Реклама на сайте Связаться с нами
Біографії, життєписи, творчість

Василь Штернберг в період учнівства

На главную
Біографії, життєписи, творчість

Василь Іванович Штернберг народився 12 лютого 1818 року в Петербурзі. Його батько був гірничим інженером, берггауптманом, як пишеться у свідоцтві про народження художника. Густав (Іван) Штернберг (1778—1834) викладав німецьку мову та історію європейських народів, крім того, виконував обов'язки бібліотекаря. Він помер, коли синові сповнилося 16 років. Освітою майбутнього художника займалася мати. Хлопець знав і любив музику, багато читав, охоче замальовував з натури переважно краєвиди, дерева, парки. За цим заняттям його й зустрів молодий, але вже відомий пейзажист М. Лебедєв. Вони потоваришували, незважаючи на різницю у віці. Перші уроки живопису юнак брав саме в Лебедєва. За його ж порадою Штернберг вирішує вступити до Академії мистецтв. Вступові його значною мірою сприяв ще й М. Плісов, професор Петербурзького університету, знайомий батька Штернберга. Плісов показав малюнки Штернберга конференц-секретареві Академії мистецтв В. Григоровичу, якому вони дуже сподобалися. І 1835 року 17-річний юнак стає вихованцем Петербурзької Академії мистецтв.

Він наполегливо працює, відвідує літературні, музичні вечори у В. Григоровича, О. Струговщикова, Н. Кукольника, де має нагоду зустрічатися з видатними діячами культури та мистецтва того часу. Так, наприклад, у господі Григоровича в 1830—1840 роках бували О. Пушкін, М. Гоголь, В. Жуковський, К. Брюллов, М. Глінка, талановиті учні Академії. Штернберг слухав їхні висловлювання з приводу тих чи інших питань мистецтва, що, безумовно, сприяло формуванню його прогресивних естетичних поглядів. «Штернберг допитливий, читає багато, спостерігає ще більше», — характеризував юнака Н. Кукольник.

Штернберг також відвідував гурток О. Струговщикова, де збиралися В. Бєлінський, письменники І. Панаєв, В. Одоєвський, художники Я. Яненко, М. Рамазанов, К. Брюллов, Т. Шевченко.

Тісний контакт художників з літераторами, цікавість до їхньої творчості взагалі були дуже характерними для того часу. В спогадах М. Рамазанова знаходимо детальні описи таких вечорів за участю Штернберга: «Самі сходини молоді на квартирі Бориспольця мали суто мистецький характер... Після вечері співали, далі іноді були карикатурні танці з маскарадом, в якому завжди відзначався Василь Іванович Штернберг».

У повісті «Мандрівка з приємністю та й не без моралі» Т. Шевченко, згадуючії подібні вечірки на квартирі, де він мешкав із Штернбергом, пише: «Боже мій, боже мій! Куди спливли ті світлі, ті золоті дні? Куди поділася прекрасна сім'я непорочних натхненних молодиків?» — і наводить слова О. Пушкіна:

Иных уж нет, а те далече,
Как Сади некогда сказал.

Таке оточення, безумовно, впливало на ступінь інтелектуальної зрілості художника. Характерно, наприклад, те, що Штернберг товаришував з людьми, набагато старшими віком за нього.

