Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Середній палеоліт

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Наприкінці ашельської епохи під впливом зростаючого похолодання у зв'язку з поширенням дніпровського (рісського) зледеніння, спочатку більш помітного у гірських зонах Європи і Кавказу, почалися інтенсивні пересування людських колективів по всій ойкумені Євразії. У Східній Європі середній палеоліт (мустьєрська епоха) охоплює величезний проміжок часу, який почався 100—120 тис. років і закінчився приблизно 40 тис. років тому.

На мустьєрську епоху припадає інтенсивне заселення людиною майже всієї південної частини Східної Європи. Основною територією, звідки йшло заселення, був Кавказ. Однак не виключене й проникнення сюди окремих груп мустьерців із Західної Європи через Карпати і з Балкан через Добруджу. З південних районів Європейської частини колишнього СРСР розселення відбувалося у північному напрямі, аж до басейну Десни.

Це час порівняно м'якого кліматичного оптимуму, хоча і з досить помітними рисами континентальності, які дедалі посилювалися у зв'язку з наступом на північні райони Європейської частини колишнього СРСР валдайського (вюрмського) зледеніння.

На сучасній території України степи чергувалися з широколистими дібровами і хвойними лісами, де водилося багато різноманітної дичини. Дикі коні, бізони, гігантські олені, сайгаки, дикі осли були постійними промисловими тваринами. Людина полювала також на мамонта й шерстистого носорога. У лісових нетрях, степах і гірських ущелинах мисливською здобиччю (переважно заради хутра) ставали ведмеді, вовки, печерні гієни, леви, лисиці. Судячи по залишках фауни з багатьох середньопалеолітичних стоянок, люди в зоні свого мешкання полювали на певні види тварин — дикого осла, коня, зубра, печерного ведмедя; однак мисливці не залишали поза увагою і дрібних тварин. Збиральництво диких їстівних рослин також відігравало важливу роль у житті мустьєрської людини.

У мустьєрську епоху людина розселилася майже по всій сучасній території України. Середньопалеолітичні поселення досліджені у Донбасі, Криму, Подніпров'ї і на Десні, у Подністров'ї і західних областях України, по обидва боки Карпат. Відомо понад 80 мустьєрських місцезнаходжень.

Густота населення в мустьєрську епоху була більшою, ніж в ашельську. Найкраще вивчено середній палеоліт у Криму, де обстежено близько тисячі печер, гротів, скельних навісів. Лише у 10—12 з них знайдено культурні залишки мустьєрського часу, що свідчать про заселення близько одного процента всіх виявлених у Криму скельних пустот, які могли служити сховищем для людини. Кожне печерне поселення людина займала восени або взимку і, як правило, у закритих вузьких долинах гірських рік, біля виходу на низинні ділянки рельєфу — основні мисливські угіддя.

Площа скельних сховищ-жител, кількість і розміри знайдених тут вогнищ, а також інші дані вказують на те, що в печерних поселеннях одночасно мешкало дві—чотири сім'ї чисельністю шість-сім осіб кожна. Людина використовувала печери протягом десятків і сотень років. Є підстави вважати, що в мустьєрську епоху в Криму одночасно проживало 200—250 чоловік. Густота населення була приблизно такою: одна людина на 60 км2 (враховуючи розміри корисних мисливських угідь). Крим у мустьєрський час мав багато переваг над іншими, північними районами, відрізняючись від них порівняно м'яким кліматом, тривалим вегетативним періодом рослин і сезонним збільшенням кількості копитних тварин, які мігрували сюди з півночі

У мустьєрську епоху зростали матеріальна забезпеченість і культура людських колективів. У зв'язку з наступом льодовикового похолодання вдосконалювалось і технічно ускладнювалося будівництво житла. Використовуючи великі кістки мамонта й інших ссавців, а також дерево для спорудження каркаса з наступним покриттям його шкурами, людина вже будувала наземні житла. За формою та інтер'єром вони дуже нагадують яранги північних народностей. Такі житла іноді споруджувалися біля печерних сховищ і були теплішими від них.

Збільшення потреб кількісно зростаючих мисливських колективів стимулювало вдосконалення мисливської зброї. Виникають два основних знаряддя з кременю — гостроконечник та скребло, що виготовлялися в різних технічних варіантах, відповідно до місцевих виробничих традицій. Гостроконечник — це знаряддя повсякденної чоловічої праці, що служило для виготовлення метального знаряддя — дротика, а також використовувалося як ніж для оббілування дичини. Скребло — переважно жіноче знаряддя для обробки шкур, яке використовувалося й для різноманітних господарських потреб. Широке застосування мали також плоскі крем'яні відщепи, якими могли різати, скоблити, стругати тощо.

