Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Племена ямної культури

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Степова смуга, що простяглася далеко на схід, у межі Середньої Азії та Південного Сибіру, а на заході — до Подунав'я і Балкан, ще з глибокої давнини відігравала важливу роль в історії населення Східної Європи. Степ пов'язував між собою віддалені племена, які різнилися етнічно, але мали спільний напрям господарського розвитку.

В ранню пору бронзового віку степову і частково лісостепову смуги Східної Європи займали численні племена так званої ямної культури. Таку назву ця культура дістала від характеру поховань — у ямах під курганним насипом.

Племена ямної культури займали широкі степові простори, які простягайся від Емби на сході до Дунаю на заході, а також територію Лісостепу, яка досягала широти Самарської луки на Волзі, Воронежа і Києва на півночі та до Чорного й Азовського морів на півдні.

Проте освоєння цих величезних просторів відбувалося неодночасно. Зокрема, на сучасній території України племена ямної культури в середині III тисячоліття до н. е. займали в основному Лівобережжя, за винятком Полісся, а в другій половині III — на початку II тисячоліття до н. е., в час свого найвищого розквіту, вони заселили майже все Степове Правобережжя. Звідси вони просувалися на південний захід, до Балканського півострова, через землі, зайняті трипільськими усатівськими племенами. Сліди цих пересувань простежуються за підкурганними похованнями в Подністров'ї та на Балканах. Проте таке переселення не було одноразовим актом, подібні пересування відбувалися й раніше, що, безперечно, сприяло культурному й етнічному зближенню населення цих територій. Такі далекі просування, як і боротьба за пасовиська, були не під силу окремим, розрізненим племенам; вони вимагали узгодженої дії ряду племен, створення великих об'єднань — союзів племен. Це диктувалося також потребою захисту своїх багатств.

Останнім часом ранній бронзовий вік деякі дослідники називають періодом першого великого переселення народів, яке відіграло важливу роль у формуванні стародавнього населення Європи.

Розселившись на величезному просторі, племена ямної культури зазнали впливу з боку місцевих племен та їх сусідів, значні групи яких збереглися, як збереглися і їх традиції в культурі.

Племена ямної культури були одним з найбільших людських об'єднань доби ранньої пори бронзового віку в Східній Європі. До їх складу входило кілька союзів племен. В сучасних межах України відомі донецька, степово-придніпровська, середньодніпровська та приазовсько-кримська групи племен.

У межах величезної території Степу були різні кліматично-ландшафтні умови — напівпустелі, тирсо-типчакові райони, а також річкові долини з родючими заплавами, що певною мірою визначало специфіку ведення господарства в різних районах Степу і, безперечно, наклало відбиток на побут племен. Проте загальний напрям економічного розвитку, в якому скотарство відігравало провідну роль, був єдиним. Це знайшло прояв і в поховальному культі — курганному обряді, який немовби нівелював племінні відмінності.

Звичай споруджувати кургани виник серед скотарських племен ще в мідному віці й існував протягом усього бронзового віку, відображаючи патріархальний культ, що весь час ускладнювався. Кургани насипались у відкритому степу, але завжди поблизу джерел води. Ще й тепер стоять тисячі курганів, які, певно, фіксують межі родоплемінних територій.

У надрічкових долинах зустрічаються розкидані сліди кочувань первісних пастухів — сезонні стійбища; на сьогодні відкрито лише два постійних укріплених поселення, які були своєрідними племінними центрами. Вони сприяли економічному, соціальному й релігійному спілкуванню між ямними племенами. Дослідження цих поселень дає можливість відтворити картину життя ямних племен.

Серед відомих поселень унікальним є укріплене поселення поблизу с. Михайлівки на Херсонщині. Воно розташоване на високому березі р. Підпільної. Основна частина поселення знаходилась на двох підвищеннях — на горбах із стрімкими і важкодоступними схилами.

У різні періоди свого існування поселення мало неоднакові розміри. Спочатку на центральному пагорбі оселилися кемі-обинські племена, культура яких розвинулася під впливом північнокавказьких енеолітичних племен майкопської культури. Вони споруджували великі за розмірами землянкові житла, стіни яких будували із кілків, обмазаних глиною. Двосхилий дах спирався на стовпи. Житла обігрівалися вогнищем відкритого типу та глинобитними печами. Населення займалося переважно скотарством. Це поселення, яке виникло ще до приходу ямних племен, існувало недовго: з якихось причин люди його залишили.

