Реклама на сайте Связаться с нами
Біографії, життєписи, творчість

Василь Штернберг в експедиції

На главную
Біографії, життєписи, творчість

У березні 1839 року В. Даль, правитель канцелярії губернатора Оренбурзького краю графа Перовського, за рекомендацією В. Григоровича запросив Штернберга як художника взяти участь в експедиції по Оренбурзькому краю. Оскільки його від'їзд до Італії відкладався, він з радістю погодився.

До осені 1839 року художник побував з експедицією на південному Уралі, в Башкирії, в містах Верхньо-Уральськ, Златоуст, у казахських аулах. Штернберг дуже подружився з В. Далем, який багато знав про ці місцевості і вмів цікаво про них розповідати. Саме його кілька років тому вибрав за провідника по цих місцях О. Пушкін, збираючись писати про Пугачова. Власне Даль і розповів поетові народний переказ, який під пером Пушкіна обернувся в славнозвісну «Казку про золоту рибку». Даль засимпатизував і талановитому юнакові. В одному з листів друзям з Зауральського степу він писав: «Нас у халабуді під повстиною семеро. Був восьмий, академіст Штернберг, справжній художник, чудовий хлопець. Ми всі жалкуємо за ним...».

Незважаючи на слабке здоров'я, що не давало йому можливості продовжувати мандри, Штернберг все ж таки зробив за цей невеличкий проміжок часу багато акварелей, пейзажних зарисовок, рисунків, що змальовували життя казахів, уральських козаків.

«Перебування Штернберга в Оренбурзькому краю не було марною витратою часу. Про це красномовно свідчить його портфель, заповнений безліччю гарних акварелей, малюнків, які знайомлять з природою, побутом Оренбурга. Характерні азіатські типи, верблюди, каравани, живописні киргизки в народному одязі, нарешті, сам виступ у похід — все це немовби ожило під чарівливим пензлем Штернберга», — відзначав тогочасний критик.

На багатьох пейзажних зарисовках є авторські написи з зазначенням зображених місцевостей і з датами. Це рисунки — «Єрендик», «Сакмарське містечко», «Губерля», «Златоуст» та інші, що були виконані по дорозі до Златоуста й назад. На них ми часто зустрічаємо мотив гірського хребта Єрендик, про який художник пише у листі до В. Григоровича — («На жаль, силуети гір досить одноманітні»), гору Тагонай («...наймальовничіше місце, яке я бачив під час нашого вояжу»), Губерлинські гори та інші місцевості.

Малюнки цієї серії свідчать про зрослу майстерність художника. Різноманітним і виразним стає штрих, з'являються прозора легкість у розташуванні, тонкі світлотіньові співвідношення.

Створюючи композицію того чи іншого малюнка, Штернберг йде цілком від натури; нічого надуманого, умовно-академічного в них нема. Він змальовує дорожні місця, що йому сподобалися. Слабо розтушовуючи крону дерев і кущів, художник досягає враження чудової прозорості повітря, що оповиває дерево. В таких малюнках, як, наприклад, «Вигляд на озеро біля міста між горами», «Краєвид з лісом та горами», з їхньою легкою й невимушеною композицією, вільною манерою моделювання дерев, листя проступає зовсім нова якість, далека від академічного розуміння пейзажу. Художник ігнорує умовні штампи й закладає основи реалістичного відтворення місцевого краєвиду. Малюнки з цієї серії належать до кращих пейзажних надбань свого часу. Найчастіше вони зроблені олівцем на коричневому папері. Лінії абрисів тонкі. Художник не захоплюється штрихуванням і соковитими плямами, а прагне домогтися виразності й характерності безпосередньо через лінію, а вона в нього тонка й лаконічна, до того ж співуча, музикальна. В ній угадується, що природа для нього — мелодія.

Один з пейзажних малюнків цієї серії згадує Т. Шевченко: «Бувало, вийду з тінявого березового гаю на ясну галяву й крученою стежкою зійду на пагорок, сяду собі коло хреста, добуду з торби олівець, папір та й рисую широку прекрасну долину гнилого Тікича, освітлену вранішнім весняним сонцем. Це були для мене найприємніші хвилини. І тим приємніші, що панорама, яка лежала передо мною, дуже нагадувала мені мистецький рисунок незабутнього мого Штернберга, зроблений ним з натури десь у Башкирії».

