Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Ранньонеолітичні племена

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Ранній період історії неолітичного населення, що жило в сучасних межах України, тривав починаючи з другої половини VI до початку IV тисячоліття до н. е. У цей час відбувався перехід від мезоліту до неоліту лише у племен, що жили на південному заході й півдні України, де спочатку склалася буго-дністровська культура, а дещо пізніше — культура лінійно-стрічкової кераміки (дунайська культура).

Територія, на якій оселилися буго-дністровські племена, охоплювала всю середню течію Південного Бугу і значні райони в долині Дністра, у сучасних межах Молдавії. На Україні переважно у межах Вінницької області, зокрема поблизу сіл Печери Тульчинського району, Скибинців Тростянецького району, Сокільця Гайсинського району та інших, виявлено і досліджено залишки близько 60 поселень буго-дністровських племен. Племена буго-дністровської культури частково займали також територію сучасних Кіровоградської та Одеської областей, де виявлені поселення Сабатинівка, Саврань та ін.

Буго-дністровська культура є найбільш ранньою на сучасній території України. Вона склалася на основі місцевих мезолітичних племен приблизно в другій половині VI тисячоліття до н. е. На її розвиток значний вплив справляли неолітичні племена Балкан і Нижнього Подунав'я, звідки до буго-дністровців проникали навики ведення відтворюючих форм господарства, зокрема землеробства і скотарства. Проте в їх житті важливу роль продовжували відігравати мисливство і рибальство.

Посуд племен буго-дністровської культури представлений горщиками і мисками-чашами, форма, технологія виготовлення та особливо мотиви орнаменту яких свідчать про етнічну самобутність культури цих племен. Племена буго-дністровської культури виробили свої, не властиві жодній з інших культур на сучасній території України, орнаментальні мотиви, основу яких утворюють криволінійні композиції з крапковим або прокресленим заповненням між смугами основи композиції. Картографування знахідок посуду з цим орнаментом чітко окреслює район поширення буго-дністровських племен. Саме на підставі типологічного зіставлення форм посуду й орнаментальних схем встановлюється генетична спорідненість буго-дністровських племен з населенням Балкан.

Як уже зазначалося, культура буго-дністровських племен розвивалася під впливами, що йшли з Балкан і Нижнього Подунав'я, заселених у той час спорідненим середземноморським населенням. Але у другій половині раннього неоліту напрями культурних зв'язків значно змінюються. Внаслідок проникнення в район Південного Бугу помітних впливів з Подніпров'я замість пануючого раніше зигзаго-меандрового орнаменту тут склався геометрично-прямолінійний стиль, властивий населенню північно-східного етнокультурного району. Змінився і спосіб нанесення візерунка — замість лінійно-прокресленого дедалі частіше застосовується штамповий орнамент (зокрема, нанесення відбитків гребінця), характерний для населення Подніпров'я. Поступова втрата буго-дністровськими племенами «балканських» рис пояснюється проникненням на південь кроманьйонського населення раннього етапу дніпро-донецької культури.

Наприкінці V — на початку IV тисячоліття до н. е. буго-дністровська культура, що проіснувала понад тисячу років, припиняє свій розвиток, а її носії сходять з історичної арени. Деякі дослідники вважають, що вони взяли участь у формуванні трипільської культури епохи міді.

У середині V тисячоліття до н. е. в сучасних межах України з'явилися дунайські племена, для яких була властива лінійно-стрічкова кераміка. Проникнувши сюди з Центральної Європи, вони розселилися на території сучасних західних областей України, де проіснували приблизно 400—500 років. Дунайські племена лінійно-стрічкової кераміки на сучасній території України займали відносно невелику площу. Їх пам'ятки виявлено на Верхньому та Середньому Подністров'ї, а також на Західній Волині. Це єдина із неолітичних культур на території України, що вважається цілком прийшлою. Культура племен лінійно-стрічкової кераміки склалася десь у Подунав'ї і в V тисячолітті до н. е. поширилася на величезні простори Європи: від Франції і Голландії на заході до Молдавії і західних областей України на сході.

