Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Культурно-господарські райони та основні періоди розвитку неолітичних племен

Реферат

На главную
Реферати з історії України

На підставі викладеного вище можна дійти висновку, що господарство неолітичних племен сучасної території України розвивалося нерівномірно, так само як нерівним був і їхній культурний розвиток. У той час як на південному заході і півдні України (в басейнах Південного Бугу і Дністра, у Нижньому Подніпров'ї та в Криму) вже наприкінці мезоліту — на початку неоліту почали розвиватися відтворюючі форми господарства — землеробство та скотарство, на півночі й північному сході продовжували існувати старі, традиційні привласнюючі способи добування продуктів харчування. Таким чином, на сучасній території України в неолітичну епоху простежуються дві великі культурно-господарські зони: південно-західна землеробсько-скотарська і північна (північно-східна) мисливсько-рибальська.

Перша, землеробсько-скотарська, зона охоплювала Лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я та Закарпаття, де жили носії буго-дністровської, дунайської, буковогорської і тиської культур. Другу культурно-господарську зону — Подніпров'я, Лісостепове Лівобережжя і Полісся — населяли племена дніпро-донецької культури та культури ямково-гребінцевої кераміки.

Населення зазначених культурно-господарських зон різнилося між собою не тільки способом ведення господарства, що становило одну з найголовніших їх відмінностей. Вони, по суті, представляли два різних світи в галузі матеріальної культури, що характеризувалися зовсім відмінними типами знарядь праці, кераміки, поселень і житла. Різними в них були і вияви духовної культури, вірування, прикладне мистецтво, поховальні обряди тощо. Населення цих зон деякою мірою різнилося і антропологічними особливостями.

Для матеріальної культури землеробсько-скотарського населення південно-західної території України були властиві шліфовані сокири й тесла, різноманітні типи досить досконалих форм плоскодонного (зрідка — округлодонного) посуду. Поселення тут звичайно мали великі розміри, були довготривалі, житла — наземні, прямокутних обрисів. Племена південно-західного ареалу культур — дунайської, буго-дністровської та інших — належали переважно до різних груп так званого середземноморського антропологічного типу. Вони мали відносно низький зріст, вузьке обличчя і, мабуть, темнішу, ніж у неолітичного населення півночі, пігментацію волосся й шкіри. Ховали небіжчиків у скорченому положенні, на лівому чи правому боці, із зігнутими руками так, що кисті знаходилися перед обличчям. Померлим клали знаряддя праці й ставили посуд з їжею чи питвом. У племен дунайської та буго-дністровської культур склався волютово-меандровий тип орнаменту.

Поселення мисливсько-рибальських племен мали звичайно невеликі розміри. Сокири й тесла тут виготовлялися переважно з кременю. Здебільшого вони були тільки оббиті, без шліфування. Глиняний посуд, як правило, — гостродонний, прикрашений штампованим орнаментом — ямками, наколами та відбитками гребінця. Гостродонність посуду, як вважають дослідники, свідчить про відсутність у населення цієї зони печей з плоским черенем, а також столу. Взагалі культура племен північно-східних районів була набагато примітивнішою порівняно з культурою населення Причорномор'я, Подністров'я та Побужжя.

На півночі й північному сході сучасної території України — в Подніпров'ї, на Лівобережжі й Поліссі, як і на північніших територіях всієї Східної Європи, жили так звані пізньокроманьйонські племена, які, зокрема, виступали носіями дніпро-донецької культури. Це були високорослі кремезні люди (середній зріст чоловіка перевищував 170 см, а його пересічна вага сягала 75,5 кг), з помітною вилицюватістю і, певно, відносно світлою пігментацією волосся та шкіри. Це населення, а також племена культури ямково-гребінцевої кераміки, що належали, як і кроманьйонці, до групи північних європеоїдів, створили своєрідний прямолінійно-геометричний орнамент. У них виробився свій ритуал поховань. Небіжчиків клали у випростаному положенні, на спині. Поруч нерідко знаходять знаряддя праці й предмети озброєння, але посуд відсутній. За віруваннями цих племен, їжа і питво в могилу, мабуть, не ставились. Тут виникли колективні могильники з широким використанням у ритуалі пофарбування червоною вохрою.

