Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з курсу «Фінанси»

Економіко–правова характеристика місцевих бюджетів

Реферат

На главную
Реферати з курсу «Фінанси»

План

1. Економіко-правова характеристика місцевих бюджетів
Література

1. Економіко-правова характеристика місцевих бюджетів

Місцеві бюджети включають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджети місцевого самоврядування — це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їхній території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Роль місцевих бюджетів певною мірою визначається величиною валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них.

При дослідженні проблеми місцевих бюджетів їх треба розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між:

— місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на цій території;

— бюджетами й населенням цієї території;

— бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів;

— місцевими і державним бюджетами.

Проте місцевий бюджет — це тільки частина фінансових ресурсів, необхідних для фінансування всіх функцій і завдань, які виконують органи місцевого самоврядування.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів.

Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів.

Загальний фонд включає надходження з поточного або реєстраційного рахунку фінансового органу на поточний або реєстраційний рахунок установи платіжним дорученням, в якому вказуються суми засобів, виділених на видатки установи в розрізі кодів економічної класифікації.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Місцевий бюджет поділяється на поточний (адміністративний) бюджет і бюджет розвитку (капітальний або інвестиційний).

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Наявність видатків є причиною утворення доходів. Доходи місцевих органів влади можна класифікувати за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяють на податкові доходи, неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні, закріплені і регульовані.

Власні доходи — це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати два місцевих податки і кілька місцевих зборів (податок з реклами та комунальний; збори: готельний, на припарковування транспорту, ринковий, на видачу ордера на квартиру, з власників собак, курортний, за участь у бігах на іподромі, на місцеву символіку).

Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему.

Закріплені доходи — це одна з форм доходів, переданих місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.

Регульовані доходи — це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

Власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів.

Важливими способами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти.

Структура доходів місцевих бюджетів: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі, та регулюючі доходи.

Згідно зі статтею 143 Конституції України встановлено, що власних доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна програма. До цих бюджетів не включають як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.

Дотація вирівнювання (субсидія) — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Трансферти, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам поділяються:

— дотації вирівнювання;

— субвенції на здійснення програм соціального захисту;

— субвенції на компенсацію втрат доходів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

— субвенції на виконання інвестиційних проектів;

— інші субвенції.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу. Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяють на декілька функціональних видів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегованих повноважень.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні, або адміністративні, і капітальні, або інвестиційні.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Величина перевищення видатків місцевого бюджету над його постійними доходами становить дефіцит місцевого бюджету. За статтею 72 Бюджетного кодексу [4] затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

У бюджетній системі України обов'язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами, яким притаманні великі за обсягами зустрічні потоки бюджетних коштів. Підставою для міжбюджетних відносин є визначені законодавством держави:

— розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;

— гарантія з боку держави щодо фінансування повноважень, наданих органам місцевого самоврядування;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— підтримка "бідних" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позики тощо).

Розмежування доходів, проведене на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня, не дає змоги збалансувати абсолютно всі бюджети. Причиною цього є значні відмінності у формуванні доходів та у складі й обсягах видатків бюджетів територіальних утворень, які мають об'єктивний характер.

Остаточно збалансувати бюджети одного рівня лише розмежуванням їхніх доходів і видатків неможливо. Це досягається за допомогою перерозподільних процесів у межах бюджетної системи.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладено завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни.

Розмежування повноважень і функцій між органами Міністерства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Міністерство фінансів АРК складає і виконує республіканський бюджет, обласні фінансові управління — обласні бюджети, районні й міські фінансові відділи — районні й міські бюджети.

Крім того, місцеві фінансові органи виконують такі функції:

— забезпечують втілення в життя державної фінансової політики;

— аналізують показники розвитку економіки відповідного району та галузей народного господарства;

— сприяють збільшенню доходів бюджету;

— розробляють проекти зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій;

— координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;

— ведуть облік і складають звіти про виконання бюджету;

— готують інформаційні матеріали, доповіді органам місцевої влади про хід і підсумки виконання бюджету;

— вирішують питання про відстрочення платежів;

— вносять пропозиції про надання пільг з податків і платежів до бюджетів відповідних рівнів за висновками податкових інспекцій.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона здійснює ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектору. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, аналогічну структурі Міністерства фінансів.

Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання державного бюджету. Казначейство має таку саму регіональну структуру, як і Міністерство фінансів.

Державна податкова адміністрація організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства.

Органи місцевого самоврядування можуть утворювати цільові (в тому числі валютні) фонди. Ці фонди включають у спеціальний фонд місцевих бюджетів.

Згідно з Законом України [3] дотації вирівнювання з Державного бюджету отримують Київська обл., Миколаївська обл., Херсонська обл. Місто Київ та Одеська обл. передають кошти до Державного бюджету. Крім того, всі вказані області та місто Київ отримують додаткові дотації на зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність бюджетних установ, субвенції з державного бюджету загального фонду, субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Література

1. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", // ВВР України. — 2001. № 10. ст. 44.

2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", // Все про бухгалтерський облік. — 2009. — № 54.

3. Закон України "Про бюджет України на 2003 р." // ВВР України, 2003, № 10—11, ст. 86.

4. Бюджетний кодекс України. // За ред. О. В. Турчинова. — К.: Парламентське вид-во, 2002. — 320 с.

5. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. — К.: Прецедент, 2006. — 448 с.

6. Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 528 с.

7. Василик О. Д. Бюджетна система України: Підручник. — К.: ЦНЛ, 2004. — 544 с.

8. Фінанси: Навч. посіб. // О. П. Близнюк і ін. — К.: Знання, 2006. — 415 с.

9. Нагребельний В. П. і ін. Фінансове право України. — Суми: ВТД "Університетська книга", 2004. — 320 с.

10. Сунцова О. О. Місцеві фінанси: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 560 с.

11. Фінансове право: Підручник. // За ред. Гетманець О. П. — Харків: Еспада, 2008. — 416 с.

12. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002. — 495 с.

bigmir)net TOP 100