Винайдення метального знаряддя — дротика із крем'яним гостроконечником — важливе технічне досягнення мустьєрців. Це, очевидно, було перше спеціально виготовлене знаряддя дистанційної дії і багаторазового використання. Виготовлення та використання такого знаряддя вимагало стійких трудових навичок і майстерності.

Порівняно високим виробничим функціям (спорудження жител, цілеспрямована обробка метальних знарядь, нарешті, саме метання списа) повинна була відповідати відносно досконала фізична організація людини. Біологічний тип неандертальця (палеоантропа), носія мустьєрської культури, цілком відповідав рівню розвитку продуктивних сил, створених ним самим. Фізичний тип неандертальської людини відтворено по залишках кістяків, знайдених у Європі, на Близькому Сході та в Узбекистані. Зовні неандерталець не втратив ще деяких атавістичних рис: невисокий на зріст, помітно сутулий, з масивною головою, важкою нижньою щелепою і скошеним чолом.

За виробничими навичками та інтелектом неандерталець залишив пітекантропа далеко позаду. Постійна боротьба з природою, боротьба за існування, виробила у неандертальця стійкість, здатність долати труднощі, посилила соціальну згуртованість, колективізм. Зоологічна рефлекторність на зовнішні подразники, властива тваринам, поступилася місцем свідомим реакціям, що визначили весь соціально-психологічний склад палеоантропа. Звукова мова неандертальця, навіть у найпримітивнішому її вияві, об'єднувала людей, зміцнювала соціальну суть общинної організації. Система конкретного мислення, що розвинулася за умов тісної взаємодії людини з природою, вже давала паростки абстрактних уявлень, пов'язаних насамперед з виробництвом, побутом, з необхідністю планомірності й цілеспрямованості дій. Отже, фізична й психологічна організація палеоантропів становила людський комплекс, який вже сформувався у багатьох відношеннях.

Незважаючи на низький рівень продуктивних сил і дуже слабкий розвиток позитивних знань, неандертальцю були властиві й ірраціональні форми мислення, що якоюсь мірою пояснювали суть деяких незрозумілих явищ. Нині, наприклад, немає сумніву в тому, що поховання палеоантропів у печерах супроводжувалися певними ритуалами, які свідчили про турботу за долю померлих (поховання небіжчиків безпосередньо у житлі, у середовищі родичів, поблизу вогнища). Під час розкопок мустьєрських поселень у гроті Киїк-Коба і під заскельними навісами поблизу с. Вишенного (обидва місцезнаходження — у східній частині Криму, неподалік від м. Білогірська), а також у скельному сховищі с. Старосілля поблизу Бахчисарая виявлено залишки кістяків щонайменше шести палеоантропів різного віку. Це найбільше зібрання кісток неандертальців на території колишнього СРСР. Вивчення кісток викопної людини з Криму, крім важливих висновків біологічного порядку, дало змогу встановити деякі риси, що мають соціальне значення.

Померлих ховали у скорченому положенні, на боці, в спеціально підготовлених ямах (Киїк-Коба, Заскельне VI). Навмисний характер таких поховань у поєднанні з певним ритуалом не викликає сумніву. Це свідчить про те, що у палеоантропів уже склався поховальний ритуал (або обрядовість), пов'язаний, можливо, із виникненням анімістичних уявлень, ідей відродження, зворотності, властивих майже всьому давньому людству. Поховання померлих у межах житла передбачало збереження їхнього кровно спорідненого зв'язку із живими й було позбавлене почуття жаху перед тими, хто помер (або, за стародавніми уявленнями, заснув). Цікаво, що подібна поховальна обрядовість характерна майже для всіх ареалів розселення неандертальця. Поки що не з'ясовано, чи це є наслідком трансконтинентальних міграцій палеоантропів, чи наслідком стадіальності в розвитку ірраціонального, вотивного мислення.

Аналізуючи склад неандертальських поховань на території Європи за статтю і віком, можна помітити тенденцію до поховання у скельних сховищах та на місці житла переважно дітей і жінок. Оскільки кількість визначених індивідів незначна, можна говорити саме про тенденцію до такої вибірковості, виражену в пропорції 20 (діти): 8 (жінки): 4 (чоловіки). Поховання в Криму представлено трьома жіночими і трьома дитячими похованнями. Можна припустити, що традиція поховання жінок на місці житла та в скельних сховищах відбиває матрилокальні (матрилокальність — оселення чоловіка в родовій комуні дружини) й матрилінійні (матрилінійність — лічба споріднення по материнській лінії) соціальні риси, необов'язково гінекократичні, в середовищі палеоантропів. Поховання жінок і дітей на місці проживання великої родини або малого роду було освячене матрилокально-родовими соціальними нормами, в основі яких лежала екзогамія. В умовах екзогамних суспільних відносин чоловік належав до чужорідної половини общини.

