Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з економіки

Труднощі впровадження антимонопольної та
регуляторної політики держави

Реферат

На главную
Реферати з економіки

Критика антимонопольної політики в західних країнах побудована, як правило, на теоретичних ідеях про циклічний характер державного регулювання. Активна державна економічна політика передбачає жорсткі антимонопольні дії. І навпаки, пом'якшення державної політики, зменшення впливу держави на економіку пов'язані з відповідними ліберальними підходами в антимонопольному регулюванні.

Наукове дослідження антимонопольного регулювання і конкурентної політики в Україні ускладнюється у зв'язку з нечисленністю фахівців у цій сфері науки, недооцінкою важливості проблем конкуренції і монополії. Переважає традиційний підхід до трактування сутності монополії, який часто-густо бере свій початок у підручниках з мікроекономіки або навіть у класичній теорії монополістичного капіталізму. А реальність така, що нинішні форми конкуренції мають мало спільного з тими моделями ідеальної монополії, які описуються в підручниках [5].

Традиційні погляди на конкуренцію як "невидиму руку", яка здатна забезпечувати ефективність за Парето, сьогодні не можна визнати достатньою мірою коректними. Така конкурентна модель ринку є надмірно ідеальною. На сучасному ринку вже не діє відомий метод послідовного наближення до ефективної рівноваги Л. Вальраса. У цих умовах держава в особі антимонопольного (конкурентного) відомства повинна усувати недосконалості ринкового механізму і компенсувати їх.

Монополія означає не тільки (а точніше, не стільки) зменшення обсягів виробництва і підвищення цін. На сучасних товарних ринках припускається множинність ринкової рівноваги та різних цін.

Монопольна ціна не обов'язково максимально можлива на ринку і що в деяких випадках випуск продукції за умов монополії може перевищити випуск за умов конкуренції.

Монопольна ціна буде вища за конкурентну, а обсяг виробництва при монополії — меншим, ніж при конкуренції, якщо технологія виробництва та його організація в обох випадках однакові. Крім того, має місце різна чутливість до цін у різних груп споживачів. Будь-яка економіка вирішує проблему оптимального поєднання цін і стимулів для великих підприємств, щоб забезпечити розвиток виробництва і водночас захистити інтереси споживачів.

Доцільно згадати тут і теорію змагальних ринків. Вважається, що структура змагального ринку не обов'язково має бути конкурентною. Навіть якщо на такому ринку діють один-два суб'єкти господарювання, вони повинні будуть чинити так, нібито існує серйозна конкуренція.

Згідно з традиційною теорією монополії, фірма адекватно описується за допомогою виробничої функції, мета якої визначається як максимізація прибутку. Ситуація змінилася, і не тільки тому, що дедалі більшого значення набуває така мета діяльності фірми, як максимізація вартості (активів). Виникають змішані, гібридні форми монополій (у трансформаційних економіках — переплетення видів легальної монополії з тіньовими елементами монополізації), які ґрунтуються на нестандартних формах контрактами. Дуже поширюються неформальні змови між суб'єктами господарювання, внаслідок яких фактично обмежуються можливості для конкуренції.

Метою сучасного антимонопольного регулювання стає запобігання діям суб'єктів підприємництва, які обмежують конкуренцію. По суті, це означає наявність дуже широкого діапазону проблем конкурентної політики, адже будь-які підприємницькі трансакції та угоди в той чи інший спосіб впливають на конкуренцію.

Загальновизнано, що монополія (домінування) сама по собі не становить порушення конкурентного законодавства. Порушенням є лише зловживання монопольним становищем у конкретній господарській практиці. Не може бути й мови про зловживання монопольним становищем, якщо велике підприємство (фірма) підвищує ефективність виробництва й активно впроваджує інновації.

