Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Землеробські племена Правобережного Лісостепу
України IX—VII ст. до н. е.

Реферат

На главную
Реферати з історії України

У той час як у степах Причорномор'я відбувалися бурхливі події, пов'язані з становленням кочового господарства та збройною боротьбою між скіфами і кіммерійцями, в лісостеповій частині України продовжували жити племена, що стійко зберігали скотарсько-землеробський спосіб життя.

Правобережний Лісостеп, між Дніпром і Дністром, населяла велика група племен, стародавніх жителів краю, корені яких сягають глибин бронзового віку. Оскільки власні назви цих племен в історичних джерелах не збереглися, в науці їх називають племенами чорноліської культури — від вперше відкритого городища у Чорному Лісі Кіровоградської області, у верхів'ях Інгульця.

На початку залізного віку ці племена досягли досить високого ступеня розвитку. Густа мережа поселень свідчить про значну густоту населення, велика група якого жила в південній частині Правобережного Лісостепу, в басейнах річок Тясмину та Росі. Поселення розташовувались, як правило, на невисоких, прилеглих до долин, придатних для землеробства, ділянках плато. Жителями кожного такого поселення була родова група або група споріднених сімей. Вони жили в дерев'яних будинках із заглибленою у землю основою (напівземлянках). Порівняно значні розміри жител свідчать про існування великої патріархальної сім'ї.

Землю обробляли дерев'яними сошниками, в які запрягали волів. Знаряддями землеробства були також кістяні мотички та колінчасті знаряддя з плоскими залізними наконечниками у вигляді тесла. Врожай збирали серпами, спочатку — бронзовими або кістяними з крем'яними вкладишами, а пізніше — залізними. Хліб мололи кам'яними ручними зернотерками. Зерно і запаси продуктів зберігали у великих глиняних посудинах.

Про розвиток прядіння й ткацтва свідчать знахідки пряслиць від веретен, грузил від ткацького верстата, а також кістяних гребенів для обробки вовни, знайдено ряд знарядь, призначених для обробки шкіри. Широко використовувалися бронзові сокири, так звані кельти.

Високорозвинутою у цих племен була бронзоливарна справа. Про це свідчать глиняні та кам'яні форми й вироби, відлиті за восковою моделлю. На Правобережжі у басейні Тясмину склався власний бронзоливарний центр для виробництва знарядь праці та різних прикрас. Інтенсивно розвивалося залізоробне ремесло. Із заліза виготовляли вістря списів, клинки кинджалів та мечів, ножі тощо. Різноманітними були знаряддя з кістки: наконечники стріл, гарпуни, предмети кінської вузди.

Великої майстерності досягли чорноліські гончарі у виготовленні посуду. Він мав вигляд досить оригінальний і вишуканий. Форми його розвивалися з місцевої кераміки попередніх часів.

Майнова й соціальна нерівність населення на ранніх етапах розвитку була виражена досить слабо, що підтверджується складом поховального інвентаря. Небіжчиків чорнолісці ховали за обрядом трупоспалення у безкурганних могильниках. У могилу, як правило, клали кілька посудин з напутньою їжею та бронзові прикраси: сережки, браслети, шпильки.

Істотні зміни відбулися приблизно наприкінці IX — на початку VIII ст. до н. е., тобто саме тоді, коли південними сусідами чорнолісців стали кочові племена — спочатку кіммерійці, а потім — скіфи. Агресивні устремління степових кочовиків завжди були лихом для осілих землеробських народів. З півдня чорнолісцям загрожувала постійна небезпека нападу з боку кочовиків. Тому вони були змушені залишати насиджені зручні урочища й селитися на захищених крутими схилами ділянках плато, які штучно укріплювалися.

