Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Соціальний устрій та духовна культура неолітичного населення

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Численні дані, одержані в процесі розкопок неолітичних поселень та могильників на території сучасної України й суміжних місцевостей, свідчать, що для неолітичного суспільства були характерні ознаки, властиві всій первіснообщинній формації людства. Основою виробничих відносин була спільна власність на засоби виробництва і продукти праці. Ще не існувало приватної власності і не склалися соціально-економічні умови для експлуатації людини людиною. Недосконалість знарядь виробництва і низька продуктивність праці виключали індивідуальний спосіб ведення господарства.

Основним виробничим осередком неолітичного суспільства був, мабуть, рід. Окремі неолітичні поселення й могильники поблизу них належали, очевидно, окремим родам або кровно спорідненим общинам. Власністю таких родових груп були житлові споруди, свійські тварини тощо. Мабуть, лише деякі знаряддя — лук, стріли, списи — перебували в особистій власності неолітичної людини. Проте вже склалася певна спеціалізація праці, яка підпорядковувалася потребам суспільного виробництва і була його складовою частиною. Ознаки спеціалізації простежуються на складі знахідок з неолітичних поховань. Так, в одному з поховань відомого Маріупольського могильника у Маріуполі виявлено набір різної форми скребачок, ножових пластин, різець і невелике шліфувадло. Дослідники вважають, що це поховання майстра по виготовленню дрібних кістяних речей, у тому числі й дуже поширених тоді прикрас, зроблених з емалі іклів кабана. З дальшим нагромадженням технічних досягнень, посиленням міжплемінних зв'язків наприкінці неолітичної епохи в окремих районах виникає і деяка господарська спеціалізація. На середній течії Сіверського Дінця й на Волині в неоліті та в період раннього металу з'являється значна кількість майстерень по обробці кременю. У Надпоріжжі, де виявлено численні шліфувадла, виготовляли шліфовані сокири і тесла з каменю, частина яких ішла на обмін. Так, шліфовані кам'яні сокири з Надпоріжжя були поширені в долині Дніпра, аж до Десни та гирла Прип'яті включно.

Розкопки неолітичних могильників на Україні переконливо свідчать про відсутність у тогочасного населення майнової нерівності. Серед багатьох вивчених поховань важко знайти таке, яке б виділялося якимись цінностями чи особливостями поховального ритуалу. Всі вони є рядовими похованнями. Про рівноправність членів неолітичних колективів Подніпров'я, можливо, свідчить і наявність у племен дніпро-донецької культури звичаю створювати колективні усипальниці, в яких нерідко налічують десятки поховань.

Слід зазначити, що в деяких похованнях Маріупольського могильника і Микільського у Надпоріжжі виявлено кам'яні навершя булав немісцевої роботи. Вони потрапили до дніпро-донецьких племен, найімовірніше, із Закавказзя або країн Стародавнього Сходу, де їм можна відшукати близькі аналогії. Появу в цей час на території України цих предметів слід розцінювати як ознаку зародження інституту родових старійшин.

Наявність булав, які, найімовірніше, являли собою зброю й одночасно символ влади чоловіків, свідчить про те, що їхня роль у родовому колективі вже була значною. У дніпро-донецького населення Надпоріжжя і Приазов'я, де знайдено булави, досить важливе значення мало скотарство, розвиток якого, як відомо, є однією з найголовніших умов посилення в роді батьківського права.

Археологічні дослідження в сучасних межах України дають багатий матеріал для розуміння вірувань і релігійних уявлень неолітичного населення Східної Європи. Схоже на те, що над спільними поховальними ямами в Маріупольському, Микільському і Лисогірському могильниках у Подніпров'ї стояли якісь примітивні споруди. Небіжчиків клали рядами у заздалегідь викопану яму великих розмірів і присипали червоною вохрою. Серед численних покладень, що супроводжували померлих, — знаряддя праці, прикраси. Навколо усипальниць інколи простежуються сліди тризни у вигляді залишків розбитого посуду та кісток тварин.

Наявність при похованих речей, зокрема знарядь праці, озброєння, символів влади, а на Дністрі — ще й кераміки, свідчить про віру в потойбічне життя. Наприкінці неоліту — на початку епохи міді, можливо, виникає віра в потойбічне існування не тілесної людини, а її душі. Це підтверджується, зокрема, виникненням у неоліті обряду трупоспалення. В похованнях з трупоспаленням виявлено речей, «необхідних» для потойбічного існування душі померлого, не менше, ніж у могилах з трупопокладенням. Так, у неолітичному похованні з трупоспаленням культури лінійно-стрічкової кераміки в с. Незвиську на Дністрі стояло до 20 глиняних посудин.