Культура перших жителів Михайлівського поселення своєрідна: вона значно відрізнялася від культури ямних племен, які через невеликий проміжок часу заселили Подніпров'я. Племена ямної культури оселилися тут надовго. Заселили вони і Михайлівське поселення. Протягом тривалого часу існування поселення спостерігаються значні зміни в його матеріальній культурі та зовнішньому вигляді. Основна частина поселення займала центральний, найбільший пагорб. Пізніше були освоєні ще два пагорби та прилегла до них частина плато. Загалом поселення займало площу понад 1,5 га. В пізніший період існування поселення навколо нього були зведені оборонні споруди. Ціла система стін і ровів, споруджених біля підніжжя пагорба, захищала поселення з боку річки. З боку плато по схилу пагорба було зведено стіну завдовжки 60 м. Для кращого захисту найвразливішої, прилеглої до плато частини поселення збудовано додатково ще кілька кам'яних стін, розташованих з протилежного боку сідловини. Тільки подолавши ці перепони, можна було опинитися перед головною лінією оборони, яка захищала поселення. Найбільш укріпленою частиною поселення був центральний горб, обнесений високою кам'яною стіною. Тут розміщувалися переважно споруди громадського та культового призначення. Сюди в час небезпеки могло ховатися все населення. Оборонна система була замкнутою, крім кам'яних стін і ровів вона ще могла мати дерев'яний частокіл. Від деяких оборонних стін збереглася лише нижня частина — цоколь. Місцями висота залишків стін перевищує 2 м. Потужні оборонні стіни викладалися з великих плит вапняку або вапнякового туфу. Для спорудження стін використовували переважно необроблені камені різних розмірів (тільки зрідка простежуються сліди грубого обтісування).

Житла розташовувалися вздовж площадки, паралельно до берега річки. Це були наземні прямокутні будівлі, розділені перегородками на кілька приміщень, які належали окремим сім'ям.

Нижня частина жител заввишки до 1 м будувалася з каменю, а верхня була глинобитною. Цей спосіб будівництва застосовувався у степовій смузі України протягом усього бронзового віку. Невеликі вогнища, розміщені за межами жител, викладалися з дрібного каменю. Крім наземних, будували і напівземлянкові житла. Вперше при спорудженні жител почали застосовувати дворядну кладку стін з перев'язкою швів, на земляному розчині — так звану кладку на грязі.

Залишки великих і складних оборонних споруд дають підставу впевнено говорити про значний розвиток у племен ямної культури будівельної справи. А укріплений характер таких поселень, як Михайлівка, свідчить про складну історичну обстановку в Степу.

Укріплене поселення ранньої пори бронзового віку відкрито і в Надпоріжжі, поблизу с. Волоського. Мабуть, у цих двох укріплених поселеннях, розташованих на значній відстані одне від одного, зосереджувалися багатства степових племен. Можна думати, що ці поселення служили своєрідними господарськими племінними центрами, через які підтримувалися зв'язки зі спорідненими та чужими племенами.

Перевага скотарства у господарстві племен ямної культури Подніпров'я не виключала заняття землеробством, але питома вага останнього була незначною. На поселеннях знайдено зернотерки, розтирачі та крем'яні серпи.

У цей час з'являється колісний транспорт, без якого далекі пересування були б неможливими. Як тяглову силу використовували волів. Залишки найдавніших возів виявлені в Сторожовій Могилі поблизу Дніпропетровська, біля радгоспу «Аккермень» на Мелітопольщииі, поблизу с. Софіївки Новобузького району та смт. Нової Одеси на Миколаївщині і в багатьох інших місцях.

У племен ямної культури були розвинуті різноманітні галузі домашнього виробництва, зокрема гончарство, ткацтво, виготовлення кам'яних знарядь праці та зброї. Високого рівня досягла будівельна справа, пов'язана зі зведенням оборонних споруд і жител.

Етнографічною рисою матеріальної культури ямних племен був глиняний посуд, зокрема горшки яйцеподібної форми, прикрашені відбитками шнура та гребінцевого штампа, а з кістяних виробів — молоточкоподібні шпильки, які нерідко знаходять разом з кістяним намистом, а також підвісками-амулетами з іклів хижаків. Використання іклів та зубів убитих тварин для намиста мало в давнину велике поширення. Ці амулети, за тогочасними уявленнями, оберігали людей від злих сил при житті й у потойбічному світі.

Племена ямної культури становили ту грізну силу, якій кілька століть намагалися протистояти трипільські племена. Однак наприкінці III тисячоліття до н. е. землеробські трипільські племена були асимільовані ямними скотарськими племенами.

