Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з етики

Моральні чесноти і вади

Реферат

На главную
Реферати з етики

Результатом виявлення необхідних і загальних ознак стійких позитивних моральних якостей людини є поняття «чесноти (доброчесності)», а аналогічних ознак стійких негативних моральних якостей — «моральні вади (пороки)». Носієм їх може бути одна й та сама людина. Це значно ускладнює орієнтацію у світі добра і зла. Оскільки не було, немає і бути не може людини, яку можна вважати моральним зразком, орієнтиром у всіх сферах життєдіяльності, то кожній людині доводиться самостійно вирішувати, що добре, а що зле.

На певному етапі розвитку людини як особистості до розв'язання цієї проблеми залучається її розум, теоретичне мислення. Оскільки самотужки її розв'язати неможливо, то людина звертається до етики. Пошуки етикою відповідей на конкретні питання, що виникають у процесі моральних стосунків, насамперед під час моральних конфліктів, виявляються неефективними. Доводиться з'ясовувати абстрактні проблеми етики, які, здавалося б, не стосуються питань, на які шукає відповіді суб'єкт моральних стосунків: принципи етики, проблему природи і сутності моралі, її структуру та функції. Цей процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання називається етичною освітою. Система знань, якою є етична теорія, потрібна людині передусім для того, щоб збагнути сутність чеснот і вад. Результатом цього є поняття, які часто ототожнюють з відповідними реаліями або уявленнями про ці реалії, оскільки і ті й інші позначаються одними термінами. Проте знання понять не є знанням відповідних реалій. Це особливо виявляється при вивченні етики, оскільки вона запозичує термінологію у моралі. Наприклад, моральна вада є негативною якістю особистості, а поняття етики «моральна вада» нічого негативного в собі не містить, оскільки є знанням істотних і загальних ознак усіх реальних моральних вад. Підступність — одна з моральних вад, а етичне поняття «підступність» — розгадка специфіки цієї вади, своєрідний діагноз «духовного захворювання» людини. Тому наявність слів, якими позначають чесноти і вади й відповідні уявлення, не є свідченням глибокого їх пізнання. Етика підносить властиві буденній свідомості уявлення про чесноти і вади до рівня понять, тобто теоретичного рівня знань.

Осмислення чеснот і вад передбачає їх класифікацію (систематику). Для цього насамперед необхідно витлумачити поняття «моральна якість людини», «чеснота», «моральна вада», а потім здійснити логічний поділ поняття «моральна якість людини» на види, підвиди тощо і з'ясувати видові ознаки різних модифікацій чеснот і вад. Така класифікація сприятиме глибшому пізнанню сутності добра і зла, а без неї осмислення чеснот і вад неможливе.

Історія етики знає немало спроб мислено упорядкувати моральні якості людей. Усі вони, однак, мали певні недоліки, найхарактернішими серед яких є:

— намагання зосередитись лише на кількох моральних якостях, наприклад, на п'яти у джайністській етиці, на восьми — у буддистській тощо;

— відокремлена класифікація моральних чеснот і вад: п'ять чеснот у джайністській етиці, сім смертних гріхів у християнській тощо;

— штучність класифікацій. За основу поділу вони часто брали неістотні ознаки, допускали фактичні й логічні помилки (порушення правила однієї основи поділу). Це, наприклад, властиве буддистській класифікації чеснот: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова (мовлення), правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильне спрямування думки, правильне зосередження;

— розгляд чеснот і вад не як уселюдських якостей. Згідно з етикою давньоіндійської релігії для кожної із чотирьох варн (соціальних станів) визначені свої обов'язки, чесноти, міра відплати, справедливість. Цей недолік певною мірою стосується і християнської етики, якій властива ідея вселюдської єдності і разом з тим названі нею сім гріхів є своєрідним наслідком недотримання стилю аскетизму монахів.

Відокремлене класифікування моральних чеснот і вад має обмежений характер. Більш ефективною була б класифікація, яка до одного виду відносила б чесноти і відповідні моральні вади. Наприклад, до одного виду моральних якостей можна було б віднести цнотливість і розпущеність, до іншого — толерантність і нетерпимість тощо.

