніжжя й однорідний, проте за походженням навіть у поряд розміщених сім'ях може різнитись. Це свідчить, що у бджіл може проявлятись вибірковість щодо пилку певних рослин.

Спостереження та спеціальні досліди показують, що між високою поживністю білкового корму певних видів рослин та посиленим збиранням його бджолами існує пряма залежність. Збирання пилку низької поживності спостерігається лише у випадках великої потреби в білковому кормі при відсутності вибору його, коли цвіте дуже обмежена кількість видів рослин.

У пасічних умовах визначити походження обніжжя можна за кольором з урахуванням строків цвітіння певних рослин. Точніше визначення проводять в лабораторії мікроскопічним аналізом пилкових зерен.

Збирання обніжжя проводять на пасіках з допомогою пилковловлювачів. Їх ставлять на шляху проходження бджіл у гнізда — зовні перед льотком або всередині вулика. Проникаючи через отвори в спеціальній решітці (діаметр 4,8—5,0 мм), збирачки чіпляються обніжжям, частина якого зривається з кошичків і падає в лоток. Відбирати все принесене бджолами обніжжя не слід, бо це їх корм.

Пилковловлювач навішують на передній стінці вулика з допомогою двох цвяхів так, щоб по його горизонтальній основі збирачки потрапляли у льоткову щілину. Для адаптації бджіл протягом перших двох-трьох днів решітку не використовують. Знімають її на період медозбору, коли сім'ї приносять понад 1,0—1,5 кг нектару за день, під час вильотів матки для парування з трутнями, лікування бджіл та обробки рослин отрутохімікатами.

Вибирати обніжжя з пилковловлювачів потрібно щодня. Найбільше його збирається в лотках у першій половині дня, а тому збір продукції можна розпочинати з 15—16-ї год, не чекаючи закінчення льотної роботи сім'ї. Довше двох днів невибраний пилок залишати не можна, бо він псується. Лотки після вибирання необхідно періодично протирати насухо.

Окремі сім'ї з різних причин дають лише 20—30 г обніжжя за день. У таких випадках пилковловлювачі з вуликів знімають на певний період і навішують на інші. Кожна сім'я в середньому збирає близько 100 г, а в дні посиленої заготівлі перги — до 200, а то й 400—500 г обніжжя. Це зумовлюється сприятливою погодою під час масового цвітіння рослин і підвищеною потребою бджіл у білковому кормі. Як тільки бджолині сім'ї протягом 3—5 днів створять у гнізді певний його запас, пилковловлювачі можна використовувати. Не рекомендується заготовляти обніжжя наприкінці літа, коли пилку мало і він потрібний для нарощування бджіл на зиму.

Обробка і зберігання обніжжя. Свіже обніжжя містить 20—30 % вологи, тому залишати в посуді після збирання його не можна. Обніжжя потрібно розстелити тонким шаром (близько 1 см) на чистому папері або тканині, очистити від механічних домішок, висушити або змішати з цукром чи медом.

При масовій заготівлі продукції, наприклад на бджільницьких комплексах чи в міжгосподарських об'єднаннях, обніжжя висушують за допомогою високопродуктивного обладнання. Одним з методів є активне вентилювання нагрітим повітрям. Для цього можна пристосовувати електрокалорифер з вентилятором. Його ставлять у чистій підготовленій кімнаті пасічного будинку або в кочовому павільйоні. З протилежного від електрокалорифера боку обладнують етажерки, на стелажах яких у кілька ярусів насипають тонким (до 2 см) шаром обніжжя і в процесі сушіння перемішують його. Нагріте повітря вентилятором подається до етажерок, вбирає частину вологи й виходить через люк назовні. Ступінь нагрівання його регулюють так, щоб температура становила близько 40 °С. Підвищення її понад 42 °С недопустиме, бо значно знижує якість продукції. У кімнаті, де обробляють обніжжя, інших робіт не виконують. Вікна завішують сітками, щоб не проникали бджоли та комахи-шкідники.

Залежно від погодних умов і вологості зібраного обніжжя, його висушують протягом 2—3 днів. Вміст вологи в обніжжі, яке зберігають, не повинен перевищувати 8 % (воно не руйнується при розтиранні пальцями). Для висушування обніжжя можна пристосувати інше обладнання, наприклад теплову камеру, яку у весняно-літній період не використовують для боротьби з вароатозом. У польових умовах для зменшення вологості обніжжя до остаточної обробки на центральній базі його розкладають у провітрюваних кочових павільйонах, на етажерках, обтягнутих марлею, під накриттями. Обніжжя розстелюють на чистій тканині чи папері тонким шаром і періодично перемішують. На ніч пилок переносять у кімнати, бо він гігроскопічний і може вбирати вологу з повітря майже в такій кількості, скільки втрачає за день при підсушуванні. Потім продукцію досушують при температурі 40 °С. Пасічні підприємства і бджолоферми, які збирають і реалізують багато пилку, використовують для цього переобладнані інкубаторні установки, де також підтримують необхідний режим повітря.

Очищене й висушене обніжжя зсипають і зберігають у щільно закритих скляних банках, поліетиленових мішках, тарі для меру. При зберіганні потрібно стежити за тим, щоб продукцію не псували шкідники — пергова міль, кліщі.

Невисушене обніжжя закладають на зберігання в суміші з цукром-піском, а ще краще — з порошкоподібним (пудрою), змішуючи їх порівну. Якщо обніжжя провітрювали протягом 1—2 днів, то кількість цукру відповідно зменшують (1:2). Добре перемішане з цукром пилкове обніжжя засипають невеликими порціями в посудину і утрамбовують, суміш у вигляді густого тіста схожа на пергу. Зверху її посипають шаром цукру (1 см), щільно закривають і залишають для зберігання в прохолодному приміщенні при температурі 5—10 °С. У тістоподібному стані обніжжя добре зберігається при змішуванні з медом (1:1). Таке обніжжя після збирання треба провітрити протягом 1—2 днів. Мед має бути зрілим, бажано в кристалізованому стані.