Більшість чорноліських укріплень — городищ — була розташована на південній окраїні Лісостепу (між сучасними Смілою і Кременчуком), на мисах корінного берега. Площа їх порівняно невелика: 40—100 м у поперечнику. Городища оточувалися земляним валом, на якому будувалися дерев'яні фортечні споруди. З зовнішнього боку до валу примикав рів. Круті природні схили посилювались ескарпами. Іноді з напільного боку робилися додаткові укріплення. Чорноліські городища служили форпостами оборони землеробів від степових кочовиків.

Будівництво захисних споруд було справою нелегкою й вимагало об'єднаних зусиль усього населення. Виникнення городищ сприяло посиленню племінної консолідації, створенню племінних центрів, що стали місцем зосередження політичного, культурного й господарського життя. Для населення Тясминського басейну таким культурним і виробничим центром з розвинутим бронзоливарним ремеслом було одне з найбільших городищ, виявлене в с. Суботові поблизу Чигирина.

Постійна загроза нападу і зростаючий політичний вплив кочового населення Степу сприяли складанню військової організації у південної частини чорноліських племен. Про це свідчать, зокрема, поховання. У VIII—VII ст. до н. е. тут з'явилися подібні до степових поховання в курганах, куди клали зброю і кінське спорядження. Одне з таких поховань воїна відкрито на Черкащині, біля с. Носачева. Небіжчик був похований у дерев'яному склепі. Поруч з ним лежали залізні меч і наконечник списа, бронзові наконечники стріл найдавніших типів, залишки кінських вуздечок з бронзовими й кістяними прикрасами. Тут були також бронзові бляхи від нагрудного ременя, подібні до тих, які відомі за зображенням коней на ассірійських двірцевих рельєфах. Деталі ассірійської вузди, виявлені в могилі місцевого воїна, свідчать про те, що чорноліське населення не стояло осторонь від бурхливих подій, пов'язаних зі скіфськими передньоазіатськими походами.

Життя в прикордонних зі Степом районах Правобережного Лісостепу було настільки небезпечним, що частина населення змушена була переселятися на інші місця. У VIII ст. до н. е. значна група чорнолісців переселилася на лівий берег Дніпра, в район середньої течії Ворскли (між сучасними Охтиркою і Полтавою). На цій території, в середовищі чужорідного населення, виникли поселення чорноліської культури, що поклали початок існуванню на Ворсклі племінної групи з культурою правобережного типу. Невеликі відкриті поселення на новому місці свідчать про те, що деякий час життя тут проходило спокійно.

Серед чорноліських пам'яток на Ворсклі значний інтерес являє собою поховання воїна, відкрите біля с. Бутенків Кобеляцького району Полтавської області. Поховання здійснено за чорноліським обрядом трупоспалення, прах зсипано у земляну яму. Серед знахідок — залізні вістря списів, бронзові наконечники стріл, залишки шести вуздечок, чорноліські браслети. Це поховання свідчить про появу в середовищі чорноліських племен загонів кінноти, спорядженої за скіфо-кіммерійським взірцем.

Щодо населення чорноліської культури існує думка, що це був давньослов'янський народ, генетично споріднений з пізнішими слов'янськими племенами цієї території. На користь цього припущення говорять дані порівняльно-історичного мовознавства, а також безперервний розвиток археологічних культур з глибокої давнини аж до тієї пори, коли присутність слов'янського населення на цій території засвідчена історичними джерелами.

Цей процес не був простим і легким. У різні періоди історії населення цієї території зазнавало впливу різноманітних зовнішніх факторів, включаючи пряме політичне підкорення владі сильніших племен, проникнення чужорідних етнічних елементів, великий культурний вплив більш розвинутих в економічному відношенні народів. Але за всіх обставин місцеві етнічні елементи постійно відновлювали своє основне ядро і на початку нової ери (племена зарубинецької культури) склали одне з найважливіших угруповань, звідки пішло розселення слов'янства на інші території.

Одним з найскладніших періодів у випробуванні етнічної міцності давнього населення Правобережжя був скіфський, коли населення цієї території зазнало значного культурного й політичного впливу степового іраномовного скіфського світу.

bigmir)net TOP 100