Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з давньої української літератури

Перекладні повісті

Реферат

На главную
Реферати з давньої української літератури

Великою популярністю у часи Київської Русі користувалися не тільки церковні, а й світські перекладні твори оповідального характеру. Як і більшість інших пам'яток, перекладні повісті в найдавніші часи перейшли до нас безпосередньо з Візантії, перекладені на староруську мову в середині XI ст., у добу Ярослава Мудрого, або через посередництво Болгарії й пізніше — Сербії. Загальний церковний характер давньої руської перекладної літератури здебільшого зумовлений тим, що в розповсюдженні саме цієї літератури на Русі зацікавлена була Візантія, а її посередниця — Болгарія сама була під опікою Візантії й не мала іншої літератури. Це був матеріал повчальний, дидактичний, більшою або меншою мірою просякнутий релігійною тенденцією навіть у тих випадках, коли мова йшла про світського героя, про його воїнські подвиги і пригоди. Завдяки цьому перекладна повість на Русі загальною своєю спрямованістю не дуже розходилася з християнською повчальною літературою, у тому числі з літературою житійною. Природно, що ні один чисто світський візантійський роман не був відомий у Київській Русі.

За своїм змістом повісті були героїчні або воїнські — «Олександрія», «Девгенієве діяніе» і «Повість о разореніи Єрусалима» та повчальні — про Варлаама-пустельника та Йоасафа, царевича індійського тощо.

Найпопулярнішим як на Заході, так і на Сході світським твором була повість про Олександра Македонського під назвою «Олександрія», де зібрано незвичайні легендарні перекази про життя і діяльність знаменитого героя давнини (помер 323 р. до н. е.). Повість розповідала про його незвичайне народження, подвиги, воїнські доблесті, завойовані ним землі, про його ранню смерть і малювала Олександра як героя, наділеного великим розумом, мудрістю, жадобою знань й надзвичайними фізичними і душевними якостями. Розповіді, що виникли, напевно, незадовго після його смерті, оформилися в II—III ст. н. е. в Олександрії у літературний твір, який приписували племіннику Арістотеля Каллісфену, але який йому не належав, бо Каллісфен помер раніше Олександра.

Точно визначити час появи «Олександрії» на Русі досить важко, проте є всі підстави думати, що вона з'явилася тут уже в XI—XII ст., і самий переклад її був зроблений з псевдокаллісфенової редакції, жоден із списків якої не може вважатися оригіналом руського перекладу. Вже у перекладі вона була доповнена вставкою з Хроніки Георгія Амартола «Про вшестя Олександра в Єрусалим». З цією вставкою вона увійшла в Хроніку Іоанна Малали, яку ми знаємо за «Еллинским и римским летописцем» в двох редакціях і «Иудейским хронографом».

У XV ст. в зв'язку з посиленням єднань південнослов'янських земель, на Русь із Сербії приходить нова редакція «Олександрії», так звана сербська. Вона була перекладена з окремої грецької редакції, на якій позначився романський вплив і у мові і в сюжеті. Редакція відзначалася цікавим сюжетом, жвавим діалогом та ліричним забарвленням. У ній Олександр виступає як християнизований герой, що спілкується з пророком Ієремією та сповідає єдиного бога.

У нас «Олександрія» не піддавалася тим художнім перевтіленням, які мали місце на заході і накладали на роман характерне побутове забарвлення епохи, нівелювали грань між історією та сучасністю. Але й на руському грунті «Олександрія» не лишалася нерухомою, пасивно переписаною із століття у століття: вона і в нас у своїй літературній історії відповідала тим ідейним запитам, які ставили перед нею різні епохи.