Подійним у житті Штернберга було знайомство з Шевченком, яке відбулося наприкінці вересня 1838 року. Його піднесено-пафосно описує Тарас Григорович у повісті «Художник». З цього часу починається палка дружба обох митців. Вони оселилися разом в одній квартирі на 9-й лінії Василівського острова. В повісті «Мандрівка з приємністю та й не без моралі» Шевченко подає опис цього помешкання: «В моїй уяві постала кімната на 9-й лінії в домі пекаря Донерберга, кімната з усіма її подробицями, не кажу — з меблями: це була б неправда. Вздовж передньої стіни над робочим столом висять дві полиці; верхня заставлена статуетками та кониками барона Клодта, а нижня безладно закидана книжками. Стіна, що напроти прихиленого єдиного вікна, обвішана алебастровими зліпками слідків та ручок, а серед них красується маска Лаокоона і маска знаменитої натурниці Фортунати. Незрозуміла оздоба не для художника. До того ж мені уявився день, коли ми з покійним Штернбергом на останні гроші купили собі просту робочу лампу, принесли її в нашу келію і серед білого дня засвітили, поставили серед столу і, як ті малі діти, втішалися нашим набутком. Навтішавшись, Штернберг взяв книжку й сів по один бік лампи, а я взяв якусь роботу й сів по другий бік лампи. Так ми вдень із світлом просиділи до п'ятої години вечора, а о п'ятій пішли в Академію і всьому натурному класові роздзвонили про наш безцінний набуток. Декого з товаришів ми запросили полюбуватися нашим дивом і з цієї нагоди утнули вечірку, себто чай з сухарями».

В. Штернберг і Т. Шевченко жили хоч і часто в голоді, але дружно: «Дуже добре тоді жилося! Що то за добряча, що за щира людина був отой Штернберг! Боже мій, як згадаю, як то гарно, як весело було товаришувати з ним. Оце, було, гуляєм, гуляєм на грандані, а товариство маляри нам назустріч, то один, то двійко, та й назбирається чималий гурт. От ми намовимось, куди звертать, та й підем — або до кого з товаришів, або в Академію, пробалакаємо вечір, іноді було й Брюллов опиниться серед нашого гурту... Та люба, та щира розмова, як те море грає, золотом горить на сонці, гомонить та клекотить, так ми гучно та весело гайнуємо бесідою... А зимою частенько траплялося сиділи без копійки в холодних майстернях: ні в нього, ні в мене ані півшеляга в кишені».

Цей період товаришування був надзвичайно плідним для творчого розвитку обох художників. Вони часто малювали один одного. Саме тут були зроблені олівцеві рисунки Штернберга: «Замість чаю ми побрились», «Шевченко малює в холодній кімнаті» тощо. «Я тихенько сів на стільці навпроти його ліжка і любувався по-дитячому непорочним обличчям. Потім узяв олівця й папір і заходився малювати сонного мого друга. Схожість і вираз як на ескіз вийшли добре, і тільки я окреслив усю постать і намітив складки ковдри, як Штернберг прокинувся і спіймав мене на гарячому!» — згадував Шевченко.

Дуже цінний олівцевий рисунок Штернберга «Сільський дяк готується до покарання учнів різками», темою якого, поза сумнівами, були факти з дитинства Тараса Шевченка.

Молоді митці багато працювали, наполегливо вчилися. Про це свідчить їхній розклад дня, описаний Шевченком: «Ось уже більше як місяць ми живемо разом з незрівнянним Штернбергом, і живемо так, що дай, боже, рідним братам так жити. Та й яке ж він добре, лагідне створіння! Справдешній художник! Йому все усміхається, як і він всьому усміхається. Щаслива, завидна вдача! Карло Павлович його дуже любить. Та й хіба можна, знаючи, не любити його? Ось як ми проводимо дні і ночі. Вранці, о дев'ятій годині, я йду в живописний клас. Штернберг зостається вдома і робить зі своїх ескізів або малюнки аквареллю, або невеличкі картини олійними фарбами. Об одинадцятій годині я або заходжу до Карла Павловича, або приходжу додому і снідаю разом зі Штернбергом чим бог послав. Потім я знову йду в клас і зостаюсь там до третьої години. О третій ми йдемо до мадам Юргенс. Інколи і Карло Павлович з нами, бо я майже щодня в цей час заставав його у Штернберга, і він часто відмовлявся від розкішного аристократичного обіду заради мізерного демократичного супу. Воістину надзвичайна людина! По обіді я йду в класи. На сьому годину в класи приходить Штернберг, і ми або йдемо в театр, або, трохи погулявши по набережній, вертаємось додому, і я читаю що-небудь уголос, а він працює, або я працюю, а він читає».