Як уже відзначалось, середньопалеолітичні неандертальські угруповання були невеликими і складалися звичайно з двох—чотирьох родин, з яких приблизно третина їх членів могла брати участь у полюванні.

Соціальна організація палеоантропів грунтувалася, таким чином, на кровно споріднених відносинах всередині общини. Остання складалася з малих родин і керувалася порядками великої родини або малого роду. Головною ознакою такого соціального об'єднання лишався колективний характер основного виробництва, тобто полювання; розподіл здобичі міг бути породинним. Локалізація окремих вогнищ на місцях мустьєрських поселень (на певній відстані одне від одного) підтверджує сказане.

Мустьєрські общини розташовувалися поблизу одна від одної, і тому між ними повинні були скластися постійні зв'язки, які грунтувалися не стільки на підтриманні економічних контактів, що, певно, виникали в критичні періоди нестачі їжі, скільки на родинно-шлюбних відносинах. Проте важко сказати, чи тоді були групові шлюбні відносини, чи вже складалася парна родина в її класичному розумінні, тобто як цілком незалежний осередок, що входив до общинного колективного господарства.

Для мустьєрської общини неодмінним був природний поділ праці за статтю і віком. Схематичний поділ двох основних знарядь праці — гостроконечника і скребла — за їх чоловічою і жіночою трудовою належністю є лише натяком на фактичне обгрунтування поділу праці у палеоантропів за статевою ознакою. Такий поділ повинен був існувати внаслідок біологічних статевих відмінностей і необхідності виконувати різну за характером роботу, щоб підтримувати життя родини, роду. Анатомічне і рентгенологічне вивчення кісток жінки з Киїк-Коби встановило в неї патологічні зміни в колінних суглобах. В ділянці наколінника помітне розростання кісткової речовини, що сталося, як вважають анатоми, внаслідок тривалого стояння на колінах під час важкої праці. Це явище пов'язують з трудовою домашньою діяльністю жінки. Все, що стосувалося полювання, належало чоловікові. У хатньому господарстві, вихованні дітей, зберіганні вогню використовувалася жіноча праця.

Середньопалеолітичні пам'ятки України є важливим історичним джерелом не тільки внаслідок своєї численності. Вони дуже різноманітні за типами: це і відкриті поселення, і печерні сховища, і короткочасні стійбища, і мисливські бівуаки, і місця видобування кременю, і майстерні, де він оброблявся. Різноманітні мустьєрські пам'ятки і за своїм культурно-етнографічним забарвленням, що дає можливість групувати їх за спорідненістю. Відмінність або подібність техніки виробництва крем'яних знарядь дають уявлення про різні або спільні етнографічні традиції, притаманні мустьєрським соціальним об'єднанням.

У Донбасі, в басейнах річок Вовчої та Сухих Ялів, знайдено скупчення розщеплених кременів, готові знаряддя. Велику кількість нуклеусів, або ядрищ, з яких сколювалися плоскі відщепи (заготовки для гостроконечників, скребел та інших виробів), знайдено у товщі терасоподібного берегового виступу поблизу с. Антонівки Мар'їнського району Донецької області. Це найбільша мустьсрська пам'ятка з небагатьох відомих у східній частині України. Вона свідчить про досить сталу заселеність східних районів України у середньому антропогені.

Найбільш відомим в Україні і за її межами районом поширення мустьєрських місцезнаходжень є Крим. Тут зосереджені печерні поселення, де збереглися шари з культурними залишками палеоантропів, які залягають у стратиграфічному порядку, тобто у горизонтах, що послідовно відкладалися від найдавніших до пізніх. У цих шарах часто помітні лінзи вогнищ з попелом і вуглинами, кістки тварин, плями червоної вохри, що використовувалася для розпису тіла. Мікроскопічним аналізом вмісту культурних шарів виявлено і пилок стародавніх рослин, занесений вітром і немовби законсервований у сухих суглинистих відкладеннях печер.

У 1924 р. в результаті систематичних пошуків пам'яток палеоліту в Криму був відкритий вже згадуваний грот Киїк-Коба. Він утворився внаслідок вимивання і вивітрювання породи. Розміщений грот під карнизом високого нагір'я, одного з відрогів Довгоруківської яйли, на висоті близько 90 м над рівнем бурхливої гірської р. Зуї. Грот добре захований у лісових хащах плато. Загальна площа його трохи перевищує 100 м2. У середньому палеоліті грот був двічі заселений, причому мешканці, які залишили нижній культурний шар, освоїли близько 70 м2 площі грота, площа верхнього культурного шару сягала 50 м2. Неподалік від грота є джерело, яким, безсумнівно, користувалися неандертальці. Тут, крім великої кількості різноманітних залишків діяльності стародавньої людини, виявлено частини кістяків палеоантропів.

