Реклама на сайте Связаться с нами
Біографії, життєписи, творчість

Григорій Квітка-Основ'яненко

(1778 — 1843)

На главную
Біографії, життєписи, творчість

Григорій Федорович Квітка (Григорій Квітка-Основ'яненко) походив з відомого на Слобожанщині дворянсько-поміщицького (в минулому козацько-старшинського) роду. Квітки водили козацькі полки проти зовнішніх ворогів України. Батько майбутнього письменника перебував у дружніх стосунках з Антоном Головатим — колишнім писарем Запорізької Січі, а потім військовим суддею Чорноморського козачого війська. В освіченій і культурній родині Квіток бував Г. С. Сковорода, чиї твори Григорій Квітка-Основ'яненко разом із старшим братом та сестрами вивчали напам'ять і часто декламували.

Народився Григорій Квітка-Основ'яненко 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку — селі Основа (звідси його літературний псевдонім — Основ'яненко). Тут та в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій Квітка-Основ'яненко не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став членом Товариства наук при Харківському університеті, членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громадськість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).

Тривалий час Григорій Квітка-Основ'яненко не міг знайти близького до душі життєвого заняття. Він переходив з військової служби на цивільну і знову записувався в полк. Служив комісаром у народному ополченні (1806—1807), секретарем дворянства, директором Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817—1828), совісним суддею, головою Харківської палати карного суду.

Григорій Квітка-Основ'яненко виявляв надзвичайну ініціативність і активність у громадсько-культурному житті Харкова. З успіхом він грав в основ'янському аматорському театрі, який славився на всю округу, роз'їжджаючи з виставами по ярмарках; з часу заснування Харківського професійного театру Григорій Квітка-Основ'яненко перебував у творчій співдружності з його талановитим колективом, до якого в різний час належали М. С. Щепкін, К. Т. Соленик, Л. І. Млотковська, чиє сценічне життя пов'язане з драматургією Квітки. Відомо, що Григорій Квітка-Основ'яненко писав і музичні твори, грав на флейті та фортепіано на вечорах, які з 10-х років влаштовувала інтелігенція університетського міста. Григорій Квітка-Основ'яненко став ініціатором заснування в Харкові Товариства благодіяння та Інституту благородних дівиць, одним з організаторів і видавців першого на Україні науково-літературного журналу «Украинский вестник». Письменникові належить ініціатива видання харківських альманахів «Утренняя звезда», «Молодик», першої збірки українських прислів'їв та приказок.

У своїй службовій та громадсько-просвітительській діяльності Григорій Квітка-Основ'яненко з гуманістичних позицій виступав проти зловживань і жорстокості представників панівного класу, захищав гноблених та кривджених, зокрема селян-кріпаків, «стягував» з багатших земляків пожертвування на культурно-освітні потреби,— і це викликало нападки на нього з боку реакційних губернських кіл. За свої сатирично-викривальні твори письменник зазнавав переслідування реакційної преси, а також певної частини харківського дворянства, яке пізнавало себе в сатиричних образах його комедій та повістей. «Вышла «Козир-дівка»,—писав Григорій Квітка-Основ'яненко в одному з листів, — и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от просителей; за «Д[ворянские] выборы» и теперь каждый исправник сьесть меня готов». Губернська знать вдавалася до різних інсинуацій проти письменника, писала на нього доноси. «Усилили слухи,— повідомляє він,— что г[осударь] не благоволит ко мне, а Б[енкендорф] употребит все, чтоб меня не допустить служить нигде».

З кінця 20-х, а особливо в 30-х роках XIX ст. активізуються творчі зв'язки Квітки-Основ'яненка з багатьма українськими літераторами — П. Гулаком-Артемовським, гуртком харківських романтиків, Є. Гребінкою, Т. Шевченком, представниками російської культури й літератури — С. Аксаковим, М. Погодіним, В. Далем, В. Жуковським, П. Плетньовим, А. Краєвським, Ф. Коні. Ці взаємини, підтримка друзів по перу підносили творчий тонус письменника, сприяли його виходу на широкі простори вітчизняної літератури.

«Дім Григорія Федоровича,— згадує український етнограф К. М. Сементовський,— був завжди тихим притулком науки і мистецтва; тут не було місця для світського базікання, зате розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учено-літературних...». У нього часто бували харківські та приїжджі літератори, актори, художники.

При всій своїй делікатності, м'якосердості, душевній доброті і вразливості Григорій Квітка-Основ'яненко до кінця життя виявляв мужність, стійкість, а часом і різкість у змаганні з мракобіссям, хоча й був доведений цькуванням реакційної критики та місцевих вельмож в останні роки до важкого психічного стану.

Світогляд Квітки-Основ'яненка відзначався суперечливістю. Переважали в ньому дворянський лібералізм, просвітительський гуманізм, в останнє десятиріччя посилювалися елементи демократизму, що виявлялося в поглядах на народні маси як на активну суспільну силу (повість «1812 год в провинции»), в демократизації його естетичного ідеалу, в історичному оптимізмі щодо перспектив прогресивного напряму української літератури, в гарячій підтримці спрямування «Отечественньїх записок». Поряд з цим у його світоглядних позиціях мали місце монархічно-консервативні елементи. Щоправда, сервілістичні сентенції Квітки-Основ'яненка частково зумовлювалися тактичними міркуваннями, а саме прагненням знайти в царя захист від нападок реакційних журналістів і губернських можновладців, зростання агресивності яких було одним з виявів загального наступу реакції. Надії Квітки на імператорське заступництво виявилися марними, і це ще більше поглибило його душевну драму під кінець життя.

Перейнявшись поглядами Г. Сковороди та російських просвітителів XVIII ст., ідеями безкорисливого служіння суспільству, вітчизні, проголошуваними в 10-х — першій половині 20-х років передовими колами Росії й України, зокрема й майбутніми декабристами, Григорій Квітка-Основ'яненко намагається впроваджувати в суспільну думку і в свою творчість дух громадянськості. У своїй діяльності він втручається буквально в усі ділянки суспільного життя провінції. Через його творчість проходить просвітительська думка, що основною причиною властивої панівним верствам громадянської апатії та інфантильності, відсутності ідеалів служіння на благо суспільства є неуцтво.

Помер письменник 20 (8) серпня 1843 р. в Харкові, де й похований.

bigmir)net TOP 100