Саме через Штернберга Шевченко познайомився з деякими родинами, які стали йому рідними. «Штернберг недавно познайомив мене з сім'єю Шмідта, — пише Шевченко у повісті «Художник». — Це якийсь його далекий родич, прекрасна людина, а сім'я його — просто благодать господня. Ми часто вечорами буваємо в них, а по неділях і обідаємо. Прехороша, мила сім'я! Я завжди виходжу від них наче чистішим і добрішим. Я не знаю, як і дякувати Штернбергові за це знайомство».

Брат дружини Олександра Шмідта — Фіцтум Олександр Іванович, був інспектором Петербурзького університету, на квартирі якого влаштовувались славнозвісні музичні вечори. Один з таких вечорів згадує Шевченко в повісті «Художник»: «У Фіцтума спізнали ми насолоду, слухаючи квінтет Бетховена й сонату Моцарта, де соло виконував славнозвісний Бем...»

Родини Шмідтів та Фіцтумів були у великій дружбі. У Шмідтів влаштовувалися літературні вечори, на яких читали твори Чарльза Діккенса, Вальтера Скотта, новинки російських авторів. Тут молоді митці завершували, за висловом Шевченка, свою «внутрішню освіту».

Штернберг і Шевченко також дуже часто відвідували літературні вечори у Є. Гребінки та історика М. Маркевича, з якими були в дружніх взаєминах.

Треба сказати, що Шевченко високо цінував художній талант свого товариша. З ініціативи Тараса Григоровича Штернберг зробив ряд малюнків до книжки Миколи Сементовського «Старина малороссийская, запорожская и донская». Постать української селянки в характерному вбранні з обкладинки книжки використав Шевченко (дзеркальне відображення) у власному офорті «Старости», а постать селянина в свитці з палицею на одному з малюнків цієї книги та з картини «Біля корчми» аналогічна чоловічій постаті в офорті «Судня рада».

Зауважимо принагідно, що багато малюнків Штернберга приписували Шевченкові. Це, з свого боку, промовляє за їхню високу художність. Так, на ювілейній виставці творів Шевченка в Києві 1911 року експонувалися як Шевченкові рисунки Штернберга «Біля шинку на селі» та «Паски святять». З картин Штернберга, як згодом і з офортів Шевченка, робили й своєрідні копії в народній переробці, що говорило про їхню популярність, визнання в народу. Ясна річ, дружба з Шевченком дала багато для формування світогляду молодого художника, адже Тарас Григорович був ерудованою людиною з прогресивними поглядами. В розмовах, бесідах він порушував безліч мистецьких, соціально-політичпих питань, був надзвичайно цікавим співрозмовником. «Чого він тільки не переговорив про мистецтво, чого він не роз'ясняв нам у цих незабутніх бесідах, після яких погляд кожного з нас світлішав і бажання творити стискувало груди», — свідчив про розмови з Шевченком М. Рамазанов.

Завдяки дружбі з Шевченком Штернберг міцно став на демократичні позиції. Саме він із запалом взявся за створення ілюстрацій до першого видання «Кобзаря», поезії якого сам читав і слухав не раз у авторській інтерпретації, захоплювався їхньою мелодійністю, чарівністю слова, а ще більше хвилювали художника вільнолюбні ідеї, закладені у віршах.

Про єдність демократичних симпатій Штернберга й Шевченка свідчить і тематика жанрових картин молодого митця, замальовки простих людей України — селян за роботою і в побуті, пастухів, рибалок тощо.

Про сталість демократичних переконань Штернберга доводить і його творчість італійського періоду, жанрові картини з життя італійської бідноти й особливо красномовні листи митця з Італії.