На житловому майданчику грота, перекритому нависаючою скельною стелею, збереглися місця стародавніх вогнищ. У нижньому шарі виявлено залишки одного вогнища, у верхньому — трьох. На житловому майданчику зустрічається розколений кремінь, знаряддя, кістки тварин, вуглини. Знаряддя з нижнього шару простіші, ніж з верхнього. Помітна примітивність прийомів розколювання крем'яних жовен і загальна технічна недосконалість як заготовок, так і самих знарядь. Для верхнього культурного шару характерна наявність вже вироблених форм крем'яних знарядь, представлених гостроконечниками і скреблами.

Матеріальна культура мешканців верхнього культурного шару Киїк-Коби, з яким, до речі, пов'язують обидва виявлені тут поховання, досягла досить високого рівня. Про це свідчить майстерність обробки кременю, вміння надавати знаряддям потрібної форми, незважаючи на те що кремінь дуже твердий, малопластичний і крихкий мінерал.

Кістки тварин не йшли на виготовлення знарядь праці, хоча вже використовувалися як коваделка при обробці знарядь. Втім, наприкінці епохи мустьє вже були перші спроби виготовлення знарядь (зокрема шил) з кісток.

У процесі розкопок у Киїк-Кобі на житловому майданчику вдалося виявити деякі побутові деталі, пов'язані з використанням грота як сховища. Було простежено, що палеоантропи верхнього шару відгородили своє печерне житло від холодних вітрів якимось заслоном, спорудженим, можливо, з гілок, укріплених в основі за допомогою каміння. В одній з бокових ніш у Киїк-Кобі збереглися кістки тварин.

Палеоантропи з Киїк-Коби, очевидно, добре оволоділи різними способами полювання на велику й дрібну дичину. Користуючись дротиком, а можливо, й вогнем, вони заганяли тварин на скелясті урвища. За кістками, знайденими в гроті, визначено 26 видів тварин, а також близько 50 видів птахів.

Основними промисловими тваринами були мамонт, зубр, сайга, гігантський олень, благородний олень, шерстистий носорог, дикий кінь, осел, кабан. Здобиччю ставали й хижаки — ведмідь, вовк, лисиця, печерна гієна. Про масштаби і цілеспрямованість полювання можна судити на підставі кісток тварин, знайдених під час розкопок поблизу с. Старосілля. Підраховано, що старосільськими палеоантропами було забито близько тисячі особин дикого осла. Кількість особин промислових тварин інших видів, знайдених у Старосіллі, сягає півтора десятка. В цілому фауністичний комплекс з Киїк-Коби (так само як і старосільський) має яскраво виражений степовий характер з домішкою лісових форм; він немовби підказує географічне розташування мустьєрського поселення на межі степу і лісових передгір'їв.

Природні умови Криму сприяли розвитку полювання на лісового і степового звіра та широкому збиральництву диких рослин, насамперед у лісах. У Криму виявлено сліди короткочасних зупинок палеоантропів на високих передгір'ях і навіть на яйлах.

Вивчення тогочасної фауни і флори Криму дає підставу гадати, що там був помірний клімат з яскраво вираженою континентальністю, переважали степи, навіть напівпустельні ландшафти. Однак поява (хоча й не часта) у другій половині епохи мустьє альпійської галки та холодолюбних тварин — песця, північного оленя, шерстистого носорога (Киїк-Коба, верхній шар; с. Старосілля) свідчить про наближення нового похолодання, пов'язаного з поширенням із півночі льодовика. Є й археологічні свідчення настання суворіших умов життя у другій половині мустьєрської епохи. Під час розкопок Чокурчинського грота в Сімферополі виявлено своєрідні завали великих кісток, особливо мамонта, зосереджені біля самого грота. Така ж картина виявлена і при розкопках Вовчого грота у Східному Криму, неподалік від смт. Зуї. Уважне вивчення завалів навело археологів на думку, що вони є залишками житлових споруд, які існували одночасно з печерними сховищами. Ними користувалася, очевидно, найслабіша частина общини під час негоди.

Доказом того, що у другій фазі мустьєрської епохи палеоантропи споруджували округлої форми житла типу яранг, є розкопки поселень Молодове І та V на Дністрі (Кельменецький район Чернівецької області). Тут, на глибині понад 10 м, знайдено залишки довгочасного житла округлої форми діаметром 5—8 м. Крім основної, центральної, житлової камери, воно мало ще дві прибудови. Споруди типу яранг, що з'явилися у зв'язку з похолоданням, набули поширення у пізньому палеоліті.

bigmir)net TOP 100