Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Племена неолітичної епохи. Природне оточення. Прогрес у розвитку економіки

Реферат

На главную
Реферати з історії України

У другій половині VI тисячоліття до н. е. в житті первісного населення Східної Європи, і зокрема населення, що жило на сучасній території України, відбулися великі зміни, особливо в його економіці. У цей час поряд з традиційними формами господарства — мисливством, рибальством і збиральництвом — набули розвитку скотарство й землеробство. Перехід населення від привласнення дарів природи до свідомого їх відтворення був важливим етапом в історії людства, значення якого важко переоцінити. Нові способи добування продуктів харчування шляхом вирощування культурних рослин і розведення свійських тварин стали запорукою існування та дальшого розвитку людства, яке кількісно невпинно зростало. «На самку дикого буйвола, — писав Ф. Енгельс, — треба було полювати, а приручена — вона щороку приносила теля і, крім того, давала молоко».

Відкриття людиною нових, прогресивніших і надійніших способів поповнення харчових ресурсів — землеробства і скотарства — інколи називають «неолітичною революцією». В галузі економіки первісного суспільства це справді була революція, що тривала, однак, протягом багатьох тисячоліть. Розпочалася вона ще в мезолітичний період, коли людина приручила першу свійську тварину — собаку — і робила перші спроби одомашнення свині та бика. В цілому названі вище перетворення в господарстві припадають на епоху неоліту, що в межах сучасної території України тривала з другої половини VI до III тисячоліття до н. е. включно.

Неолітична епоха, за періодизацією Ф. Енгельса, відповідає нижчому й середньому ступеню варварства, коли почалося приручення свійських тварин, вирощування злаків та з'явилося гончарство.

Ландшафт, рослинний і тваринний світ епохи неоліту були дуже близькими до сучасного. Поширенішою була лише лісова рослинність, особливо в лісостеповій смузі України. У той час перехід від Степу до лісової зони простежувався набагато чіткіше, ніж тепер. Зони Лісостепу в теперішньому розумінні слова тоді не було. Так, серед фауністичних решток неолітичного поселення Бузьки в Іркліївському районі на Черкащині, що знаходиться на межі Степу і Лісостепу, переважають типові представники лісової фауни — благородний олень, косуля, бобер та ін.

Значне поширення лісової рослинності сприяло більшій повноводності рік улітку, але весняні повені були не такі високі, як тепер. На затінених лісовою рослинністю просторах Лісостепу і Полісся сніг навесні танув повільніше; вода в основному просочувалася в землю: нею живилися ріки влітку. У зв'язку з деякою зміною режиму рік у наш час місця розташування багатьох неолітичних поселень нерідко заливаються весняними водами.

У неолітичну епоху люди засновували свої поселення на берегах річок, безпосередньо біля води, але на сухих, що не затоплювались у повінь, місцях. Такі ділянки найчастіше траплялися на мисах піщаних (борових) терас, що далеко врізались в луки і підходили близько до русла ріки. Часто неолітичні поселення розташовувалися й на піщаних підвищеннях у заплавах рік або на островах. На півночі України, в Поліссі, неолітичні племена нерідко селилися по берегах повноводих озер, багатих на рибу.

На неолітичних поселеннях будувалися житла, можливо, типу куренів. В їх конструкції використовувалися лоза, очерет, глина. Сліди неолітичних жител вдається зафіксувати лише в тому разі, коли вони хоч трохи були заглиблені у землю. Залишки таких жител прямокутної форми досліджені, зокрема, на неолітичних поселеннях поблизу смт. Саврані Одеської області, біля сіл Торського Заліщицького району Тернопільської області та Незвиська Городенківського району Івано-Франківської області тощо. А в Надпоріжжі, неподалік від Дніпропетровська, на о. Сурському, розкопано невелике поселення, що складалося з трьох жител, розміщених навколо спільного дворика. Планування поселень та житлобудування неолітичної епохи на Україні за браком даних вивчені ще дуже слабо.