Творчій зрілості Штернберга в період навчання в Академії особливо сприяло і зближення з Брюлловим. Штернберг разом із Шевченком проводили в товаристві Брюллова майже увесь вільний час. Брюллов був не тільки чудовим педагогом, але й другом своїх учнів. Демократичність, простота в поводженні з учнями породжували довіру до Брюллова. Враховуючи індивідуальність кожного, прихильність до того чи іншого жанру, Карл Павлович обережно спрямовував вихованців на правильний шлях, підтримував їхні творчі плани. Саме в майстерні Брюллова писав поеми Шевченко: «Я займався тоді написанням малоросійських віршів... Перед його дивними творами я замислювався і плекав у своєму серці «Кобзаря» і своїх кровожерних «Гайдамаків».

Спілкування з Брюлловим дало Штернбергові головне — орієнтацію на зображення реального життя. Карл Павлович був одним з перших академічних професорів, які вимагали від учнів фіксувати свої враження, змальовувати навколишні сцени в робочих альбомах. Вірність натурі Брюллов вважав за найголовніше для художника. «Великий Брюллов, — згадував Шевченко, — лінії однієї не дозволяв провести без моделі, а йому, сповненому творчої наснаги, це, здавалося би, було можливим...». Особливу увагу Брюллов приділяв рисункові, причому, на відміну від Бруні та Маркова, він застосовував новий метод рисунка, який дозволяв враховувати вплив світла на колір. Традиційний силуетно-контурний рисунок він замінює об'ємно-живописпим, а умовне академічне тушування — вільним розподілом світла й тіні. Саме такого манерою й позначені академічні рисунки Штернберга. Вони не мають характеру самостійних композицій; в основному це замальовки товаришів під час занять, різноманітних їхніх розваг, портретні начерки, шаржі. Художник влучно відтворює контури постатей, гарно схоплює пози, жестикуляцію, виявляє спостережливість і м'який гумор. Це малюнки «У начальника», «Дядько і племінник», дружні шаржі на Іоахима, Єгорова. Рисунки виконані реалістично, сміливо, з застосуванням рясних затінень, соковитих штрихів італійського олівця. Це було великим кроком вперед, особливо в порівнянні з рисунками його кумира М. Лебедєва. Характерно, що В. Стасов, який негативно ставився до живопису Штернберга, вважав його дуже талановитим рисувальником і відзначав, що з точки зору техніки виконання, художньості рисунки Штернберга прекрасні. Олівець у його руках Стасов характеризує як «вправний, тонкий, швидкий». Надзвичайно цінні малюнки з цього циклу — відомі начерки з Т. Шевченка — «Шевченко під ковдрою», «Замість чаю ми побрились» тощо.

«Прегарні були в Штернберга начерки в брюлловському класі, жваві постаті учасників академічних занять, наприклад, постать уже літнього живописця та ливарника К. Іоахима, що старанно малював у класі Брюллова», — відзначав дослідник малюнка О. Сидоров.

Характерним було те, що в нього беспосередній начерк превалював над завершеним малюнком, а це стало типовим для рисунка значно пізніше.

Коли ми торкаємося графічних творів Штернберга періоду навчання, то в першу чергу відзначаємо його інтерес до техніки офорта, який виник безперечно під впливом К. Брюллова. Офорт «Кобзар з поводирем», виконаний 1840 року, засвідчує, що молодий митець глибоко зрозумів природу офорта: твір відзначається ясністю художнього задуму, сміливістю в користуванні голкою, впевненістю травлення. Художник майстерно використовує прийоми сухої голки для передачі найтонших градацій світла й тіні. Відчувається також, що збережена цілковита автографічність рисувальної манери.

В. Бєлінський зазначав: «Видання «Кобзаря» охайне; до книжки прикладена картинка, зроблена Штернбергом — великим майстром зображати малоросійські народні сцени; на картинці представлений сліпий кобзар (співець) з поводирем: кобзар сидить один; руки його лежать на струнах бандури; голова, повита думою, похилилася. Ви в ньому бачите мандрівного поета: немає на землі місця тому, хто все знає, тому, хто все чує...». Отже, талант Штернберга був уже помічений Бєлінським. Малюнок Штернберга, що зображував сліпого на призьбі під хатою та босого хлопця з торбиною, був не просто ілюстрацією, а й образно пояснював назву книжки для тих, хто не був обізнаний з українським селянським побутом, історією України.