Згідно із ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зміст явища зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку розглядається досить масштабно і не зводиться лише до зловживань цінового характеру. Хоча цінові зловживання трапляються часто, дуже поширені й інші види зловживань монопольним становищем на ринку, наприклад: дискримінаційні дії, спрямовані на здобуття переваг, пов'язаних з використанням існуючої ринкової влади; неправомірні скорочення пропозиції або попиту; істотне обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання або створення перешкод їхньому доступу на ринок (виходу з ринку). Серйозне занепокоєння при цьому викликають зовсім не масштаби підприємств, оскільки з точки зору ефективності значний обсяг діяльності далеко не завжди є небажаним (ефект масштабу). Мета і наміри монополії часто дістають свій прояв у таких її заходах і вчинках, які позбавляють інших суб'єктів підприємництва права на ведення бізнесу, перешкоджають їхній професійній діяльності. Такі підходи вимагають удосконалення механізмів застосування "правила розумності" в українській практиці.

З середини XX ст. конкурентне право будувалося на такій парадигмі аналізу конкуренції і монополії на галузевих ринках.

Очевидно, що сучасний сценарій функціонування товарного ринку значно складніший. Так, у межах теорії ігор було доведено неоднозначність парадигми за умов олігополії, коли високий рівень концентрації може супроводжуватися високою інтенсивністю конкуренції. Показники концентрації — важливі, але багато в чому формальні ознаки монополізму.

Рівень концентрації виробництва в економіці України за більшістю галузей достатньо високий. За роки економічного зростання (2000—2004) тенденція до зниження рівня концентрації у промисловості України не проявлялася, що слід оцінити позитивно [5].

З підвищенням рівня концентрації на ринку загострюється проблема оптимального поєднання великого, середнього і малого підприємництва.

Говорячи про обмеженість такої ознаки монополії, як її частка на товарному ринку (вище 35%), не можна не враховувати особливості поведінки на ньому відповідного суб'єкта господарювання. Зауважимо, що в чинному законодавстві ЄС, по суті, не використовуються кількісні критерії домінування. Воно пов'язується з можливістю в односторонньому порядку впливати на параметри ринку. Отже, головне — це не структура ринку, особливо для умов трансформаційної економіки і широкого розвитку тіньових відносин.

Зосередження уваги в ході аналізу тільки на монопольних станах, як вони зазвичай або традиційно визначаються, утруднює наукове дослідження сучасної конкуренції. Важлива роль у цьому плані належить аналізу проміжного стану між конкуренцією і монополією — олігополії. На олігопольному ринку два підприємства (або більше) забезпечують значну частину обсягу реалізації і зрештою починають відчувати свою взаємозалежність. Виникає ситуація колективного домінування.

Колективна монополія проявляється саме через узгодженість дій олігополій. Вона характеризується явищем свідомого паралелізму. Підприємства-олігополісти об'єктивно мають здатність узгоджувати дії на основі розуміння своєї взаємозумовленості, передбачення реакцій конкурентів у процесі прийняття господарських рішень і завжди готові приєднатися до загального курсу на ринку, коригуючи власну поведінку поза будь-якими формальними угодами. Залежність поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів, так званий олігополістичний взаємозв'язок, дуже важко піддається контролю і регулюванню. Олігопольні ринки разом з ринками природних монополій сьогодні потрапили в центр уваги Антимонопольного комітету України.

Практика антимонопольного регулювання продемонструвала, що довести факт антиконкурентних узгоджених дій — справа непроста. Інструментом такого доведення є наслідки антиконкурентних змов. Проте відокремити об'єктивні підходи до визначення антиконкурентних узгоджень від цілеспрямованих намірів суб'єктів господарювання чинити узгоджені дії дуже важко. Тут потрібні досконалі методики досліджень, завдяки яким можна порівняти вигоди й вади такої практики.

Нові гострі проблеми ставить перед Антимонопольним комітетом України глобалізація. Універсальною є проблема антимонопольного контролю за зовнішньоекономічними угодами в цілому, де постійно зростає частка активів, що не підпадають під національну юрисдикцію. Такі угоди чимраз частіше практикуються і вимагають постійного регулювання.

