Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з давньої української літератури

Апокрифи

Реферат

На главную
Реферати з давньої української літератури

Окреме місце серед перекладної літератури належить пам'яткам оповідного характеру, які наближаються або до народних казок, або до пізніших оповідань, повістей та романів. Серед цих пам'яток значне місце займає так звана апокрифічна література, пов'язана з біблійною тематикою. Апокрифи — це, власне, не визнані церквою, а згодом і заборонені нею оповідання про осіб і про події біблійної історії, оповідання, що частково доповнюють дані «святого письма» новими цікавими деталями і казковими мотивами, частково змінюють ідейний зміст оповідань, стверджених церквою, в дусі, що не відповідав ортодоксальній релігії.

Формальне віднесення пам'яток до апокрифів визначалося занесенням їх до індексу, списку «ложних», або «відречених», книжок. На Русь індекси перейшли з Візантії в XI ст. Спеціально руський індекс з'явився аж у XIV ст.; матеріалом для нього послужили грецькі та болгарські індекси, доповнені різними забобонними й ворожильними книгами, що розповсюджуються серед південно-східних слов'ян. В кінці XVI ст. індекс укріпився й увійшов у «Кирилову книгу», що її так цінували старообрядці.

У багатьох апокрифах про боротьбу бога з дияволом (сатаною) як боротьбу двох рівноправних сил наочно порушений принцип шанування вищих нижчими — основний принцип феодальної ієрархії. В створенні таких апокрифів, які мали опозиційний характер і були спрямовані проти феодалів, значну роль відіграла так звана богомильська єресь (зародилася в демократичних колах Болгарії і пов'язана з іменем попа Богомила), пізніше ускладнена і змінена ученням попа Ієремії, якому приписували складання збірника апокрифів.

Відповідно до біблійних книг апокрифи поділялися на три групи: старозавітні (на теми старого завіту); новозавітні (на теми нового завіту) і есхатологічні (про «потойбічне життя»).

До старозавітних апокрифів належали такі, в яких розповідалося про перших людей — Адама і Єву, про Авраама, Давида і Соломона. Останній користувався особливою популярністю: апокриф про Соломона та Китовраса, апокрифи про суди Соломона, що характеризують його як видатного мудреця. Частина з них перейшла в усну народну творчість про мудрого царя Соломона та його суди.

До новозавітних апокрифів належать апокрифічні євангелія Іакова, Никодима та Фоми, що користувалися у давнину особливою популярністю. Тут особа Христа змальована більш реалістично, ніж у канонічних євангеліях. Так, у Євангелії Фоми Христос у дитинстві показаний свавільним і навіть жорстоким хлопчиськом. Чимало таких апокрифів було складено і про «діянія» учнів Христа, або апостолів, що, зрозуміло, розходилося з канонічним вченням церкви.

До есхатологічних апокрифів належать «Житіє Андрія Юродивого», «Откровення апостола Павла», «Откровення Мефодія» та ін. Найбільшою популярністю користувався апокриф «Хожденіє Богородицы по муках», що був відомий за давньоруським списком XII ст. і до списків XIX ст.

Увесь апокриф просякнутий вільнодумством у ставленні до релігійних норм і понять; він не щадить грішників не тільки рядових, а й єпископів, патріархів, черниць, князів і царів. «Хожденіє» відтворило опозиційне ставлення певної групи віруючих до вчення ортодоксальної церкви і водночас моральне переосмислення прямолінійно-бездушної офіційної християнської доктрини.

Разом з тим апокриф приваблював читачів живим, реалістичним колоритом, дуже яскравим і декоративним. Не тільки колоритні постаті грішників, а й сам образ богородиці відзначався рисами реальної особи. Вона із співчуттям ставиться до людського горя, виступаючи одночасно і як рядова жінка-мати, яка пройнята почуттям ненависті до тих, хто став причиною мук її сина. Нарешті, сама картина пекельних мук з усіма її подробицями дуже натуралістична. Вона не могла не вплинути на психіку читача. Апокриф у цілому захоплював своєю загальною гуманною тенденцією, що й забезпечило йому широке розповсюдження у списках аж до XIX ст. та проникнення в усну народну творчість.

Апокрифічні оповідання загалом знайшли відгук і в новій літературі, зокрема в творчості О. Пушкіна, М. Лескова, Ф. Достоєвського, Т. Шевченка, С. Руданського, І. Франка; в образотворчому мистецтві, наприклад в стінному розписі знаменитої Софії Київської. Іван Франко настільки захопився апокрифами, що склав з українських списків цілий корпус у п'яти томах під назвою «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (Львів, 1896—1910), до яких написав великі вступні статті з докладним поясненням долі апокрифів у писемній та усній літературі, а також подав широку картину історії вивчення апокрифів.

bigmir)net TOP 100