Реклама на сайте Связаться с нами
Біографії, життєписи, творчість

Михайло Драй-Хмара

(1889 — 1938)

На главную
Біографії, життєписи, творчість

В історію української літератури М. Драй-Хмара ввійшов як учасник літературного угруповання «неокласиків». Втім, у свідомості сучасників він, здається, стояв трохи осібно. Цьому сприяла і порівняно невелика поетична продуктивність М. Драй-Хмари, і менш активна, ніж у М. Зерова, П. Филиповича чи М. Рильського участь у поточному літературному житті. Та й стилістикою, поетикою письма він не в усьому відповідав виробленому вже на той час стереотипові «неокласика».

Народився М. О. Драй-Хмара 28 вересня (10 жовтня) 1889 р. у селі Малі Канівці Золотоніського повіту на Черкащині, в козацькій родині. Початкову освіту здобув у Золотоноші, потім закінчив чотири класи Черкаської гімназії. Багато дало йому навчання в Колегії Павла Галагана в Києві (1906—1910 pp.), де він досконало опанував французьку, німецьку, латинську й грецьку мови. Вступив 1910 року на історико-філологічний факультет Київського університету. Через два роки за відрядженням Київського університету та «Славянского общества» відбуває у закордонну подорож, працює в бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста, студіює слов'янські мови, пише розвідку про хорватського письменника А. Качіча-Міошича, за яку був удостоєний золотої медалі університету. У 1918—1923 pp. працює на кафедрі слов'янознавства при Кам'янець-Подільському університеті професором славістики, редагує «Записки Кам'янець-Подільського університету» (1919—1920). 1923 р. повертається до Києва, де співпрацює в багатьох вузах та науково-дослідних центрах україністики. Культурницько-освітня та науково-дослідницька діяльність М. Драй-Хмари засвідчують його активну участь у національному будівництві. Але це було нелегко. І через недовіру до «попутників», «буржуазної інтелігенції» з боку ортодоксів та догматиків, і через компрометацію й примітивізацію ними змісту й методів культурної роботи. Всі ці суперечні й болісні стани душі відбилися й на його поезії.

Друкувати вірші українською мовою М. Драй-Хмара почав 1919 р. (російською писав ще в колегії Галагана). У 20-ті роки його поезії друкуються в журналах «Червоний шлях» та «Життя й революція», які уважно ставилися до «попутників». Перша (і остання за життя) збірка «Проростень» вийшла 1926 р. На неї і на книжку Є. Плужника схвальною рецензією відгукнувся М. Рильський («Життя й революція». 1926. № 8). Порівнюючи їх, він писав: «... виходить ніби так: Плужник — поет ліричної сповіді, Драй-Хмара — співець споглядання (хай також ліричного)». І далі: «... під «золотосонячною куделею» Драй-Хмари, під обточеністю його вірша, вишуканістю рим... під усим тим «неокласицизмом» чується подих живої людини. Це не трагічний оптимізм Плужника, це щось суцільне, якась, може, «чорноземна сила»... Радість пізнавання та іменування, радість спостереження і втілення». Невдовзі в тому ж журналі М. Рильському гостро заперечив «пролетарськи зіркий» К. Довгань.

«Я світ увесь сприймаю оком, бо лінію і цвіт люблю» — це щире й скромне авторове свідчення про те, з чого він може порадіти в своєму душевному складі й поетичному хистові, М.Драй-Хмарі не властива була «спеціалізація» чи то в громадянських рефлексіях, чи то в інтимних емоціях, чи то в природопочуванні. Душевний стан його більше чи менше пов'язаний з усіма цими чинниками, які, сказати б, і «добирають» собі одні одних за внутрішнім «сродством», вдаючись до думки Г. Сковороди, промовляють мовою одні одних. У природі він вбачає не тільки статику, а й динаміку, здебільшого її противенства, переживає драму її стихій. За драмою природи іноді вгадується і драма соціальна.

Характерною є і його символіка (тут треба нагадати, що М. Драй-Хмара, як і більшість українських ліриків 20-х років, вийшов із символізму). Один із найчастіше вживаних у М. Драй-Хмари символічних образів — вітер, в якому, крім імпульсів змінності, свободи, вчуваються і незатишність буття, і якась небезпека, неочікуваність і, сказати б, неясність, незбагненність...