Штернберг прийшов у Академію після реформи 1830 року, коли внаслідок нового розуміння відношення мистецтва до дійсності дуже зближуються між собою різні жанри. Потяг до широкого відображення натури потребував від художника однакового володіння майстерністю при створенні жанрової картини, портрета й краєвиду. Одне виявляється в тісному взаємозв'язку з іншим. Тому нескладні жанрові сцени задавалися всім студентам, і не для подальшої їхньої реалізації в картині, а як засіб заохочення до натури. Таку задану композицію ми бачимо в академічному рисунку Штернберга «Гості». Він гарно закомпонований на аркуші, достатньо просторовий, хоча відчувається дещо школярське студіювання натури, наївне відтворення всього, що в полі зору художника. Тут він уже фіксує психологічний стан персонажів, що потім на повний голос зазвучить у П. Федотова. В цьому малюнку навіть у незавершених абрисах передано й ніяковість молодих людей біля дверей, і догідливість батька родини, що слухає якусь поважну особу, і пожвавлення біля святково вбраного столу. Щодо цього та інших малюнків художника в пресі зазначалось: «Штернберг може малювати однаково вдома, в гостях, з натури, без натури, як трапиться, з незмінним успіхом, але завжди з якоюсь особливою вправністю».

У програму навчання також входили замальовки петербурзьких мотивів. Вдалим розв'язанням цієї теми став твір Штернберга «Сінна площа в Петербурзі», виконаний у техніці акварелі, а згодом переведений у літографію. Малюючи куточок петербурзького ринку, художник прагне створити таку композицію, яка справила б враження природного життя вуличного натовпу. Він іде не від канонічної композиційної схеми, як навчали в Академії, а від спостережень над реальною дійсністю. Олівець у вправній руці молодого академіста точно фіксує строкату юрбу. Тут можна розрізнити і збіднілу чиновницю, що торгується з двома селянами, і хлопчину-підмайстра, і даму з лакеєм. Добре передані в краєвиді наближення весни, березневе небо, птахи.

Коли порівняти цей малюнок з аналогічними творами сучасників, то він вигідно відрізняється з-посеред них. Штернберг, наприклад, явно демократичніший за В. Садовникова, що змальовував у цей час вуличні сцени. У Штернберга немає вельможної публіки, петербурзьких чепурунів, на яких акцентує Садовников. Biн віддає перевагу простолюдові.

Крім того, у Садовникова постаті носять характер стафажу, що урізноманітнює міський краєвид. У Штернберга ця риса відсутня. У нього жанрова сцена органічно пов'язана з краєвидом. У трактуванні постатей помітна увага художника до народних типів, до буденних справ простого люду. При виконанні літографії з цієї композиції він виявив художній такт і прекрасні риси майстра-літографа, що досконало вивчив усі тонкощі свого мистецтва. Це не випадково дало право дослідникові літографії О. Коростіну стверджувати, що «безумовно, новим явищем у літографії були у 1830-х роках жанрові твори В. Штернберга».