За новітніми археологічними даними, у межах Східної Європи спочатку з'явилося скотарство, і лише потім неолітичне населення почало вирощувати злаки. Ці нові форми господарства склалися тут на кілька тисячоліть пізніше, ніж у країнах Стародавнього Сходу, звідки, очевидно, і проникла сюди сама ідея сільськогосподарських занять. З Стародавнього Сходу були занесені, зокрема, всі культурні злаки, дикі предки яких у межах Східної Європи не росли. Розвиток скотарства на сучасній території України відбувався дещо інакше, ніж на Сході. Якщо там приручення тварин розпочалося з одомашнення вівці й кози, то в межах сучасної України першими прирученими тваринами стали свиня та бик. Цих тварин, дикі предки яких у великій кількості водилися в Європі, на сучасній території України почали приручати ще в пізньомезолітичний час (VII—VI тисячоліття до н. е.). Вівця й коза, дикі предки яких на Україні невідомі, потрапили сюди лише наприкінці V — у IV тисячолітті до н. е., мабуть, у прирученому стані. Ще пізніше був одомашнений кінь. Його широке використання в господарстві первісного суспільства відоме лише в епоху міді.

Початок землеробства, зокрема вирощування злаків, на південному заході Східної Європи (Україна, Молдавія) припадає на ранні етапи неоліту, тобто на другу половину VI—V тисячоліття до н. е. Під час розкопок поселень племен буго-дністровської неолітичної культури виявлено керамічні вироби з відбитками зерен і полови злаків. За визначенням ботаніків, вони належать трьом видам: пшениці, ячменю та просу. Племена іншої неолітичної культури України, що дістала в археології назву культури лінійно-стрічкової кераміки, або дунайської, вирощували, крім того, ще жито, овес та вику.

Розміщення неолітичних поселень по берегах річок та озер пояснюється тим, що поряд із землеробством і скотарством у той час важливу роль у житті населення продовжували відігравати старі форми господарства — мисливство, рибальство і збиральництво. Особливо значного розвитку в неоліті набуло рибальство. Риби в річках і озерах водилося багато, а прийоми й засоби її виловлювання стали більш досконалими. Виник, зокрема, спосіб зимового підлідного рибальства, що значно полегшувало існування людини в зимовий час. У розпорядженні неолітичних рибалок були сітки, вудки з кістяними гачками, знаряддя для прорубування ополонок; рибу виловлювали і за допомогою різноманітних загородок з дерева.

Люди неолітичної епохи вже використовували різні засоби пересування по воді, зокрема човни. Виготовляли їх з одного стовбура дерева, випалюючи в ньому порожнини та стісуючи горілий шар кам'яним теслом. У такий спосіб було виготовлено човен, виявлений під багатометровою товщею відкладів р. Осколу. На його внутрішніх стінках сліди такої обробки простежувалися дуже добре.

У північних заліснених районах України, де долини повноводих рік дуже багаті на дрібні затоки й озера, рибу ловили переважно за допомогою «заколів» — спеціальних загородок, що нагадували плетені з лози тини. У такий спосіб люди заздалегідь відгороджували від основного русла ріки затоку, куди восени і навесні під час повені проникала риба. Намагаючись повернутися назад під час спаду води, риба потрапляла в розставлені сіті й верші. Таким чином можна було навіть регулювати вилов риби залежно від конкретних потреб рибальського колективу. В періоди особливо вдалого лову рибу, очевидно, заготовляли і про запас.

У більш північних заліснених районах України поряд з рибальством помітну роль відігравало також мисливство. Серед фауністичних решток, виявлених на поселеннях, є багато кісток благородного оленя, косулі, дикого кабана, бобра, зайця тощо. Полювали за допомогою лука, стріл та списів з крем'яними вістрями. Рибальство, мисливство та збиральництво протягом усього року забезпечувало потреби населення в продуктах харчування. Тому лісові племена в сучасних межах України, як і на північніших територіях Східної Європи, майже до самого кінця неолітичної епохи так і не знали скотарства та землеробства.