У межах України відомо близько 30 поселень дунайських племен. Серед них найповніше дослідженими є поселення поблизу сіл Незвиська, Торського, Нотованого (на Верхньому Дністрі), в уроч. Гнідава поблизу Луцька (басейн р. Стиру). У Незвиську і Баєві, поблизу Луцька, виявлено по одному похованню, що супроводжувалися типовим для культури цих племен посудом. Найбільш східним пунктом проникнення такого посуду є нещодавно відкрите поселення з лінійно-стрічковою керамікою поблизу с. Ольшаниці на р. Горині.

Район поширення дунайських племен легко встановлюється за характерною керамікою з досить оригінальним, єдиним у своєму роді волютово-меандровим орнаментом, що складається з стрічок і тонких ліній, прокреслених якимсь гострим інструментом. Вражає виняткова одноманітність посуду з цим орнаментом на величезних просторах Європи. Своєрідними тут були й інші речі, зокрема характерні кам'яні шліфовані сокири у вигляді черевичної колодки. На території України такі знаряддя за межами поширення дунайського населення з лінійно-стрічковою керамікою не використовувало жодне з племен неолітичного і пізнішого часу. На поселеннях культури лінійно-стрічкової кераміки знаходять багато вкладишів до серпів, а також зернотерки. Економіка дунайських племен уже майже повністю базувалася на землеробстві та скотарстві. Це — одна з «класичних» землеробсько-скотарських неолітичних культур Європи.

Лінійно-стрічкова кераміка, тесла у вигляді черевичної колодки, високий рівень розвитку землеробства і житлобудування становлять етнографічну рису культури дунайських племен сучасної території України і суміжних більш західних територій Європи. На поселеннях племен цієї культури знайдені прясла і важки від ткацьких верстатів, що свідчить про уміння прясти пряжу та виготовляти з неї тканини. Крім дунайського населення, на території України ткацтва на той час не знало жодне з неолітичних племен.

За антропологічними ознаками дунайські племена, як уже зазначалося, належали до середземноморського антропологічного типу. Це були люди середні на зріст, з тонкими, грацільними рисами обличчя, вузьколиці, з видовженою формою черепа. Померлих вони ховали в індивідуальних ямах, у скорченому положенні, на боці, посипаючи порошком червоної вохри. В могилу ставили глиняний посуд і клали знаряддя праці.

Дунайське населення, що принесло з собою високорозвинуте землеробсько-скотарське господарство, тривалий час сусідило з буго-дністровським. Райони поширення поселень цих культур на Середньому Дністрі близько сходяться, хоча між ними, мабуть, лежала смуга «нічийної» землі завширшки близько 50—70 км. Носії обох культур вступали в міжплемінні контакти, про що свідчать знахідки керамічних імпортів: буго-дністровських на поселеннях дунайських племен і, навпаки, лінійно-стрічкової кераміки на поселеннях буго-дністровських племен.

Проіснувавши у сучасних межах України кілька століть, наприкінці V тисячоліття до н. е. дунайські племена зникли, не лишивши в пізніших місцевих культурах помітного сліду.

Майже одночасно з дунайськими племенами в Закарпатті з'явилося населення тиської та буковогорської культур, які, на жаль, вивчені ще дуже слабо. Можна лише сказати, що це були землеробсько-скотарські племена. На зайнятій ними території були великі поклади обсидіану, з якого вони виготовляли знаряддя праці та предмети озброєння. Звідси обсидіан потрапляв до всіх навколишніх племен.

Названі землеробсько-скотарські культури південного заходу розвивалися в той час, коли вся сучасна північна територія України (і Східної Європи) ще була заселена мезолітичними племенами, що займалися мисливством і рибальством.

У середині V тисячоліття до н. е. «неолітична революція» охопила також Подніпров'я, де з'явилися спочатку неолітичні сурські племена, а дещо пізніше — дніпро-донецькі.

Сурські, або сурсько-дніпровські, племена заселяли переважно Надпоріжжя. Тут на островах і прибережних скелях виявлено близько 20 їхніх поселень та стоянок. На о. Сурському, поблизу Дніпропетровська, розкопано невелике поселення з наземними житлами типу куренів. Житло сурської культури досліджено також на о. Шулаєвому, в тому ж районі. Територія розселення сурських племен в основному обмежувалася порожистою частиною Дніпра, хоча сліди їх перебування зафіксовано і в Приазов'ї, зокрема на поселенні поблизу Кам'яної Могили. Далі на північні лісостепові території Подніпров'я сурські племена, мабуть, не проникали. Знахідок, які б свідчили про їхнє перебування на цій території, поки що немає. Виняток становить долина р. Орелі, де в останні роки поблизу Перещепина Дніпропетровської області виявлено тимчасове поселення з керамікою сурського типу.