У неоліті, як і в період палеоліту і мезоліту, під час культових обрядів широко використовувалася червона вохра. Є підстави вважати, що у неолітичного населення Подніпров'я існував культ вшанування вогню та черепів предків. Велика кількість червоної вохри, якою в неоліті засипали небіжчиків у колективних та індивідуальних ямах, на думку більшості дослідників, в уяві первісного населення символізувала вогонь, тепло і домашнє вогнище померлого.

При розкопках Микільського і Лисогірського могильників виявлено також незаперечні сліди застосування під час поховання і реального очисного вогню. Перед черговим похованням вогонь розкладали в центрі усипальниці на вирівняній площадці над усіма попередніми похованнями, присипаними вохрою. Вогонь був досить сильний, про що свідчить обвугленість кісток на значну глибину.

Існування культу вшанування черепів предків підтверджується звичаєм зберігати в колективних усипальницях Подніпров'я не цілі кістяки померлих, а лише їх черепи. Зокрема, в одній із ям Микільського могильника лежало близько 40 черепів, а всі інші кістки були прикопані поблизу.

Одержано й деякі інші дані, що свідчать про складність уявлень і вірувань неолітичного населення Подніпров'я. В багатьох могильниках виявлено поховання дорослих, які перед закопуванням були міцно зв'язані або в щось сповиті. Цей факт, можливо, вказує на страх живих перед мерцями і на спробу в такий спосіб знешкодити останніх.

За типом поховальних ям, що мали човноподібну форму, та їх розміщенням вздовж течії ріки деякі дослідники припускають існування у дніпро-донецьких племен культу ріки. Населення Приазов'я, мабуть, вірило в силу магічних заклинань, що підтверджується зображеннями на Кам'яній Могилі поблизу Мелітополя.

Таким чином, релігійні уявлення неолітичного населення України, що включали елементи анімізму, фетишизму, первісної магії тощо, мали досить складний характер.

Незважаючи на тяжкі умови життя, неолітичне населення приділяло багато уваги діяльності, що не мала прямого відношення до добування засобів існування. Йдеться, зокрема, про прикладне й образотворче мистецтво та певні естетичні поняття й уявлення. Так, свій одяг люди дніпро-донецької культури пишно прикрашали нашивними пластинами, вирізаними з блискучої емалі іклів вепра. Пластини мали різноманітну форму, покривались орнаментом у вигляді нарізок, ліній чи ямок. Ряди таких пластин нашивалися на верхню частину одягу, головні убори, на поли довгих «сорочок». Ними, як і пронизками, виготовленими зі стулок черепашок, прикрашали також пояс. Жінки прикрашали себе численними разками намиста, виготовленого з полірованої кістки, черепашок чи каменю, у тому числі з напівкоштовного каміння — сердоліку, гешіру, яшмоподібної породи тощо. Наприкінці неоліту, як уже згадувалося, з'явилися перші металеві прикраси, зокрема з міді. В Микільському могильнику знайдено золоту підвіску, що є найдавнішою прикрасою з благородного металу, виявленою в межах України.

Білі блискучі пластини, перламутрові пронизки, зуби тварин, нашиті на шкіряний одяг, робили його оригінальним і пишним, дещо схожим на національний одяг сучасних північних народів. Тканин неолітичне населення Подніпров'я, мабуть, ще не знало, бо прясел тут не виявлено.

Розвитку прикладного мистецтва в неоліті сприяла поява кераміки. Глиняний посуд став ідеальним матеріалом для втілення мистецьких задумів первісних майстрів. В епоху неоліту на сучасній території України існувало, як уже згадувалося, два основних орнаментальних стилі; прямолінійно-геометричний та меандрово-волютовий.

Перший був переважно штамповий і складався з рядів ямок, наколів, відбитків гребінця, насічок тощо. В такий спосіб створювалися горизонтальні ряди і смуги, рідше геометричні фігури — трикутники, ромби тощо. Траплявся зигзаг, але криволінійних композицій, як правило, не було. Прямолінійно-геометричний орнамент набув поширення у племен Подніпров'я, Лівобережжя України й Полісся, зокрема у носіїв культури ямково-гребінцевої кераміки та дніпро-донецької культури. Меандрово-волютовий орнамент виконувався переважно за допомогою прокреслених ліній, що інколи створювали цілі стрічки. Візерунок нерідко мав досить складний характер і включав криволінійні композиції — меандр, звисаючі волюти, а також зигзаг тощо.

У неолітичний період орнаментувалася не тільки кераміка. Прості візерунки нерідко зустрічаються і на кістяних знаряддях — гарпунах, кинджалах. Орнаментувалися також кам'яні вироби, наприклад так звані човники, виготовлені з м'якої талькової породи каменю, старанно відшліфовані й покриті складним візерунком. Човники, що їм інколи надавався зооморфний вигляд, є зразками своєрідного мистецтва епохи неоліту Подніпров'я. Призначення таких виробів (їх виявлено понад 100), на жаль, ще не відоме. Деякі дослідники вважають, що це були пристрої для шліфування древок до стріл.

