Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з етики

Матеріалістичні тенденції етики Нового часу

Реферат

На главную
Реферати з етики

Матеріалісти були серед прихильників як раціоналізму, так і емпіризму. Відповідно до матеріалістичного філософського світогляду основою і субстанцією дійсності є матерія — об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості. У новочасній етиці він постав спершу як механістичний матеріалізм, представники якого спрощено розуміли рух матерії як механічний рух, а всі закони розвитку неживої і навіть живої природи, а іноді й суспільства — як закони механіки. Одним із найяскравіших представників цього напряму був Т. Гоббс, який послідовно поширив механістичний матеріалізм на вчення про політику, право і мораль. Владу він розумів як вільну і розумну домовленість про відчуження від індивіда такого мінімуму прав, необхідність якого є очевидною істиною для всіх громадян. Суспільство, на його думку, складається з егоїстичних індивідів (соціальних атомів) і їх стосунків. Їм усім властиві прагнення до самозбереження, внаслідок чого з'являється потяг до одержання вигоди, необхідної для задоволення тілесних потреб людини, і честолюбність, завдяки якій реалізуються її психологічні претензії. Для реалізації цих потягів потрібна влада, оскільки в природному стані вони здатні перетворити життя людей на безперервну і всезагальну ворожнечу, війну всіх проти всіх, що загрожує буттю індивідів, наслідком чого є взаємна ненависть і постійний страх за своє існування. Саме вони породжують необхідність у домовленості між егоїстичними індивідами, кожний з яких прагне до власної вигоди, яка могла б забезпечити певну рівновагу в їх взаємодії. Сили, що з'єднують і роз'єднують людей, за Т. Гоббсом, подібні до сил притягання і відштовхування, які відкрила механіка в природних тілах.

Державний договір не забезпечує гармонійних стосунків між людьми, оскільки порядок є наслідком використання насилля і гноблення. За такої ситуації зарадити може тільки розум. Якщо природний стан людей не врівноважується з його допомогою, то їх життя стає огидним. Природний стан, зокрема злість, є проявом нестачі розуму, хоча прагнення до граничного насилля за певних умов переходить у розумну згоду.

Мораль, за переконаннями філософа, складається із зародків насилля, яке обумовлює суспільні зв'язки і постає як продовження всеохоплюючого егоїзму. Навіть вірність договору, співчуття і товариськість — це тільки спосіб актуалізації егоїзму, а моральні цінності — функції соціальних атомів, егоїстичних індивідів. Проявом цінності, якою люди обмінюються між собою, є повага і неповага. Мораль не існує як щось об'єктивне, яке філософи називали вищим благом чи кінцевою метою. Моральні якості є лише відношеннями, що постають із прагнення до влади, адже підкорення кому-небудь розцінюють як вияв поваги до нього. На погляд Гоббса мораль — система установ, що виражають реальні відносини корисності, а етика — спроба перебороти відчуження моралі. Не знаючи природних причин своєї поведінки, якими є користь і влада, люди вигадують ідеї які вважають об'єктивними. Насправді ідеї з'являються внаслідок пізнання себе. Гідність людини філософ розглядав як отриману від держави цінність. Навіть розуміння любові, справедливості та їм подібні явища він пов'язував з визнанням влади.

Важливого значення Гоббс надавав аналізу індивіда, співвідношенню його різноманітних сил і прагнень, адже природа створила людей фізично й інтелектуально рівними. Людина живе пристрастями і завдяки їм підносить себе: багатство, знання, повага є формами влади, а переповнена пристрастю в ім'я цих благ людина здатна до фантазії і гостроти розуму. Деякі пристрасті роблять людей схильними до миру — це страх смерті, бажання мати необхідні для хорошого життя речі, надія надбати їх завдяки своїй працьовитості.

