Правові й організаційні основи державних фінансів

Реферат

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону "Про Державний бюджет України" на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Конституцією України на Кабінет Міністрів як виший орган виконавчої влади покладено завдання проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Він також розробляє проект Закону "Про Державний бюджет України" і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає до Верховної Ради України звіт про його виконання.

Аналогічні положення щодо державних фінансів мають місце в конституціях майже усіх країн світу, а в деяких із них державним фінансам відведено цілі розділи. На основі конституції приймається низка законів, що регулюють окремі сфери фінансових відносин. Це насамперед Бюджетний кодекс України, Закон України "Про систему оподаткування України" та інші.

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку й реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства й підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету й питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління й відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

— підготовка проекту Державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду — до Верховної Ради;

— організація виконання бюджету, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верховної Ради;

— розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань;

— обгрунтування основних положень фінансової політики держави та подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;

— розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;

— керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

— контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

Нині після тривалої кризи досягнуто відчутне зростання макроекономічних та галузевих параметрів розвитку вітчизняної економіки. Поліпшилася структура торговельного та платіжного балансу держави. Поглибилися започатковані у попередні роки позитивні зрушення і у системі бюджетних відносин. Посилилася збалансованість фінансових ресурсів держави — доходів та видатків.

Якщо у 1997 році дефіцит державного бюджету склав 6,75% ВВП, 1998 році — 2,06, 1999 році — 1,55, то 2002-й бюджетний рік завершено з профіцитом 0,55% ВВП.

Оздоровленню фінансової системи сприяло істотне скорочення взаємозаліків та вексельних розрахунків з бюджетом. Загалом за минулий рік обсяг таких розрахунків скоротився щодо державного бюджету порівняно з 1999 роком з 10,2 до 0,1%, місцевих бюджетів — з 28 до 1,7%. Це позитивно вплинуло на збільшення надходжень у грошовій формі. Єдиними сферами, де на кінець 2000 року застосовувалося погашення взаємної заборгованості через спеціальні схеми грошових розрахунків, були енергетика та комунальне господарство. Це не сприяло зміцненню фінансової дисципліни у розрахунках підприємств паливно-енергетичного комплексу з бюджетом і заклало певні ризики у виконання бюджету 2001 року.

У 2000 році Україна зробила відчутний крок до впровадження передбаченої стратегією економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки політики поступового скорочення державного боргу. Порівняно з 1999 роком він зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол., у т. ч. зовнішній борг з 12,4 млрд. до 10,3 млрд. доларів. Частка загального обсягу державного боргу в структурі ВВП скоротилася з 62,8 до 49,9% і нині не є критичною. Досягненню таких результатів сприяли конструктивна політика Національного банку України, успішне здійснення на початку 2000 року реструктуризації зовнішнього боргу перед приватними кредиторами.

Удосконалювалася система управління державними фінансами, зокрема видатками державного бюджету. Головними напрямами цієї роботи були підвищення відповідальності центральних органів виконавчої влади за проведення державної політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і раціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету. У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій, що дало можливість більш реально оцінити фінансове забезпечення відповідних структур і підвищити прозорість державних фінансів.

Водночас позитивні результати останніх років ще не дають підстав для висновку про кардинальні зрушення у системі державних фінансів. У бюджетній сфері залишається ще багато нерозв'язаних проблем.

Потребує дальшого удосконалення система управління державними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

— підвищення якості основних макроекономічних прогнозів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

— здійснення розрахунків балансу фінансових ресурсів держави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорцій економіки України;

— перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на визначений рік;

— перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

— здійснення витрат державного та місцевих бюджетів виключно на конкурсній основі;

— поглиблення реформи міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення;

— удосконалення касового виконання державного та місцевих бюджетів;

— реальне запровадження бюджетів розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях;

— визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема нижчого рівня;

— децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ.

Для поліпшення прозорості та обгрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету на 2002 рік має складатися на основі програмно-цільового методу.

Обов'язковими напрямами реалізації бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій. Це передбачає:

— створення цілісної системи фінансового контролю в Україні та її законодавче забезпечення;

— визначення і розмежування функцій внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацю їх ефективної взаємодії;

— створення системи фінансового контролю за дотриманням чинного законодавства органами місцевого самоврядування у використанні бюджетних коштів;

— створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних фінансових ресурсів;

— скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету;

— приведення у відповідність з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;

— переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування.