Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з етики

Джерела і способи добування етикою
емпіричного матеріалу

Реферат

На главную
Реферати з етики

Специфіка предмета етики полягає у неможливості виокремити його як будь-який об'єкт, описувати, вимірювати як окрему цілісність.

Усвідомлення специфіки предмета етики орієнтує на сферу пошуку емпіричного матеріалу, вибір ефективних засобів його збирання і оброблення. Водночас формування блоку емпіричного матеріалу етики сприяє конкретизації уявлень про її предмет і пов'язане з необхідністю утримувати в полі зору не тільки суще, а й належне (ідеальне).

Одним із джерел емпіричного матеріалу для етики є мова моралі.

Мова моралі — засіб передавання людьми своєї моральної позиції, вираженої в оцінно-нормативних висловлюваннях, які мають недискурсивний, тобто інтуїтивний, характер.

Опосередковано етика досліджує феномен, безпосередньою дійсністю якого є мова моралі та відповідне мовлення («омовлена» мораль). Навіть вчинки людей, маючи виокремлене існування, стають фактами теорії моралі лише за умови їх позначення відповідними мовними засобами. Тому одним з основних методів етики є герменевтика (грец. hermeneutikos — пояснюю) — теорія, мистецтво інтерпретації змісту основних моральних понять, суджень, відповідного тексту загалом. Герменевтичне тлумачення моральних суджень і міркувань необхідне, зокрема, для самозахисту етики як науки, яку нерідко запідозрюють у нездатності гарантувати істинність та достовірність своїх положень.

Оскільки мораль має свою мову (висловлювання, міркування), це надає їй дискурсивного (лат. discursus — міркування, аргумент), тобто створеного шляхом логічних міркувань, понятійного характеру.

Оцінні уявлення про позначені конкретними іменами явища має лише та людина, яка здатна визначити відповідні поняття, вказавши на їх ознаки, кожна з яких є необхідною, а всі разом — достатніми, щоб відрізнити мислимі в цьому понятті явища від усіх інших. Наївно припускати, ніби пересічний суб'єкт моральних відносин послуговується лише тими термінами моралі, які мають понятійне навантаження. Навіть фахівці з етики часто скаржаться на труднощі у тлумаченні деяких понять, а іноді стверджують, що це взагалі неможливо. Тобто відомі всім поняття «добро», «зло», «совість», «честь», «гідність» тощо в системі моральної свідомості є лише мітками, які вказують на певний феномен. Етика прагне піднести уявлення, позначені термінами моралі, до рівня наукових понять, виявивши необхідне і загальне в їх змісті й оцінках.

Непростим є і тлумачення моральних термінів (імен), суджень (висловлювань), текстів. Жоден із використовуваних при цьому способів не є цілком надійним. Тому обмеженість одного з них має компенсуватися перевагами інших. Для буденної свідомості найпереконливішим методом розуміння змісту моральних уявлень і переживань, закріплених за відповідними термінами, є самоспостереження, яке також живить етику емпіричним матеріалом. Бо навряд чи може хтось пояснити, що таке совість, зрозуміліше й переконливіше, ніж особистість, яка переживає муки совісті.

Віра в переконливість самоспостереження завдяки працям багатьох учених, зокрема німецького філософа, психолога Вільгельма Вундта (1832—1920) та американського психолога Едуарда-Бредфорда Тітченера (1867—1927), знайшла обґрунтування у психологічній концепції аналітичної інтроспекції (лат. introspecto — дивлюся всередину). Згодом наука відмовилася від інтроспективного методу, зокрема від аналітичної установки, процедура якої вимагала розчленування чуттєвого образу на елементи. Натомість пропонувалася природна, феноменологічна установка дослідника, яка передбачала вільний і неупереджений опис переживань в усій їх повноті й конкретності способів, якими вони виявляють себе спостерігачеві. Правда, і тепер не заперечується можливість одержання емпіричного матеріалу зі сфери свідомості методом самоспостереження. Однак цей метод не слід переоцінювати, як це робив французький філософ, математик і природодослідник Рене Декарт (1596—1650).

Інтерпретація моральних термінів завдяки проникненню в таємниці моральної свідомості інших людей теж пов'язана з різноманітними труднощами. Про це свідчать, зокрема, праці німецьких філософів Фрідріха-Ернста-Данієля Шлейєрмахера (1768—1834), який досліджував здатність людини розуміти іншу, та Вільгельма Дільтея (1833—1911), на думку якого душевне життя індивідуальності є ізольованим світом, а взаємопроникнення цих світів неможливе.

Пізнанню феноменів моралі певною мірою сприяє емпатія (грец. empatheia — співпереживання) — позараціональне пізнання людиною внутрішнього духовного світу інших людей, що ґрунтується на співпереживанні. Її спостереження мають певну цінність для етики. Однак цей спосіб проникнення в духовний світ інших людей з метою виявлення змісту моральних термінів теж є недосконалим, оскільки пізнане в такий спосіб майже неможливо перекласти на мову дискурсивного мислення. До того ж існує небезпідставна думка, що переживання людини, яка співчуває, відрізняються від переживань людини, якій співчувають (це твердження не заперечує, що здатність співпереживати є однією із сутнісних якостей людини як суб'єкта морального відношення).

Процес пізнання моралі відчутно збагачують етнографічні відомості, які дають змогу простежити виникнення і розвиток мови моралі, її термінів, а опосередковано — власне моралі. Правда, такий підхід іноді спричиняє релятивістське (відносне) розуміння сутності моралі, про що свідчать, зокрема, наведені софістами суперечливі дані про звичаї та мораль різних народів. Щоб уникнути релятивізму, основну увагу слід звертати на загальні тенденції історичного розвитку моралі, насамперед простежити, як неписані норми співжиття різних народів поступово набували всезагального характеру, зберігаючи етнічну специфіку в тих аспектах, які не суперечать вселюдським нормам.

Найпереконливішими фактами для етики є моральні вчинки. Проте з'ясувати, які вчинки моральні, а які — позаморальні, неможливо без врахування того, що відбувається у свідомості суб'єкта діяльності, зокрема, якими мотивами він послуговувався, здійснюючи конкретний вчинок. Винятком щодо цього є життя знаменитих людей, мотиви діяльності яких відомі. Тому часто воно стає взірцем для інших, а також пояснює сутність моралі, розкриває масштабні, іноді безмежні можливості морального вдосконалення людини. Очевидно, ще вагомішу роль відіграють величні художні образи (Прометей) і, безперечно, життєписи духовних учителів людства (Ісус Христос, Мухаммед, Будда).

Будучи уважною до всіх джерел, з яких можна почерпнути емпіричні факти, етика не абсолютизує жодного з них, часто вдається до різноманітних способів перевірки їх істинності, оскільки її цікавлять як універсальні форми буття моралі, так і локальні, ситуативні прояви.

bigmir)net TOP 100