***

До перекладних повістей, які відомі у нас ще в давній час, належить і «Девгенієве діяніє». Староруський текст її походить від тексту візантійського роману X ст., який виник на основі візантійського епосу про боротьбу греків з сарацинами і розповідав про викрадення сарацинським царем Аміром знатної грецької дівчини, на якій він, прийнявши християнство, оженився, та про подвиги і любовні пригоди їхнього сина Дігеніса-Акріта. Грецьке ім'я Дігеніс (на Русі — Девгеній) було присвоєно героєві у зв'язку з його змішаним походженням — від сарацина і гречанки; Акріт грецькою мовою — той, що охороняє кордони. Переклад візантійського роману на староруську мову без посередництва південнослов'янського тексту (бо його не відшукано) був зроблений ще за часів Київської Русі, найвірогідніше — в Галицько-Волинському князівстві.

Найдавніший руський список «Девгенієва діянія» (XVI ст.) входив до одного збірника із «Словом о полку Ігоревім». На жаль, від тексту цього списку збереглося лише декілька виписок, які зробив М. Карамзін. Сьогодні ми маємо лише три списки, які були зроблені не раніше середини XVIII ст. і які зводяться до одного перекладу.

В образі Девгенія, як і в образі Олександра Македонського, втілено уяву про ідеального героя, що була вироблена феодальною культурою, але з тією відміною, що благочестя Девгенія підкреслюється значно сильніше, ніж благочестя Олександра. Перший не тільки чудодійний воїн, наділений відмінними фізичними якостями, але й богобоязливий християнин, який в усьому покладається на бога і нічого не починає без молитви та материнського благословіння.

Стиль цієї повісті дуже близький до стилю перекладних і оригінальних повістей Київського періоду — повісті Йосифа Флавія про розорення Єрусалима, літописної воїнської повісті та «Слова о полку Ігоревім». Такими є порівняння, які зустрічаються в старших редакціях («яко сокол дюжей», «яко сокол младый», «лице его, яко снег», «яко пастух овец перед собою погна», «яко добрый жнец траву сечет» тощо), такими є епітети тієї ж редакції (звір «лютый», сокіл «дюжей» і «младый», шолом «златый», струни «златыя» тощо). Те ж треба сказати і про лексичний склад нашої пам'ятки, що знаходить собі паралелі у названих давніх повістевих пам'ятках.


***

До числа перекладних повістей Київської Русі, що дуже близькі до історичних хронік, належить твір давньоєврейського письменника Йосифа Флавія «Історія іудейської війни», яка відома у нас під назвою «Повість о разореніи Іерусалима». В ній йде мова про завоювання Іудеї римлянами. Повість складається з семи книг, у яких викладені події про взяття Єрусалима сірійським царем Антіохом Єпіфаном у 167 р. до н. е. й кінчається розповіддю про повний розгром Іудеї в 72 р. н. е. Таким чином, твір Йосифа Флавія обіймає епоху майже в два з половиною століття починаючи свою розповідь з тих часів, якими кінчається Біблія.

За своїми літературними якостями «Іудейська війна» є досить помітним твором. Свою майстерність розповіді Йосиф Флавій успадкував від кращих грецьких та римських істориків. Виклад його відзначається вишуканістю і жвавістю; промови, які він вкладає в уста персонажів, у тому числі і власні, пройняті високим пафосом і написані з великим ораторським мистецтвом. Найбільш хвилюючі події війни показано зі справжнім драматизмом і досить образно. Особливо це стосується тих сторінок, де йде мова про війну в Галілеї та про облогу й зруйнування Єрусалима. Драматизму повісті чимало сприяє введення до твору снів і знамень.

Дані лінгвістичного аналізу руського списку, що дійшов до нас, свідчать про те, що переклад повісті з грецької мови був зроблений безпосередньо на староруську. Давній текст нашої пам'ятки, крім окремих пізніших списків, існує в хронографічній компіляції, відомій під назвою «Іудейської війни», або «Архивского» хронографа. Той список хронографа, що дійшов до нас, датується XV ст., але бере свій початок із списка 1262 p. Так як деякі сліди стилістики руського перекладу «Іудейської війни» дуже близькі до стилістики «Слова о полку Ігоревім», то звідси випливає, що переклад міг існувати в останній чверті XII ст. Але є підстави вважати, що «Іудейська війна» могла бути перекладена в нас ще при Ярославі Мудрому, тобто близько середини XI ст., коли на Русі було перекладено низку пам'яток з грецької мови, в тому числі, напевно, і Хроніку Георгія Амартола.