Отже, «неолітична революція» в розумінні переходу населення до відтворюючих форм господарства охопила не всю територію України. Вона, зокрема, не торкнулася північно-східних її районів, хоча керамічне виробництво у населення цієї території досягло вже досить значного розвитку, а набір знарядь праці повністю відповідав неолітичному.

Прогрес у розвитку економіки неолітичного суспільства торкнувся не тільки господарства, а й багатьох сторін виробничої діяльності та побуту населення. В епоху неоліту значно вдосконалилася техніка виготовлення знарядь праці. Виникли, зокрема, нові способи обробки кам'яної сировини — шліфування, свердління й розпилювання; з'явилися нові типи інструменту — сокири, великі кам'яні ножі, вістря до дротиків і списів з двобічною обробкою тощо. Особливо велике значення мало поширення знарядь для обробки дерева — сокир, доліт і тесел, які використовувалися при будівництві житлових і господарських споруд, плотів, човнів тощо. Сокири й тесла, що виготовлялися з кременю або інших кам'яних порід, мали вже досить досконалу клиноподібну форму, старанно відшліфоване гостре лезо.

Важливим кроком людства на шляху пізнання природи й опанування її ресурсами стало винайдення в епоху неоліту керамічного посуду. Перші спроби виготовлення глиняного посуду, можливо, робилися ще в мезоліті. Відкриття секрету перетворення виробів із м'якої і пластичної глини в тверді «кам'янисті» предмети було, безперечно, для свого часу важливим винаходом. Керамічний вогнетривкий посуд відразу став незамінним у побуті й господарстві. З його появою вперше склалися умови для приготування достатньої кількості вареної їжі та надійнішого зберігання харчових запасів.

Нові, ефективніші способи господарства, як і вдосконалення старих традиційних форм добування продуктів харчування — полювання, рибальства, сприяли помітному зростанню в неолітичну епоху кількості населення. В сучасних межах України виявлено близько 500 неолітичних поселень і тимчасових стоянок. Розташовані вони в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули тощо. Не знайдено неолітичних місцезнаходжень лише на узбережжях малих річок, що, як і безводні степові простори, в неоліті, мабуть, не були заселені людиною. До найбільш густо заселених районів належали території з обширними мисливсько-рибальськими угіддями, з багатими запасами крем'яної сировини, необхідної для виготовлення знарядь праці. Такими районами, зокрема, були долина Сіверського Дінця, Волинь, Середня Десна та ін.

Незважаючи на значне вдосконалення знарядь праці, поширення нових форм господарства, умови життя в неоліті лишалися досить тяжкими. Середній вік життя людини неолітичної епохи на сучасній території України, за даними підрахунків по Дереївському І, Вільнянському і Вовнизькому І могильниках, становив 30—32 роки.

Важливі досягнення в економіці неолітичного населення мало позначилися на соціальній структурі тогочасного суспільства. Як вважають дослідники, ще наприкінці мезоліту — на початку неоліту виникають племена, складається родоплемінна організація первісного суспільства. Район поширення окремих племен та їх груп для неолітичної епохи визначається на підставі вивчення залишків матеріальної культури. Це насамперед кераміка, знаряддя праці, предмети мистецтва, поховання тощо. Групи стоянок, поселень, могильників, де виявлено спільні типи знахідок, виділяються в археологічні культури. Прийнято вважати, що кожна культура відповідає окремому племені чи групі споріднених племен.

Для розуміння культурно-етнічного складу населення епохи неоліту особливо велике значення має вивчення кераміки — особливостей форм посуду, його орнаменту, технології виготовлення. Якщо вдатися до порівняння, то можна сказати, що кераміка з її різноманітним декором і формами посуду має для розуміння етнічного складу неолітичного населення приблизно таке ж значення, як національний одяг для вивчення етнічних рис народів.

Отже, вивчаючи неолітичні культури, археологи тим самим наближаються до розуміння конкретної етнічної історії населення сучасної території України у VI—III тисячоліттях до н. е.

bigmir)net TOP 100