Відсутність всеосяжної класифікації моральних якостей людей спричинена існуванням багатьох точок зору на природу і сутність добра і зла. Тому більшість етиків обминають, а то й ігнорують цю проблему.

Попри численні недоліки, класифікації моральних якостей людей містять у собі певні раціональні моменти:

1. Виявлення, називання і опис, витлумачення багатьох чеснот і моральних вад. Наприклад, у буддистській етиці виявлено, поіменовано та описано вісім чеснот; Арістотель виявив одинадцять і десять із них назвав: мужність, помірність (у насолодах), щедрість, пишність (розкішність), великодушність, лагідність, правдивість, товариськість, люб'язність, справедливість. Непоіменовану чесноту він визначав через протиставлення честолюбству (надмірність) і нечестолюбству (нестача). Середньовічна етика до перелічених чеснот додала віру, надію і любов.

2. Виявлення окремих видів і родів чеснот і моральних вад. Так, у загалом логічно недосконалій класифікації чеснот етики джайнізму (ці чесноти розглядались як результат реалізації відповідних принципів — п'яти великих обітниць) вражає своєю далекоглядністю принцип ахімси (санскр. — незаподіяння болю або зла) — незашкодження життю. Визнання його (і відповідної чесноти) значно розширювало сферу вияву морального феномену, оскільки моральні відношення поширювались і на ставлення людини до живої природи. Цей принцип орієнтував на безмежну обережність щодо будь-яких форм життя, щоб не завдати їм шкоди. Значущість цього принципу актуалізується в сучасну епоху, коли дбайливе ставлення до живої і неживої природи є нагальною потребою.

Ця класифікація містить ще один принцип правильної поведінки людини, який передбачав і відповідний рід чеснот — брахмачар'я (утримання від потурання своїм слабкостям). Опосередковано він вказував на протилежний йому рід суттєвих моральних вад — потурання своїм слабкостям. Близький рід моральних вад — розпусність — виокремлює і сучасний російський етик Анатолій Скрипник, протиставляючи його ворожості. Розпусність, на його думку, виростає з небажання чинити опір зовнішньому тиску й тримати під контролем власні схильності, а ворожість виявляється в активному самоутвердженні за рахунок інших людей. Цей поділ має певний смисл, хоча його основа нечітко визначена, а терміни «розпусність» і «ворожість» є умовними.

3. Можливість виявити основи (принципи) класифікацій, які можна застосувати при створенні сучасної систематики моральних вчинків і відповідних моральних якостей людей. Однією з основ є засіб здійснення цих вчинків — розум, слово чи діло. Саме такий підхід простежується у Законах Ману — одній з найвидатніших пам'яток суспільно-політичної і правової думки Давньої Індії. У них ідеться про те, що людина по-різному пробує плід здійсненого нею вчинку: розумом — здійснене розумом, словом — здійснене словом, тілом — здійснене тілом. Наслідком такої класифікації було визнання трьох родів гріховної мисленої дії (жадібність до чужої власності, розмірковування про дурне, схильність до хибного (вчення)); чотирьох родів словесних дій (образа, брехня, наклеп, недоладне базікання); трьох родів гріховних тілесних дій (присвоєння чужих речей, завдавання шкоди всупереч правилам, зв'язок із чужою дружиною). Перевалена більшість моральних вад належить до однієї з трьох названих груп, хоч деякі з них (мислені проступки) можуть проявитися і в словесних або практичних діях.

Прискіпливий погляд виявить і певні недоліки цієї класифікації. Наприклад, негативні моральні вчинки і відповідні моральні вади доцільніше спершу поділити на дві групи: проступки, здійснені в умі, і проступки, здійснені реально. Потім другу групу проступків теж поділити на дві підгрупи: проступки, здійснені словом, і проступки, здійснені практично. Оскільки аморальною може бути і бездіяльність, то цей різновид проступків варто віднести до першої групи. Підставою для цього є те, що аморальній бездіяльності людини передує діяльність її свідомості — моральний вибір. Аналогічно можна класифікувати і моральні вади людей, що проявляються в їх схильності до певних проступків — проступків розумом, словом чи ділом.