На пізній період існування племен ямної культури, на час їх найбільшого розквіту і мобільності, коли вони досягли Балканського півострова, припадають їх зв'язки з Середземномор'ям, але не послаблюються і зв'язки з Кавказом. Одним з доказів цього може бути знахідка в ямному похованні поблизу с. Старогороженого (Миколаївщина) кинджала, близького до аналогічної зброї з Сачхерських могильників (Грузія).

Племена ямної культури мали високу як на той час суспільну організацію патріархального типу. Матеріали курганних могильників, де основним (центральним) було поховання чоловіка — глави сім'ї, патріарха (над його похованням нерідко насипали курган), підтверджують провідне місце чоловіків у житті племен ямної культури. В той же час поховання ямної культури ще не дають достатніх матеріалів, які б засвідчили наявність майнової диференціації у цих племен. Тільки деякі знахідки, що можуть розглядатися як символ влади племінних вождів (булави, кинджали і особливо скіпетри), вказують на виділення з загальної племінної маси панівної верхівки.

Є дані, що свідчать про початок виробничої спеціалізації окремих племен ямної культури. Так, у Надпоріжжі, у межах поселень Скеля-Каменоломня та Стрільча Скеля, виявлено майстерні, в яких виготовлялися сокири-молоти не тільки для забезпечення потреб місцевого населення, а й на обмін.

Ямні племена знали і метал, про що свідчать знахідки мідних тесел, доліт, кинджалів, шил. Кам'яні знаряддя — ступи, товкачі та глиняні сопла — підтверджують існування місцевої металообробки. Але вона була незначною, і тому Північний Кавказ був тим основним джерелом, звідки степове населення протягом бронзового віку одержувало металеві вироби і сировину. Це підтверджується формою знарядь і хімічним складом металу.

Зв'язки ямних племен з племенами Північного Кавказу, зокрема майкопськими, були тісними і часом переходили в активну взаємодію. Племена ямної культури підтримували також зв'язки з племенами трипільської культури.

В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків. Померлих вони ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль великого колективу. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України слід розглядати як складні архітектурні споруди. Курган — це ще й священне місце. На вершинах деяких курганів споруджували святилища, що свідчить про ускладнення ідеологічних уявлень у степових скотарських племен. Для поховання викопували глибокі ями, на дно клали померлого у скорченому положенні й засипали вохрою. Червоний колір вохри — колір сонця, вогню і крові — символізував життя, світло, очищення. Поховальні ями здебільшого перекривали дерев'яним накатом та очеретом. Залежно від місцевих традицій спостерігаються особливості як у будівництві поховальних споруд, так і в поховальному ритуалі. Зокрема, у ямних племен, що жили на Сіверському Дінці, був поширений звичай обпалювати дерев'яні колоди, що пов'язано з культом очисної сили вогню. Племена Степового Подніпров'я, Приазов'я та Криму для будівництва поховальних споруд — кромлехів і перекриття поховальних ям широко застосовували камінь. Під насипом кургану знаходилося кілька поховань, з яких основним було поховання чоловіка.

З племенами ямної культури пов'язують і монументальну скульптуру — антропоморфні стели, перші пам'ятники людині. Кам'яні стели мають велике значення для вивчення історії релігії і вірувань. Деякі дослідники вбачають у них надгробники, на яких у грубій формі зафіксовані риси померлих родичів, інші вважають, що це вожді або ідоли, і пов'язують їх появу зі зміцненням влади патріархального предка, якому надавали рис божества. Але в усіх випадках антропоморфні стели виражають ідею звеличення людини.

Провідна роль скотарства в господарстві ямних племен зумовила виникнення відповідних культів. Зокрема, у них, як і в багатьох стародавніх народів світу, священною твариною вважався бик. Так, в одному з курганів поблизу Красноперекопська над перекриттям поховальної ями виявлено черепи 12 биків, а в похованні недалеко від Сімферополя — кам'яне навершя у вигляді стилізованої голови бика. Крім того, у племен ямної культури існував культ сонця, вогню. Їх творчість відтворена в орнаментації посуду, а знахідки флейт розкривають одну із сторін духовного життя ямних племен — світ музики.

Різною була історична доля окремих племен ямної культури. Однак єдність їх на великих просторах відіграла важливу роль в історії населення середини III — початку II тисячоліття до н. е. на сучасній території України та суміжних з нею районів Західної Європи.

bigmir)net TOP 100