Іван Величковський

Реферат

У житті, як читаємо далі, необхідно використовувати «крила добрих діл». Автор закликає І. Самойловича до праці для добра батьківщини, «врагів устрашати» і «покой в милой отчизні устраяти». Далі заявляє, що дана гетьману влада зобов'язує дбати про розвиток культури:

Є в панегірику й чимало релігійно-моралізаторських тенденцій, що їх поєднав Величковський з образом Дедала. Таке поєднання елементів християнства з античною міфологією характерне для бароккової поезії XVII ст.

Серед віршів І. Величковського, що ввійшли до його збірок «Зегар з полузегарком» і «Млеко от овцы пастыру належное», виділяються епіграми. Це улюблений жанр поета. Автор «Зегара» зацікавився ним, мабуть, будучи ще учнем Київської колегії, бо у курсах поетики цієї школи багато місця приділялось характеристиці епіграм, зверталась увага на їх лаконічність та дотепність.

І. Величковський з успіхом втілював засвоєні теоретичні положення про літературні жанри, стисло й логічно висловлюючи найскладніші думки. «До чительника» він звертається з такою епіграмою:

За змістом епіграми Величковського поділяються на світські та релігійно-моралізаторські. У світських епіграмах помітний сатиричний елемент, вістря сатири звернене в них проти експлуататорів тогочасного суспільства:

Дорікав Величковський п'яницям, заявляючи в епіграмі «Пиворізові»:

Інколи закінчував свої епіграми релігійно-моралїзаторськими мотивами. За приклад може правити вірш «Ріки — люди»:

Теми для окремих епіграм Величковський черпав з творів англійського віршописця Джона Овена (1560—1622), які були йому відомі латинською мовою. Український поет по-різному ставився до першоджерел: є випадки як дослівного, так і занадто стислого або поширеного перекладу. Часто у Величковського епіграма ставала близькою до народного прислів'я. До речі, його збірник містить такі прислів'я: «Иначей на светлость смотрит орел, а иначей сова», «Лепшая синичка в руках, нежли журавле под небесами».

Епіграми Величковського складені за силабічною системою віршування, кількість складів у віршованих рядках різна (13, 11, 8 і 6). Їх віршова форма бездоганна.

Є у віршах Величковського і багато «модерного». Він складав курйозні вірші, що були виявом поетичного штукарства. Техніку цих віршів Величковський засвоїв також з курсу шкільної поетики. На той час було багато форм курйозних віршів: акростих, або акровірш, в якому перші рядки утворювали назву, ім'я, прізвище або цілий вислів; раковидний вірш, в якому слова зліва направо і навпаки читалися однаково, з цим самим значенням тощо. Зразки курйозних віршів є і в збірниках Величковського «Зегар» і «Млеко». В його епіграмі «Автор до чительника» дається таке завдання:

Фактично, виконуючи пораду автора, зможемо виявити його ім'я, прізвище (Йоан Величковский), якщо сполучимо окремі літери з віршованих рядків справа наліво. Ці літери виписані у рукописі крупно кіновар'ю.

Складав Величковський жартівливі вірші, зміст яких без коментарів незрозумілий. Немає сумніву, наприклад, що рядки у вірші «Молитва — ліність» не заслуговують схвалення у тій послідовності, в якій подав їх автор:

До цього вірша Величковський додав таку примітку: «Жартовний єсть верш, который, гды читается, як верш идет, жарты тылко строит. Леч гды в нем кождое словко першои строки (мається на увазі — рядки) з словами другои, противко стоячыми, злучати будеш зараз іншый сенс, правдивый укажет». При читанні згідно з вказівкою автора зміст вірша міняється.

Вершиною поетичного штукарства Величковського був вірш-рак, в якому слова читалися однаково зліва направо і навпаки, виражаючи той же текст. У поетиках такий вірш називався ще злагодженим (лат. — correlativum), наприклад:

Такі раковидні вірші були характерним зразком стилю барокко, поширеного в західноєвропейській поезії другої половини XVII та початку XVIII ст., де на перше місце висувався не зміст, а зовнішня форма з її надмірними ефектами.

Отже, найбільшу вагу в спадщині І. Величковського мають епіграми. В них знаходимо вміле оформлення думки, образні паралелізми та вдалі рими, які виходять уже поза межі граматичного римування, та й мова тут близька до народної.

Шкільна поезія XVII ст., зіткнувшися з усною творчістю, досить швидко пішла на єднання з нею, тому і у віршах, і у піснях того часу були риси як літературні, так і фольклорні. Вони є дуже вдячним матеріалом для характеристики суспільного життя, живими свідками розвитку демократичної частини тогочасної літератури, яка базувалася на основі народної мови, національних рис у поетиці та протистояла впливам латинщини й іншим антидемократичним тенденціям. Можна з певністю сказати й те, що віршова література і особливо лірика другої половини XVII ст. поки що найменш досліджена в нашому літературознавстві. В архівах та музеях ще лежать недосліджені рукописні збірники віршів та пісень, які чекають на детальний та вдумливий аналіз.