Опанувавши малюнок, різні графічні техніки (акварель, офорт, літографію і прийоми широкої заливки в сепії, що буде особливо використано художником в італійських малюнках), Штернберг мав право вибрати спеціальний клас. Він став учнем М. Воробйова, який об'єднав розмежовані класи перспективного й ландшафтного живопису в один клас — пейзажного живопису, ввів новий метод роботи над пейзажем. За основні він вважав два пункти: вияв стану природи при тому чи іншому освітленні та об'єктивну передачу її характерних ознак. І хоч у власній його творчості романтичні ефекти брали гору над усім і, як зазначили критики, «омана досягала останньої межі», педагогічні настанови Воробйова випереджали його творчість і плідно впливали на учнів. Воробйов навіть домігся спеціального дозволу одноосібно розпоряджатися навчальним та вільним часом учнів. Він увів обов'язкові щорічні поїздки влітку на природу на тривалий час, причому іноді й за рахунок занять, а також увів у академічну практику надсилання майбутніх пейзажистів у різні місцевості Росії, навіть віддалені. Так, Штернберга 1836 року направляють у Качанівку, в маєток Тарновських на Чернігівщині, «для списання видів його села й садів». І хоча сам Воробйов стверджував необхідність шукати в творах мистецтва передусім «могутності розуму й фантазії творення», романтичний покров художник завжди накладав на конкретно пророблений мотив. Не випадково Воробйов виховав таких документалістів, як брати Г. та Н. Чернецови, чи такого майстра міського краєвиду, як М. Сажин. Реалістичні тенденції загалом були визначальними у педагогічній системі Воробйова.

Робота з натури, студіювання на ній уже не окремих деталей, як це було раніше, в першій третині століття, а цілих мотивів як у живопису, так і в рисунку становить тепер зміст навчання майбутнього художника.

Точність у передачі стану природи, вміння скомпонувати бачене лягло в основу роботи в класі Воробйова і значною мірою сприяло формуванню таланту пейзажиста. Отже, учнівський період був надзвичайно плідним для Штернберга.

Навчання у К. Брюллова та М. Воробйова дало молодому митцеві серйозну професійну освіту, підготувало його для самостійної творчості.

На випускному акті 4 листопада 1836 року було сказано, що Штернберг буде писати з натури в селі Качанівці та в Києві, місцях, багатих на надзвичайно живописні краєвиди, які уособлюють усю чарівність української природи. Справді, Качанівку було вибрано дуже вдало. Прекрасний зразок так званого «пейзажного парку» з численними спорудами в стилі класицизму, що будувалися спеціально для А. Рум'янцева-Задунайського, не випадково вабив до себе І. Рєпіна, К. Маковського та інших художників. Рєпін збирав тут матеріал для картин «Вечорниці» та «Запорожці», Маковський увічнив мальовниче село в творі «Вакханалія». До того ж у Г. Тарновського була надзвичайно багата колекція творів західноєвропейського живопису XVI—XVIII ст. Її він придбав, подорожуючи за кордоном. Він зібрав також винятково цінну колекцію української старовини (зброя, одяг, шитво, портрети). Все це прислужилося в роботі молодому митцеві. Крім того, виявилися тут спільні знайомі, друзі. Особливо плідним було знайомство з Василем Тарновським, який згодом присвятив усе життя благородній справі збирання творів Т. Шевченка і подарував їх згодом Чернігівському історичному музеєві. В. Тарновський був близьким другом Гоголя, Гребінки, Данилевського, Мокрицького. І. Рєпін, А. Мокрицький та А. Горонович писали його портрети.

Отже, в галузі технічної майстерності Штернберг був добре підготовлений для пейзажної творчості на Україні. І все ж він продовжував копіювати твори Лебедєва, набуваючії досвіду. Копії його, за свідченням сучасників, неможливо було відрізнити від оригіналів. У них ніби зливалися воєдино два великі таланти, нерозлучні в житті.

Важливим і сприятливим для самостійного виступу Штернберга було й те, що саме в цей час набула гостроти й злободенності проблема реалізму в пейзажному живопису. З приводу цього на Україні виступають на сторінках українських друкованих органів визначні діячі. Молодий П. Гулак-Артемовський стверджує, що джерела прекрасного слід шукати у звичайній, неприкрашеній природі. Викладач Харківського університету І. Кронеберг у праці «Амалтея» висміює поширену в класицизмі практику «подражания прекрасной природе». Переконливо також стверджується, що джерело й початок витончених форм слід шукати у природі, хоча вони в ній часто приховані.

Отже, грунт для реалістичного підходу в пейзажі був для Штернберга підготовлений тогочасною естетичною думкою на Україні.

bigmir)net TOP 100