Така класифікація дає змогу відповідно упорядкувати негативні моральні якості людей:

— моральні вади, що проявляються в схильності до проступків розумом (свідомістю): байдужість, безвілля, безпринципність, боягузтво, жадібність, заздрісність, зарозумілість, легковажність, лінивість, легкодухість, підозрілість (недовірливість), нерішучість, ревнивість, самовдоволеність, самозакоханість, самовпевненість, черствість тощо;

— моральні вади, що проявляються у схильності до проступків словом: брехливість, бундючність, буркотливість, вульгарність, грубість (брутальність), дратівливість, запальність, лихослівність, лицемірність, марнославство, марнослівність, нахабність, неввічливість, непристойність, нескромність, нетерпимість, нечемність, осудливість, пихатість (чванливість), підлабузництво, підлесливість, примхливість (капризність), сварливість, схильність до хамства, святенництво, хвалькуватість, цинізм, чванство;

— моральні вади, що проявляються в схильності до проступків ділом: агресивність, віроломність, дріб'язковість, жорстокість, зрадливість, користолюбство, мстивість, нахабність, невдячність, ненадійність, нерозважливість, низькопоклонство, підлість, підступність, схильність до вбивства, схильність до перелюбу, схильність до самогубства, сутяжність, упертість, схильність до шахрайства.

Деякі моральні вади можуть проявлятися в різних родах проступків. Наприклад, слово буває жорстокішим від аналогічного вчинку. Проте жорстокість раціональніше віднести до практичних проступків і відповідних моральних вад. Це стосується й деяких інших вчинків: зрадити можна не лише ділом, а й словом. До того ж моральним вадам, що виявляються в схильності до проступків словом, передують вади, які виявляються у схильності до проступків розумом, а вадам, що виявляються у схильності до проступків ділом, передують вади, які виявляються у схильності до проступків розумом і словом.

Знання сутності й різновидів моральних вад сприяє укладенню відповідної класифікації чеснот. Створення систематики моральних якостей людей передбачає їх диференціацію на підвиди, виявлення таких суттєвих основ поділу, які дали б змогу впорядкувати чесноти і вади по-іншому.

Поняття «чесноти (доброчесності)», як і «моральні вади», має два значення. Ним позначають окремі позитивні моральні якості людей, а також (у цьому контексті точнішим буде термін «доброчесність») загальну моральну характеристику особистості: людина загалом або добра (доброчесна), або зла. За словами Г.-В.-Ф. Гегеля, людина, здійснивши моральний вчинок, ще не стає доброчесною: вона тоді доброчесна, коли цей спосіб поведінки є постійною рисою її характеру. В цьому розумінні доброчесність — установка, рішучість індивіда діяти на основі високих моральних принципів. Очевидно, з метою спростування думки, ніби кожна людина є одночасно доброю і злою (злою і доброю), і захисту тези, згідно з якою кожна людина є або доброю (добродієм), або злою (злодієм), психологи виходять з того, що установка на доброчесність ґрунтується на усвідомленні цілісності внутрішнього світу, «рівності» індивіда самому собі. Деякі сучасні дослідники моральної психології розглядають цілісність як одну з необхідних чеснот людини.

Добродій є творцем добра, яке слід відрізняти від ідеї добра, до якої вдається суб'єкт морального відношення, зокрема в акті морального вибору. За змістом ці феномени тотожні, принаймні повинні бути такими, проте за способом буття відрізняються: творіння добра має реальну, матеріальну природу, ідея добра — ідеальну. Здійснюючи моральний вибір, людина керується ідеєю добра, що є результатом інтеріоризації моральної вимоги, яка зобов'язує не лише діяти саме так, а й оцінювати цю вимогу як найвищу безумовну вселюдську цінність. А добро як результат високоморального вчинку існує реально.

Прийнято вважати, ніби добро роблять комусь. Насправді, результати добрих вчинків істотно впливають на духовний світ і характер буття як того, хто «одержує» добро, так і того, хто його «дарує». Результати добрих вчинків (добро) об'єктивуються в духовній і матеріальній культурі народу і людства загалом.

bigmir)net TOP 100