Багато цих рисунків зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Художник виразно передає в них будову гілок, стовбурів. Примхливу структуру листя він підкреслює легким, але енергійним контуром, тіні — штрихуванням, яке відзначається легкістю й різноманітністю трактування. Всім рисункам притамапний яскраво виражений пластичний характер.

Надзвичайно майстерно вмів фіксувати Штернберг динаміку мисливських сцен. Особливо вправні щодо цього акварелі «Полювання з кібчиком» та «Полювання на верблюді».

В останньому творі, написаному тут, — «Калмицькі юрти» — ритмічний ключ художник віднаходить у контурах кошари. Її півколо веде за собою овальні купи дерев, повторюється у вигинах сидячих постатей казахів, підкреслюється напівкруглими лініями, які утворюються спинами тварин. Вільно написано верховіття дерев, досягнуто відчуття повітря, що оповиває дерево.

Цікавий варіант цієї ж теми був розроблений художником і в техніці акварелі, відомій під назвою «Киргизи» (зберігається в Російському державному музеї). Акварель ще більш вдала, живописна, ніж картина. Деякі зміни зроблені в розташуванні постатей.

Усі малюнки з цієї експедиції поступили до В. Перовського, ерудованої людини, друга О. Пушкіна, В. Жуковського, М. Карамзіна. Один з малюнків, на якому було представлено поруч В. Перовського і В. Штернберга, потрапив до відомого колекціонера Миколи Дмитровича Бикова. Згодом з нього, як і з інших малюнків В. Штернберга, що знаходилися у М. Бикова (наприклад, парного портрета Лебедєва та Штернберга), були зроблені гравюри В. Бобровим.

Художник з цікавістю спостерігав народні звичаї, поспішав замалювати типи казахів, бухарців у характерному вбранні, не оминав їхнього побуту, розваг. Найчастіше він рисував увечері, після опівденної спеки, коли влаштовувалися скачки, різноманітні змагання. «Почав писати групу киргизів з натури, сподіваюсь хоч що-небудь закінчене привезти до Петербурга», — пише він у листі до В. Григоровича.

У пейзажних і жанрових творах Штернберг надзвичайно вдало зумів передати суто локальні риси цього краю, це навіть помітно на його незавершених малюнках, що одразу ж відзначив перший Шевченко, коли побачив привезені твори. Ось його опис знайомства з оренбурзькою серією: «На світанку Штернберг знемігся й заснув, а я, дождавшись ранку, взявся до його папки, такої ж повної, як і та, що він привіз вторік з України. Однак тут уже не та природа, не ті люди. Хоч усе таке ж прекрасне й виразне, але все зовсім інше, окрім легкого сумовитого серпанку, та це, десь-то, відсвіт задумливої душі художника. В усіх портретах Ван-Дейка головна риса — розум та благородство, і це пояснюється тим, що Ван-Дейк сам був високоблагородним розумником. Так я пояснюю собі загальну експресію прекрасних рисунків Штернберга...».

Молодий митець один з перших побачив у цьому напівколоніальному народі Росії не тільки екзотику, етнографічно барвисті типи, а й живих людей. На відміну від О. Орловського, який захоплювався передачею романтики життя цих народів у дусі Сальватора Рози і малював тим охочіше, чим чудернацькішими вони йому здавалися (недарма Пушкін про нього писав саме так: «Бери свой быстрый карандаш, рисуй, Орловский, меч и сечу»). Штернберга ж цікавить інше — щоденне життя цих людей. В оренбурзькій серії він робить надбанням мистецтва побут, звичаї казахів, цього пригніченого народу царської Росії. Він побачив у кочівниках людей. Звідси лише крок до викривання, який судилося зробити Шевченкові в його малюнках казахської серії.

23 вересня 1839 року Штернбергові було видано атестат про закінчення Академії мистецтв. В оглядовій статті в журналі «Вестник изящных искусств», присвяченій живописові цього року, зазначалося, що «для учнів Воробйова 1839 рік був найблискучішим за успіхами».

bigmir)net TOP 100