Сурські племена займалися переважно рибальством, хоча вже знали й свійських тварин. Набір знарядь праці племен сурської культури відповідає рибальському способу господарства. Особливо високої досконалості досягла техніка обробки кістки і виготовлення з неї різноманітних виробів: рибальських гачків, вістер стріл, гарпунів, кинджалоподібних знарядь. З кістки виготовлялися також лощила, швацькі голки тощо. Трапляються вироби, в яких дослідники вбачають голки для плетіння сіток. За досконалістю техніки виготовлення кістяних знарядь і асортиментом останніх сурська культура не має собі рівних серед неолітичних культур на сучасній території України.

Своєрідним був у сурських племен і посуд. Вартим уваги є насамперед те, що на відміну від сусіднього неолітичного населення вони досить широко використовували посуд, виготовлений з м'яких порід каменю. Відбиток самобутності лежить і на керамічних виробах. Глиняні горшки виготовлялися тільки гостродонні. По добре загладженій поверхні посуду наносився своєрідний, властивий лише цій культурі візерунок, що найчастіше включав широкі лінії, ряди заглибин неправильних обрисів, зигзагоподібні фігури тощо.

Сурське населення було, мабуть, нечисленне. Це підтверджується, зокрема, обмеженістю території поширення культури та відносно незначною кількістю поселень. Про походження цих племен щось певне сказати важко. Можливо, ця культура склалася у місцевих мезолітичних племен Нижнього Подніпров'я і Приазов'я, але це питання ще чекає свого розв'язання. Незаперечним є лише те, що район складання сурської культури пов'язується з степовим півднем України.

Цікаво, що неолітичне населення, якоюсь мірою споріднене з сурським, проживало також у гірській частині Криму, де виявлено поселення типу Кая-Араси. Неолітичні племена в Криму селилися на узбережжях річок, де мешкали або в гротах під навісами (Таш-Аїр, Заміль-Коба), або на відкритих місцях, споруджуючи наземні житла. Неолітичні поселення виявлено також на кримських яйлах (Ат-Баш, Балин-Кош). Залісеність території гірської частини Кримського півострова надала неолітичній культурі цього району своєрідних рис, помітної відособленості.

Сурські племена рано вступили в безпосередній контакт з пізньокроманьйонським дніпро-донецьким населенням. Якими були відносини між цими етнічно різними групами населення — мирними чи ворожими, сказати важко. Можливо, перших пізньокроманьйонських пришельців, що почали проникати на південь ще в мезолітичний час, аборигени Надпоріжжя зустрічали не зовсім дружелюбно. Про це свідчать спостереження над похованнями в пізніх мезолітичних могильниках, де виявлено значну кількість кістяків людей, загиблих від стріл і списів в якійсь збройній сутичці. Серед вістер до списів, знайдених у кістяках, є кістяні наконечники, типові для сурської культури. Поступово відносини між північними пришельцями й аборигенами, які наприкінці раннього неоліту жили вже впереміш, значно поліпшились. Про це свідчать незаперечні риси спільності в розвитку обох культур. Дніпро-донецьке населення, зокрема, запозичило у сурського спосіб виготовлення кам'яних сокир-тесел. Сурські племена в свою чергу сприйняли від дніпро-донецьких прийоми орнаментування посуду за допомогою гребінцевого штампа.

Сурські племена і раннє дніпро-донецьке населення співіснували до початку IV тисячоліття до н. е., коли культура перших зникла.

У цей час (кінець V — початок IV тисячоліття до н. е.), як зазначалося, зійшли з історичної арени і племена буго-дністровської та дунайської культур. Ці досить важливі зміни в етнічному складі населення епохи неоліту, як і поява на південному заході сучасної території України перших культур мідного віку, знаменують собою кінець раннього і початок середнього періоду в історії розвитку неолітичних племен, що жили в сучасних межах України.

bigmir)net TOP 100