Досліджуючи ринки, Антимонопольний комітет України враховує обсяги імпорту. Проте частка товарів, які надходять ззовні на внутрішній ринок неофіційно (контрабандно), настільки велика, що таке дослідження часто-густо виявляється малоефективним.

Окрема проблема — це діяльність суб'єктів природних монополій.

Головне завдання — забезпечити функціонування ефективної системи державного регулювання тарифів на послуги суб'єктів природних монополій, якості цих послуг та доступу до них. Водночас держава має всіляко сприяти технологічним змінам, які виводять відповідні ринки зі стану природної монополії, вживати організаційних заходів для лібералізації таких ринків.

Соціально значущим є антимонопольне регулювання ринків житлово-комунальних послуг. Як відомо, Антимонопольний комітет України не має законодавчих повноважень щодо контролю за встановленням тарифів на послуги житлово-комунального господарства. Функції встановлення тарифів на ці послуги покладені на органи місцевого самоврядування, які відповідають за їхнє дослідження і затвердження. Антимонопольний комітет та його територіальні відділення можуть лише відстежувати порядок формування тарифів, контролювати можливості включення до тарифів необґрунтованих витрат.

Важливого значення в нинішніх умовах набуває проблема ефективності узгодження (координації) дій Антимонопольного комітету України і Національних комісій з регулювання природних монополій. Головними проблемами, які вимагають координації, є:

— непрогнозовані зміни тарифів;

— перехресне субсидування;

— цінові диспропорції;

— неефективне конкурентне середовище на ринках;

— відсутність економічних стимулів для ефективного розвитку суб'єктів природних монополій;

— низькій рівень використання сучасних технологій;

— низька інвестиційна привабливість;

— погана якість послуг, що надаються суб'єктами природних монополій і суб'єктами суміжних ринків.

Безумовно, конкурентна політика в Україні, як і в інших країнах світу, а також діяльність антимонопольних (конкурентних) відомств мають бути відкриті для конструктивної критики. Поза такою критикою буде неможливим подальший розвиток теорії і практики конкуренції.

Література

1. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", прийнятий 18.02.1992 р.

2. Закон України "Про антимонопольний комітет України", прийнятий 26.11.1993 р.

3. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій — ефективне регулювання // Економіка України. — 2006. — № 6. — С. 12—19.

4. Архангельський Ю. Чи є шкода від монополій? // Економіка України. — 2006. — № 11. — С. 62—69.

5. В. Лагутін. Шкода від монополій і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. — 2007. — № 4. — С. 55—61.

6. В. П.Супрун. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики в Україні. // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 7. — С. 14—21.

7. Основи економічної теорії. / За ред. Предборського В. А. — К.: Кондор. — 2002. — 621 с.

8. Основи економічної теорії: Навч. посіб. Мельник Л. Ю. і ін. — К.: ЦНЛ, 2005. — 528 с.

9. Крупка М. І. і ін. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Атіка, 2001. — 344 с.

10. А. Ф. Косік. Мікроекономіка: 2-ге вид., перероб. і доп. Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2008. — 438 с.

11. Кулішов В. В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навч. посіб. — Львів: "Магнолія Плюс", 2006. — 331 с.

12. Стеблій Г. Я. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: "Фірма "ІНКОС"; ЦНЛ, 2007. — 221 с.

13. Базілінська О. Я., Мініна О. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 352 с.

14. Косік А. Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка: Навч посіб. — К.: ЦНЛ, 2004. — 416 с.

15. Основи економічної теорії. / За ред. С. В. Мочерного: Посіб. для студ. вузів. — К.: ВД "Академія", 2002. — 472 с.

16. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навч. посіб. / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. — К.: Альтернативи, 2005. — 608 с.

17. Мельникова В. І. і ін. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 400 с.

18. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

19. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2006. — 288 с.

20. Лісовий А. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2003. — 208 с.

21. Горобчук Т. Т. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2002. — 236 с.

22. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник для студ. вузів. — К.: Вид-во "Основи", 2001. — 517 с.

23. Піндайк Р. Мікроекономіка. — К.: Основи, 1996. — 646 с.

bigmir)net TOP 100