Паломницька література. «Житье и хоженье Даниила, Русьскыя земли игумена»

Реферат

У зв'язку з прийняттям християнства на Русі вже в XI—XII ст. стають досить частим явищем подорожі, паломництво до різних релігійних центрів — до Константинополя, афонських монастирів і особливо до Палестини. Імпульсом до таких мандрівок було загалом намагання молодої руської церковної організації укріпити свої сили шляхом спілкування з християнським Сходом. Таке спілкування, безсумнівно, підвищувало авторитет руської церкви й виводило її із стану домашньої ізольованості. Індивідуальними спонуками до мандрівок були і релігійні почуття і звичайна цікавість.

За переказами, на Афон мандрував майбутній засновник Києво-Печерського монастиря Антоній; є відомості й про те, що 1062 р. до Палестини ходив ігумен того ж монастиря Варлаам. На початку XII ст. у Палестині був ігумен Даниїл, а в кінці того століття ходив до Царгороду новгородець Добриня Андрейкович, який згодом постригся в ченці й став новгородським архієпископом.

Як бачимо, до «святої землі» відправлялися здебільшого люди духовного стану і не рядові, а ті, що займали досить високе ієрархічне становище. Мандрували спочатку люди матеріально забезпечені, які мали можливість утримувати не тільки себе, але й свою «дружину», або слуг. Пізніше серед мандрівників можна зустріти людей і з нижчих, незабезпечених прошарків. Мандрівки були вигідними, бо на шляху мандрівники годувалися подаяннями, а коли верталися на батьківщину, то попадали до числа привілейованих церковних людей. До середини XII ст. цей розряд мандрівників став таким численним, що церква почала приймати щодо них суворі заходи.

Мандрівники до «святої землі» називалися паломниками, пілігримами, або каліками перехожими. Перша назва була присвоєна тому, що вони на спогад про «святі місця» приносили з собою гілку пальми; слово «пілігрим» походить від лат. peregrinus, що означає чужоземець, чужинець; нарешті, каліками перехожими вони називалися тому, що під час мандрування надягали спеціальне взуття, грецька назва якого була «калига».

Паломники, побувавши у «святих місцях», залишали описи своїх подорожей. Так в давній літературі утворився окремий жанр «хожденій». Одним з найдавніших зразків цього жанру є «Житье и хоженье Даниила, Русьскыя земли игумена».

Паломництво Даниїла в Палестину відбулося на початку XII ст., в 1106—1108 pp. Палестина перебувала тоді в руках хрестоносців, на чолі яких стояв єрусалимський король Балдуїн І. З того, що у Даниїла були велика дружина і значні кошти, з тієї уваги, яку виявляв Балдуїн до нього, видно, що Даниїл займав посаду ігумена в якомусь багатому монастирі і був тісно пов'язаний з феодальною аристократією.

У «Хоженьї» подано детальний опис Єрусалима, Віфлеєма, Йордана, Галілеї, Самарії та інших місць, тісно пов'язаних з подіями, про які розповідають і старозавітні, і новозавітні книги «Біблії». Крім цих фактичних даних, дуже цінних для відтворення топографії середньовічної Палестини, Даниїл включає до «Хоженья» багато легендарних і апокрифічних оповідань, до яких він ставиться, звичайно, з цілком наївним довір'ям.

Слід підкреслити, що Даниїл виступає в творі палким руським патріотом. Увагу до себе з боку Балдуїна він — представник Руської землі — приймає як належне і старанно заносить у свій твір усі випадки, коли його самого як «ігумена руського» відрізняють від інших паломників. З дозволу Балдуїна він ставить лампаду над гробом господнім «за вся князи наши и за всю Руськую землю, за вся христиане Руския земли». Взагалі він ніколи не забуває молитись за свою далеку вітчизну і згадує її на всіх етапах подорожі.

«Хоженіє» Даниїла користувалося на Русі великою популярністю і значною мірою передувало утвердженню цього жанру в давній літературі. Широке розповсюдження пам'ятки пояснювалося й тим, що вона була написана мовою, близькою до народної. Пам'ятка дійшла до нас приблизно в ста списках, що відносяться до XV—XIX століть. Топографічні відомості про Палестину подано в «Хоженьї» настільки грунтовно і точно, що з цього боку дана пам'ятка значно перевершує аналогічні описи західних мандрівників. Цим пояснюється видання «Хоженья» Даниїла у XIX ст крім слов'яноруської ще грецькою, німецькою та французькою мовами.