Отже, етика Гоббса поєднувала його фізичне і соціально-політичне вчення. У ній людина фігурує як феномен, що має незмінну чуттєву природу. Основою моралі є природний закон, який виявляється в прагненні до самозбереження і задоволення потреб. Благом філософ вважав предмет потягів і бажань, а злом — предмет відрази і ненависті. Чесноти і пороки людини зумовлені розумінням того, що сприяє і що перешкоджає досягненню блага. Громадянські обов'язки, які є наслідком суспільного договору, тотожні моральним обов'язкам. Вони відрізняються лише характером санкцій. Вважаючи громадянський мир найвищим благом, Гоббс був переконаним, що природні закони моралі є ідентичними з громадянськими чеснотами. Виступаючи проти того, щоб філософія підпорядковувалася теології, він водночас визнавав корисність релігії як засобу впливу на народні маси.

Перебуваючи під впливом філософії Гоббса, свою оригінальну етичну концепцію створив англійський філософ, письменник, лікар, виходець із Франції Бернард де Мандевіль (1670—1733). Соціальна поведінка людини, на його думку, ґрунтується на самолюбстві. Моральні чесноти можуть бути тільки зміненими формами самолюбства як розгулу егоїзму, що є могутнім мотивом, рушійною силою вчинків. Потреба індивіда у визнанні іншими людьми породжує удавання: «Найнікчемніша людина вважає себе найбільшою коштовністю, якій немає ціни...» Розквіт усіх егоїстичних пристрастей і бажань, на його погляд, є супровідним фактом і справжнім рушієм успіхів індустрії і торгівлі. У своїй етиці Б. де Мандевіль стверджує про те, якими люди є насправді, ігноруючи те, якими вони повинні бути.

Продовжувачем мандевілівської теорії самолюбства був французький філософ-матеріаліст Клод-Анрі Гельвецій (1715—1771). Він вважав єдиною основою, на якій можна вибудувати фундамент корисної моралі, себелюбство. Його К.-А. Гельвецій проголосив рушійною силою суспільного розвитку. Критикуючи етичні концепції, що визнавали вроджений характер моральних уявлень, він наблизився до обґрунтування наукової антропології. Всі люди, на його думку, мають однакові розумові задатки, а відмінність їх психічного і морального складу залежить від середовища, в якому вони виховуються. Одна природа людей є передумовою єдиної їх моралі. За переконаннями філософа, мораль — це наслідок звичок, досвіду. Під впливом звичок і договору між індивідами виникають судження про добро і зло, чесноти і пороки, які (судження) не містять у собі об'єктивного змісту.

Принцип себелюбства Гельвецій прагнув узгодити з інтересами суспільства. Зокрема, вважав, що гармонізувати егоїстичні та всезагальні інтереси можна лише в суспільстві, в якому егоїстичний інтерес індивіда ототожнювався б із всезагальним. Саме таке суспільство прийде на зміну феодалізму, маючи гасло: «Свобода, рівність, братерство». На цій основі він сформулював несподіваний як для прихильника концепції себелюбства висновок, що доброчесність є всезагальним інтересом, який протистоїть індивідуальному злу.

Надаючи великого значення відчуттям людини, Гельвецій наповнював поняття «відчуття» соціальним змістом. Здатність відчувати розглядав як емоційність і продуктивну пристрасть, яка набуває самоцільного значення, оживляє все у світі моралі (при цьому детально аналізував такі пристрасті, як дружба, любов, гордість, честолюбство). Вона постає у Гельвеція як принцип поваги до людини, її чуттєвого життя, як здатність, що забезпечує моральну відповідальність особи, визначає критерій її свободи і розквіт духовних сил. Водночас він надавав неабиякого значення в царині моралі розуму (що загалом суперечить його сенсуалістичним засадам), який, стаючи союзником почуттів людини, завдяки справедливому законодавству і правильному вихованню керує її поведінкою.

Попри наявність багатьох цікавих думок, етиці Гельвеція властивий певний еклектизм (поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів): сенсуалізм у ній поєднується з визнанням істотного значення в моральній ситуації розуму, принцип себелюбства й ототожнення доброчесності — із загальним інтересом тощо.

Заслугою матеріалістів була відмова від містики, спроба залучити здобутки тогочасної науки до розв'язання проблем етики. Проте знання законів механіки не давали їм змоги пояснити суспільні явища, а тим більше духовне життя особистості.

bigmir)net TOP 100