Немає сумніву в тому, що зразки прикладного мистецтва неолітичного населення, що збереглися до наших днів, становлять лише невелику частку багатого набору орнаментів, якими прикрашалися речі, виготовлені з органічних речовин — шкури, дерева.

У могильниках і на поселеннях епохи неоліту на сучасній території України виявлено також зразки образотворчого мистецтва. У землеробсько-скотарських племен, наприклад, з'являються перші антропоморфні статуетки. На північніших територіях Східної Європи відомі зображення людини, вирізьблені з кістки чи дерева. В Маріупольському могильнику знайдено кілька зображень тварин, виконаних у такій же техніці різьблення по кістці. Але справжнім досягненням в образотворчому мистецтві неолітичної людини є зображення на плитах Кам'яної Могили поблизу Мелітополя.

Кам'яна Могила — мальовничий пагорб, що складається з велетенських брил пісковику, привертала до себе пильну увагу первісних митців. У її гротах і під навісами виявлено численні зображення тварин, людей, різноманітних геометричних композицій. Переважна більшість цих зображень зосереджена в так званому Гроті Мамонта. Ними вкриті його стеля і стіни. На передньому плані стелі зображено чотирьох биків, що створили оборонне коло, а трохи далі — групу з трьох ланей, що йдуть одна за одною. Всього в Гроті Мамонта налічується до 15 окремих фігур. Усі вони мають сліди пофарбування червоною вохрою. Цікаво, що в гроті, як і на Кам'яній Могилі взагалі, не виявлено жодних ознак проживання первісної людини. В даному разі ми маємо справу з святилищем неолітичного часу. Сюди, на мовчазну гору, з поселень, сліди яких відкрито поблизу Кам'яної Могили, піднімалися лише служителі культу — шамани або жерці — для здійснення таїнства мисливсько-ловецької магії. Очевидно, не випадково всі зображені тварини поранені якимсь гострим знаряддям, а в їх тілах стирчать списи і стріли. Ці картини символічно передають процес забивання диких тварин.

Значення зображень Кам'яної Могили для розуміння виявів образотворчого мистецтва й вірувань неолітичного населення України надзвичайно велике. Як історичне джерело ця пам'ятка може бути поставлена в один ряд з відомими карельськими петрогліфами, сибірськими писаницями тощо.

У IV—III тисячолітті до н. е. на сучасній території України відбувся перехід до епохи міді, а в окремих її районах почали складатися культури епохи бронзи.

Історична доля різних неолітичних племен була неоднаковою. Населення буго-дністровської культури, яка припинила своє існування ще наприкінці раннього неоліту, можливо, взяло деяку участь у формуванні трипільської культури. Дунайські племена лінійно-стрічкової кераміки Подністров'я, Прикарпаття і Західної Волині зникли так само раптово, як і з'явилися; продовження їх культури на цій території в пізніші часи не простежується. Сурські племена, витіснені в Надпоріжжя в середньому періоді неоліту, пізніше, мабуть, відіграли певну роль у формуванні середньостогівської культури епохи міді.

Населення окремих територій дніпро-донецької культури зійшло з історичної арени в різні часи. Першим, ще на початку пізнього неоліту, було витіснене й асимільоване племенами середньостогівської культури населення Надпоріжжя і Черкащини, яке, очевидно, разом з пришельцями взяло певну участь у формуванні ямної культури епохи міді — бронзи. Племена Донеччини в результаті проникнення в Лісостепове Лівобережжя племен лісових мисливців створили спільно з ними своєрідну змішану культуру, що проіснувала тут до епохи бронзи. Найдовше і в більш-менш чистому вигляді зберегли свою культуру лише дніпро-донецькі племена Київського і Гомельського Подніпров'я, хоч і тут вони зазнали значних впливів з боку трипільських племен та носіїв культури ямково-гребінцевої кераміки. Племена дніпро-донецької культури в Київському Подніпров'ї і Північно-Східній Білорусії проіснували до поширення тут племен епохи бронзи, зокрема племен культури шнурової кераміки. Дніпро-донецькі племена разом з носіями інших культур гребінцево-накольчастої кераміки на території Білорусії і Північно-Східної Польщі сприяли формуванню тшинецької культури епохи бронзи, якій відводиться певна роль у вирішенні проблеми етногенезу слов'ян.

Племена лісових мисливців культури ямково-гребінцевої кераміки на Десні також дожили до епохи бронзи і разом з племенами середньо-дніпровської культури шнурової кераміки першої половини II тисячоліття до н. е. брали участь у формуванні культури епохи бронзи середини та другої половини II тисячоліття до н. е., носіїв якої деякі дослідники пов'язують з предками балтів.

bigmir)net TOP 100