***

Однією з найдавніших повістей, перекладених безпосередньо на Русі, була також повість про Варлаама й Йоасафа, дуже близька до творів житійного жанру. В своїй основі вона, власне, є християнізованим життєписом Будди. Від індійського оригіналу цього життєпису веде своє походження персидський текст VI—VII ст., а від персидського — арабський VIII—IX ст.

Через посередництво грузинської християнізованої її версії ішов, напевно, грецький текст повісті. У ній східні імена Балавхар і Будасаф були замінені іменами християнськими: Варлаам й Йоасаф. Повість, оброблена на візантійському грунті монахом Саввиного монастиря Іоанном, без достатніх на те підстав приписувалася традицією перу Іоанна Дамаскіна (VIII ст.). У IX ст. через посередництво латинського перекладу повість про Варлаама й Йоасафа досить широко розповсюджувалася в Західній Європі. Тоді ж, напевно, із Візантії вона проникла і на Русь, найдавніший список її відноситься до XIII—XIV ст.

Згодом на руському грунті повість про Варлаама й Йоасафа мала свою історію. Так, у другій половині XV ст. з'явився «Афанасьевский извод» повісті, який відбив католицьку тенденцію про зверхність духовної влади над світською, яку проводило на той час одне з можновладних церковних угруповань, відоме під назвою «йосифлян». У XVII ст. повість була надрукована спочатку в Білорусії, а потім у Москві. Обидва видання походять, одначе, не з грецького, а з латинського оригіналу. І те й друге видання мали вірші, що були викликані до життя усними духовними віршами про царевича Йоасафа та про «прекрасную матерь-пустиню».


***

Рукописний збірник, де було «Слово о полку Ігоревім» і який загинув, містить повість, озаглавлену «Синагрип, царь Адоров и Наливския страны», або «Повість про Акіра Премудрого». Вона належить до найдавніших пам'яток повістевої літератури і виникла у VII ст. до н. е. в Ассіро-Вавілонії. Потім вона розповсюдилася на Сході та у Візантії, де, напевно, піддавалася деякій переробці в дусі християнських поглядів. Грецьких текстів повісті не збереглося, але існування їх підтверджується хоча б тим, що повість вплинула на грецьку біографію Езопа.

Ця повість, яка дійшла до нас у руських списках XV — початку XIX ст., очевидно, була перекладена безпосередньо з грецької мови десь у найранішу пору давньоруської письменності (XI ст.) разом з іншими пам'ятками, перекладеними при Ярославі Мудрому. Давньоруського читача в цій повісті особливо захоплювали її повчальні елементи, які висувалися на перший план і відбилися в таких пам'ятках, як «Моленіе Даніила Заточника», «Пчела» та ін., але в подальших переробках повісті її дидактична частина поступово скорочувалася, натомість на перший план висувалися захоплюючі елементи самого сюжету.


***

Перекладна оповідна література Київського періоду своєю загальною тенденцією в основному не розходилась із загальним напрямом іншої перекладної літератури, що поширювалася в ті часи на Русі. Цікавий зміст перекладної повісті поєднується з релігійно-повчальною тенденцією, що проникала до неї більшою або меншою мірою навіть і тоді, коли самий сюжет і персонажі не давали для цього достатнього приводу. В деяких випадках, як, наприклад, в «Олександрії» або повісті про Акіра, повчальність в дусі християнської моралі посилювалась вже спеціально на руському грунті, і світський своєю формою і своїми джерелами твір ставав, певною мірою, знаряддям церковної пропаганди.

bigmir)net TOP 100