Або ще один образно-символічний ряд: хмари, каравани хмар. Вони, мабуть, прикметніші для М. Драй-Хмариного «пейзажу» неба, ніж зорі, сонце чи місяць. Вони теж промовляють про змінність, химерність та загадковість і природного, і соціального буття. Його поезія не така дисциплінована думкою, як у М. Зерова; не така прозора й згармонізована, як, скажімо, у М. Рильського та й навіть у П. Филиповича. В ній порівняно більше «невпорядкованої» стихії, емоційно випадкового; більше таємничості — якогось позараціонального залишку — того, що не пізнаєш за допомогою раціо. Не випадково в його поезії часто з'являється мотив сну. В поезії М. Драй-Хмари наявні ознаки сюрреалізму, елементи «позараціоналістичної» поетичної мови, яка широко утверджується нині в творчості багатьох «восьмидесятників».

М. Драй-Хмара зовсім не був аж таким далеким від життя, як це йому закидали войовничі вульгаризатори. Просто поет бачив трохи «не ту» дійсність, і враження його дещо опосередковані особливим типом сприймання та образного відтворення. Зрештою, і догмат обов'язкової декоративної реакції на дійсність — надуманий і неперспективний для мистецтва. Проте певне відсторонення було, і воно знов почало зростати в кінці 20-х та на початку 30-х років. Це був парадоксальний «герметизм» навиворіт: не через естетичну невиражальність «я» для світу, а через політичну невиражальність навколишньої дійсності.

У пізніших віршах М. Драй-Хмари (другої книжки поет так і не зміг видати, хоч підготував її, вона мала назву «Сонячні марші») помітний розвиток цих тенденцій. Водночас його творчість ширшає тематично і мотивами, з'являються поезії культурно-історичного характеру з негучним патріотичним настроєм; поетичні інтерпретації постатей української історії та літератури; рефлексії, пов'язані з перебуванням у пам'ятних місцях тощо; роздуми про минуле і майбутнє з відчуттям драматичного плину історичного часу. Помітним твором у його спадщині є поема «Поворот» (1922—1927).

Попри всі сумніви М. Драй-Хмара почасти прагне перейнятися пафосом віри у світле майбутнє бодай у найзагальнішій формі («Зимова казка», «Стою над порохом віків...», «На Хортиці»). Водночас ряд мотивів виводить поезію М. Драй-Хмари за межі ортодоксальних стереотипів тогочасної словесності («Поділ», «Виходь на путь сувору і тверезу» та ін.).

Окремо стоїть питання про те, наскільки мали підстави недоброзичливці М. Драй-Хмари вбачати в деяких його поезіях інакомовлення, розшифровувати прихований політичний зміст окремих образів, картин, натяків. Чи випадкові образи «жертви» і «крові» в суто нібито пейзажному вірші «Перед грозою»? Невже це просто абстрактна символіка, безвідносна до суспільно-політичної атмосфери? Так само поетична обробка кримської легенди «Медвідь-гора» навряд чи знадобилася б поетові для простого переказу народних уявлень, — коли б не наклався на це історичне тло пізніший досвід. Вочевидь алегоричний характер має сонет «По кліті кованій» — гіркий роздум про долю поета за умов несвободи.

У цьому зв'язку не можна оминути гучного «скандалу», пов'язаного з сонетом «Лебеді». Сонет з'явився друком у першій книзі (грудень 1928) «Літературного ярмарку». В цей час нагінки на неокласиків небезпечно загострювалися, і сонет М. Драй-Хмари прозвучав як мужній голос на захист друзів-однодумців — з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу. Символіку сонета, за якою вгадувалася моральна й творча ситуація, було злісно витлумачено в політичному плані.

Як і всі «неокласики», М. Драй-Хмара багато сил і хисту віддавав перекладам. Коло його перекладацьких інтересів широке, але вабила переважно французька поезія.

З літературознавчих праць найважливішою є монографія «Леся Українка» (1926). Це дослідження не втратило свого значення й нині. Лесі Українці М. Драй-Хмара присвятив і ряд інших матеріалів, зокрема студію «Поема Лесі Українки «Віла Посестра» на тлі сербського та українського епосу». Приділив увагу М. Драй-Хмара й шевченкознавству, проблемам сучасної славістики.

Певно багато зробив би він і на ниві науки, і в царині поезії. Але не забарилося те, що він відчував уже давно: «Я бачу, що моя прийшла черга»...

Після арешту 1933 p. він знову був ув'язнений 5 вересня 1935 p., засуджений за «контрреволюційну діяльність» і засланий у концтабори на Колиму, де й помер наприкінці 1938 р. «Я в кам'янім, у кам'янім мішку» — цей вражаючої сили вірш залишився відлунням його страждань. Та ще листи до родини...

bigmir)net TOP 100