Відзначені нерівномірність і нерівність культурно-історичного розвитку населення південно-західних та північно-східних районів сучасної території України пояснюються як особливостями природно-географічного положення, так і факторами соціально-історичного порядку.

На півдні Східної Європи, у зв'язку зі збільшенням кількості населення при відносно бідному на ресурси харчування природному оточенні, раніше виникла необхідність переходу племен до скотарства й землеробства. Цьому сприяла близькість центрів ранніх високорозвинутих культур Середземномор'я та Близького Сходу. Племена південно-західних районів України — буго-дністровської, дунайської культур — були, крім того, генетично близько споріднені з населенням Балкан і Середземномор'я. Все це, природно, сприяло більш швидкому проникненню до них культурних надбань Стародавнього Сходу.

Зовсім в інших умовах жили племена північних районів сучасної території України, особливо носії культури ямково-гребінцевої кераміки. Тут, у залісено-озерному краї, були сприятливіші умови для мисливства та рибальства, і тому потреба у землеробстві й скотарстві ще не виникала. До того ж вони були віддалені від центрів передових на той час культур. Усі ці фактори спричинилися до більш повільного розвитку культури населення північно-східної зони.

Межа між названими етнокультурними районами проходила через лісостепову зону сучасної території України, але вона ніколи не була сталою. В результаті міжплемінних контактів поширювалися надбання культури, зміщувалися й переселялися племена, що спричинялося до зміни меж цих зон. Саме тут, у лісостеповій зоні, розселювалися племена, для культури яких властиві ознаки як одного, так і другого етнокультурного масивів. До таких, так би мовити, «проміжних» культур належать, зокрема, дніпро-донецька, сурська (в Надпоріжжі) та певною мірою буго-дністровська.

Племена дніпро-донецької культури належали до пізніх кроманьйонців і мали північне походження, але вони, як і населення південного заходу сучасної території України, вже знали скотарство та землеробство. Буго-дністровські племена, навпаки, походили з півдня, але переважаючою формою господарства у них були мисливство й рибальство. Під впливом культури Подніпров'я тут довго утримувався поряд з плоскодонним гостродонний посуд, прикрашений геометрично-прямолінійним орнаментом. Поєднання мисливсько-рибальського та скотарського господарства було властиве і для сурських племен.

Вивчення матеріальної і духовної культури неолітичних племен дає можливість простежити основні історичні події, що відбувалися на сучасній території України у VI—III тисячолітті до н. е.

На підставі аналізу речових знахідок і виявів духовної культури в сучасних межах України дослідники розрізняють близько десяти етнічних груп населення, що відповідали окремим племенам і групам споріднених племен. На жаль, їхня культура та історія вивчені ще не з однаковою повнотою. Краще досліджені племена долин Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра та поліських районів північного сходу республіки. Менше відомо про населення Криму, Приазов'я, Причорномор'я та Волині. На території України також слабо вивчена культура неолітичних племен Закарпаття, куди проникли племена так званої тиської та буково-горської культур, основний район розселення яких знаходився на сучасній території Чехословаччини й Угорщини.

Вивчення історії неолітичних племен сучасної території України дає можливість виділити тут п'ять груп племен: буго-дністровську, дунайську, сурську, дніпро-донецьку та культуру ямково-гребінцевої кераміки. Ці племена, що виступили на історичну арену в різні часи, займали значні простори, а їхня культура розвивалася протягом одного-двох тисячоліть.

Історію неолітичного населення VI—III тисячоліття до н. е., що жило на сучасній території України, можна поділити на три основні періоди — ранній, середній і пізній, тривалістю від 800—900 до 2000 років кожний. Головними факторами, шо визначали межі цих періодів, були насамперед значні зрушення в соціально-економічному розвитку тогочасного суспільства або помітні зміни в етнічному складі населення.

bigmir)net TOP 100