Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з давньої української літератури

Києво-Печерський патерик

Реферат

На главную
Реферати з давньої української літератури

Значна роль у розвитку «житійної» літератури належала Києво-Печерському монастирю як релігійному центрові Давньої Русі. В його стінах, як відомо, писався літопис, що увібрав у себе ряд «житійних» казань; на їх основі у першій чверті XIII ст. виникла пам'ятка, що дістала згодом назву «Києво-Печерський патерик». В основу цієї пам'ятки покладено листування єпископа Володимирського Симона (помер у 1226 p.), колишнього ченця Києво-Печерського монастиря, з ченцем того ж монастиря Полікарпом. Незадоволений скромною роллю ченця у монастирі, Полікарп, у якого був неабиякий літературний хист, поскаржився своєму другові Симону на те, що його принижують. У відповідь Полікарпові Симон написав докірливого листа, додавши до нього на повчання кілька коротких оповідань з життя печерських ченців та повість про будівництво Печерської церкви. Весь цей матеріал мав викликати у Полікарпа повагу до монастиря, своїм скромним становищем у якому він був невдоволений. Очевидно, повчання Симона вплинуло на Полікарпа, і він, у свою чергу, в формі звернення до печерського ігумена Акіндіна доповнив працю Симона низкою нових оповідань з життя ченців Києво-Печерського монастиря. Згодом (коли — точно невідомо) писання Симона і Полікарпа були об'єднані. Найдавніший рукопис, що містить такий об'єднаний текст обох письменників, з доданими до нього сказаннями про перших чорноризців печерських, Несторовим житієм Феодосія Печерського і деякими іншими матеріалами, відносять до початку XV ст. (1406).

Джерелом писання Симона і Полікарпа були переважно житія Антонія Печерського, житіє Феодосія, написане Нестором, Печерський літопис, а також усні перекази. Дещо написано авторами, мабуть, з пам'яті. Певний вплив на ці писання справили візантійські перекладні патерики, переважно «Сінайський» та «Єрусалимський», а також твори деяких отців церкви (Єфрема Сірина, Іоанна Ліствичника та ін.). Можна гадати, що житіє Антонія, проникнуте грекофільською тенденцією, і спонукало Симона взятись за написання твору, присвяченого прославленню Києво-Печерського монастиря та відомих його діячів. У праці Симона та Полікарпа тенденції ці були значно послаблені, і на перше місце висунутий національний елемент.

Оповідання Симона і Полікарпа сповнені елементами фантастики; в них, як і у творах житійної літератури взагалі, суттєве місце займають чуда, які ведуть своє походження від місцевих усних переказів або книжних агіографічних джерел, а також описи незвичайних аскетичних подвигів ченців. Разом з тим в оповіданнях зустрічається чимало реалістичних іноді натуралістично забарвлених побутових дрібниць, що характеризували монастирське життя.

Основне завдання, яке ставили перед собою Симон і Полікарп, — возвеличення Києво-Печерського монастиря як руського релігійного центру. Тим самим підвищувався і укріплювався авторитет руської церкви як серйозного політичного фактора у феодальному суспільстві. Водночас було створено і апологію Київської держави, що на той час втратила колишнє своє політичне значення. Ідея прославлення оплоту християнства на Русі — Печерського монастиря — свідчила про зростання самовизнання руського духовенства, яке було солідною силою та впливовою організацією в історичному житті Русі.

Києво-Печерський патерик яскраво відбивав боротьбу, яка проходила між монастирем і князями і в основі якої були суперечність на грунті матеріальних інтересів та сутички через втручання монастиря в міжкнязівські відносини. Києво-Печерський монастир спочатку намагався відстояти свою незалежність і до князів ставився позитивно постільки, поскільки вони сприяли його зростанню. Коли було не так, то він з ними ворогував. Якщо Всеволод і його син Володимир Мономах, які сприяли монастирю, в патерику показуються із співчуттям, то зовсім інакше у ньому розповідається, наприклад, про Ізяслава Ярославича, його сина Святополка і внука Мстислава. Так, оповідання про Прохора-чудотворця характеризує відносини патерика до Святополка Ізяславича.

У «Слові о полку Ігоревім» зворушливо розповідається про те, як в річці Стугні утопився юний Ростислав Всеволодович. Автор «Слова» явно симпатизує молодому князеві; йому було шкода його і матір, яка оплакувала сина, викликаючи співчуття квітів та дерев. Той же Ростислав фігурує в зовсім іншому плані в Києво-Печерському патерику в оповіданні про чудотворця Григорія.

Простодушні, повні наївної віри в можливість і реальність чудес розповіді патерика справили велике враження на Пушкіна, який у легендах про київських чудотворців захоплювався «прелестью простоты и вымысла».

Виступаючи на захист ідеї родового старшинства між руськими князями, патерик постійно підкреслював загальноруське значення Києво-Печерського монастиря і, таким чином, поширював серед широких мас найпрогресивнішу ідею того часу — ідею єдності Руської землі. Недаремно пізніше Києво-Печерський патерик дороблявся і доповнювався, особливо в XIV ст., коли було зроблено дві редакції — Арсеніївську і Касьянівську.

bigmir)net TOP 100