Еволюція науки про державні фінанси

Реферат

Наука про державні фінанси — це перш за все сума знань про способи і методи мобілізації певних сум грошових коштів і їх використання для забезпечення успішного функціонування держави. Воднораз це процес впорядкування певної суми знань, відповідним чином систематизовані факти і процеси, які існують об'єктивно, мають закономірності виникнення й існування. Фінансова наука, керуючись теоретичною методологією, вивчає причинно-наслідкові зв'язки методів формування фондів фінансових ресурсів в розпорядження держави і їх використання виходячи із конкретних реалій економічного життя в той чи інший період.

Виникнення науки про державні фінанси, як і про фінанси взагалі, слід віднести до середини XIV століття. Це був період, коли наукові дослідження позбувалися релігійних догм і людина з її потребами і методами їх задоволення стала розглядатися як найвища суспільна цінність. Проте ще майже чотири століття наука про державні фінанси трактувалась як наука, яка повинна займатися вивченням державних потреб, а також необхідних для цього коштів, способів їх мобілізації і використання.

Заради справедливості слід сказати, що наука про державні фінанси бере свій початок в працях видатних представників класичної економічної теорії У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, Ж.-Б. Кольбера, А. Тюрго, Ж. Бодена, Т. Гобса.

У працях цих вчених фінансова наука постає як галузь економічної науки, як теоретичний процес професійного осмислення, наукового пояснення та пошуку рішень фінансових проблем, підпорядкований певним економічним умовам розвитку, соціальним пріоритетам, національній ментальності.

Найбурхливіший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. В цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, в тому числі й фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів.

Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів. Можна стверджувати, що фінансова наука в XIX столітті досягла більших успіхів, ніж за весь попередній час.

У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомого внеску у фінансову науку німецьких вчених. Насамперед слід згадати К.-Г. Pay. Він написав перший підручник з фінансів "Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, а й у багатьох країнах Європи.

Підручник К.-Г. Pay має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вузах більшості країн.

У цей же період значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця ХIХ століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.

В кінці XIX століття і на початку XX століття значного поширення набула теорія держави загального добробуту. Поява цієї теорії пов'язана з іменами А. Пігу (Велика Британія), Е. Хансена (США), Г. Мюрдаля (Швеція), Л. Ерхарда (Німеччина) та інших.

Суть фінансових проблем держави суспільного добробуту полягає в тому, що за допомогою державних фінансів здійснюється розподільчий процес, вирішуються проблеми стимулювання ефективності виробництва, стримування інфляції, забезпечення рівня зайнятості, фінансової підтримки окремих галузей економіки та соціальних категорій населення. Суттєвий внесок у розвиток фінансового аспекту теорії економіки добробуту внесли шведські економісти К. Віксель і Е. Ліндаль. Їх теоретичні постулати стосуються справедливого оподаткування, обсягу і структури державних видатків, раціонального розподілу ресурсів між приватним і державним секторами.

В цьому напрямі вели свої дослідження і обґрунтовували солідарні рекомендації в області державних фінансів такі відомі вчені, як В. Парето, П. Самуельсон, А. Пігу. Особливо важливий імпульс теоретичному обгрунтуванню ролі державних фінансів у системі економіки добробуту надали ідеї італійського економіста і соціолога В. Парето. Внесок В. Парето в теорію державних фінансів полягає в тому, що він переглянув ринкову концепцію функціонування державних фінансів як добровільного фіскального обміну податків на суспільні блага. Ідеї Парето наводять на думку, що не можна жити і діяти без урахування інтересів ближнього, за рахунок ближнього і на шкоду ближньому.

Теоретичні висновки Парето для сучасних вчених-фінансистів є важливим інструментом дослідження державних фінансів у розрізі політичних процесів та соціальних зобов'язань держави перед суспільством.

У використання державних фінансів для задоволення вимог теорії суспільного добробуту фундаментальний внесок зробили Д. Б'юкенен, Е. Даунс, Г. Таллок, Р. Масгрейв та інші. Б'юкенен розробив теорію суспільних благ, виходячи з дії в сфері державних фінансів демократичного механізму добровільного і свідомого обміну податків на блага.

Сучасна наука про державні фінанси не має ідеологічних уподобань. Основу наукових досліджень у сфері державних фінансів становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту.